Суботній ранок на Центральному ринку

Минулого тижня, повертаючись із роботи, на ринку “Мотель” купила шість помідорів-сливок, стиглих, але дрібненьких, і одну диню розміром менше середнього. Заплатила за покупку, що легко вмістилася б у дві пригорщі, … 42 гривні. Це – у Полтаві, у другій половині літа!
Щоб у кінці тижня не сушити голову, куди поділися гроші, суботнього ранку вирушаю на Центральний ринок.
Овочеві ряди
Найдешевші помідори надибала у продавчині з Кобеляцького району – під відкритим небом на тому краю ринку, що біля входу з вулиці Чапаєва. Сливка Огоньок мала спокусливу ціну – 10 гривень. Тому покупці одразу погоджуються не ритися у ящику: що продавець накладе, те й їхнє. Асортимент на цьому прилавку – від крупноголової капусти по 3.50 до огірків по 10 гривень за кілограм: зелених, але після дощів завбільшки майже як репаники. Заради справедливості зауважу: народ купує і не скаржиться: “Отут по 10 кращі, ніж отам по 12”. Тим же, хто намагається оспорювати ціну Огонька, хазяйка товару відповідає:
– Так вони позавчора по 20 гривень були (щиро вірю, саме такі позавчора їла. – Авт.). Почім будуть завтра? Поняття не маю.
– А чого так ціна стрибає?
– Бо нема ні цвіту, ні зав’язі – он як пекло ж, більше 40 градусів. А взагалі усі питання – до Києва. Та заодно спитайте, коли наших дітей убивать перестануть. І про корупцію спитайте. Моя дитина 6 років на інвалідності, а тепер, щоб групу продовжить ще на два роки, 10 тисяч загадали.
– Доларів?
– А як у гривнях, то шо, мало?! Оце нам і полегшало після революції…
– Так а з помідорами що далі буде?
– А хто його знає? Ну трошки наче пішли на поправку після дощів, так це у кого градом не побило…
В іншому місці соковиті “грунтові” огірки дядько із Циганського продає по 15 гривень за кіло. Наче не перестиглі, але у банку і цих влізе небагато. Крупні яскраві помідори, рожеві й червоні, по 18–21 гривні, крупні перебірки – по 16. Баклажани – по 8, плеската цибуля – по 6.
На краю ряду традиційно по суботах торгує домашньою птицею знайомий дядько, який із пресою погомоніти любить і має постійних клієнтів – тих, хто шукає курятинки онучатам на супчик. Каже, найбільша проблема в його бізнесі – зовсім ніколи спати, бо птицю патрає ще затемна перед базарюванням.
Хто рано встає, тому Бог на ринку місце дає
Про сон говоримо із продавцями “молочки”.
Хлопець на ім’я Серьога з Нових Санжар каже, що встали з мамою о 2.30 – товар попакувати треба. На прилавку дійсно все охайно, порізані на квадрати пласти сиру лежать на пластмасових підносах у білій марлі, куштувати дає на долоню з металевої лопатки. Вдосвіта йому треба ще й хазяйство встигнуть попорати. Бо тримають 4 корови, 8 свиней, бройлерів, качок…
– І що, кожен день отак?
– Ні, тільки в суботу. Кожен день ми на роботу ходимо, – усміхається мама.
Молоко продають по 9 гривень за літр, сметану – по 20 за півлітра, сир коштує 40 гривень за кілограм. Серьога охоче позує для фото в газету з банкою сметани. На запитання, наскільки прибуткова торгівля, мама знову всміхається, але вже невесело: тільки заготівля сіна обійшлася більш як у 10 тисяч. А власну працю хіба в селі хто рахує?
Жіночка років 40, Оля з Диканьки, свою продукцію привезла рейсовим автобусом. Каже, разом із тарою товар важить кілограмів 40. На запитання, чи встигли з такою погодою заготовить сіно, відповідає:
– Аби встигали гроші відщитувать, а сіно буде. 5 тисяч за нього віддала. А солома яка? 25-кілограмовий тючок уже 10 гривень коштує.
До розмови приєднується жінка з Нових Санжар:
– Якби забирали у нас заготовачі хоч гривень по 5, зроду б отут ніхто не стояв! Але ж скуповують у селах по 2.70! (у Диканьці – по 2.80. – Авт.) Продаємо по 9 гривень за літр, так покупці ще й сердяться: якби по 6, а сир – по 15! Мовляв, на “Южному” – дешевше.
Оля допродує каструльку молозива й додає:
– Поки довезем – жили рвуться й очі вилазять, а на ринку теж ніяких умов нема. Столів усім не вистачає, люди сваряться. На-криття ніякого нема ні від дощу, ні від сонця. Зате містове за 1 метр столу – 10 гривень, на аналізи по 12–15 гривень щоразу. …Ось беріть свіженьке, ранкове, – подає товар черговому покупцю, – дивіться, скільки жиру вже зранку відстоялося! Добрезне! – і продовжує до мене: – на низьку закупівельну ціну і вдома в районі жалувалися, та кому ми нужні? Усе – часне, кругом – мафія. А то б ми всі вдома молоко здавали…
Почім “кукургуз”?
Мед золотистий із різнотрав’я продається по 250 гривень за           3-літрову банку, а майже прозорий акацієвий – по 540 за три літри. Із невинним виглядом питаю, в чім різниця. Господиня спочатку губиться, потім пояснює, що різниця приблизно як між сервелатом і варьонкою або як між запорожцем і мерседесом.
На широких прилавках критого ринку у прохолоді – розсипи вологої блискучої чорниці по 55 гривень за кілограм, смородини – по 38. Лохина – по 200.
У ящику з апетитними сливами стримить аж три картонки: на одній напис “Ренклод”, на другій – “38”, на третій крупними буквами – “Очень!” Схоже на веселий цінник з Інтернету – купа качанів і етикетка: “15 рублів, потужний смачний сексуальний кукургуз”. До речі, один полтавський “кукургуз” у суботу коштував у середньому півтори гривні.
Згорблена бабця з ціпочком обминає людні прилавки, притискаючи до себе кошовку. Питаю: “Що купили, бабу?” Уважно мене роздивляється, після чого несподівано видає цілу лайливу тираду, в якій найневиннішим є прикметник “безсовісні”. Хто безсовісний, не питаю, бо наступна тирада – про її однотисячну пенсію. Закінчується монолог так само раптово тихим риторичним запитанням-відповіддю: “І що б я на свої гроші купила? Чотири цибулини купила”, – замовкає й мандрує далі, спокійно і приречено, наче це й не вона тільки-но видала довгу гнівну промову.
Якби покаялись…
У “котелевському” кутку критого ринку натикаюся поглядом на дрібненьку, наче висушену, бабусю в теплому светрі із закачаними рукавами і зовсім білим пасмом з-під хустки. Вона так швидко закидає у пакети картоплю й часник, так хутко рахує здачу, що не можу не спитати про вік. Виявляється, бабусі Галі 80 років. Молоденька сусідка по прилавку, теж із котелевських, сміється: “Ви з нею довгенько побалакайте, вона у нас інтересна, на цілу газету вам розкаже!”
– Врагу не побажаю таких заробітків. Наша газелька – ми транспорт по 5–7 чоловік ускладчину наймаємо – вирушила з Котельви у 2 години ранку. Бо якщо близько п’ятої приїхати, то місця вже нема. Оце за сьогодні мене уже на третє місце перегнали, кругом зайнято. А спитайте про мій товар? Я ж у квартирі живу, город на полі за 8 кілометрів. Три мішки картоплі і два мішки часнику вчора накопала і велосипедом із поля у квартиру перевозила, – очі у бабусі червоніють, наповнюються вологою. – А стажу в мене 50 год: 30 – на доменних печах старшим інженером та ще 20 – на стройці. Там тоже не канфети перебирала… І пенсії 1200. Нікому на нас розумну бомбу кинути – таку, щоб люди осталися, а вся мразь – пощезла!
На ці слова зупиняються покупці, хтось ствердно киває, хтось підтакує.
Бабуся Галя цитує спочатку Конституцію, потім Біблію, щедро накладає покупцям удвічі більше, ніж ті просили, і розказує, що Гольфстрім починає замерзати, тому, на її думку, півсвіта оком накидає на українські ліси, поля, ріки, рибу. А Бог попуска, бо – грішні! От якби покаялися… Виявляється, свій ідентифікаційний код вона скасувала через суд, що також коштувало немало здоров’я.
Про уряд і Верховну Раду – коротко:
– Хіба своїх мужиків в Україні нема?
Бажаю бабусі Галі здоров’я, на що лунає у відповідь:
– Побажай усім терпіння. Ой знадобиться… Хіба ж те ще попереду?
Найспокійніше у м’ясних рядах. Тут і продавці веселіші, і покупці солідніші, торгуються не так затято. Купую шматок свинячої лопатки за 85 гривень і згадую бабусю з кошовкою й чотирма цибулинами.
…Спаси нас, Господи, від неврожаю, негоди й посухи, від хвороб і війни. Від зловмисного Путіна і замерзаючого Гольфстріму. Від власної дурості й заздрості. Помилуй хоча б тих, хто кається…

Ольга ЩЕГЛОВА
“Зоря Полтавщини”

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.