Хреститель Руси-України

Пам’ять святого рівноапостольного великого князя Володимира (960±3–1015) віряни вшановують 28 липня. З 2008 року це ще й День Хрещення Київської Руси-України. Державне свято було встановлене в рамках відзначення 1020-річчя подій Хрещення.
Євангеліє Христове було проповідане в наших землях святим апостолом Андрієм у І столітті нової ери, але державною релігією християнство стало лише в Х столітті. Послідовники Христового вчення були в Києві ще за князя Ігоря (915–945), вони мали свою церкву. Християнкою була бабуся Володимира – свята княгиня Ольга, яка правила Київською Руссю протягом  945–960 років. Через різні причини вона не наважилася запровадити Христову віру в своїй державі. Цю місію згодом здійснив її онук.
Князь Володимир вирішив прийняти святу віру не із Заходу, а зі Сходу, у візантійському обряді, бо як з Візантією, так і з Болгарією його пов’язували тісні політичні, культурні й економічні відносини. Володимир Великий охрестився 988 року і на святому хрещенні отримав ім’я Василія.
Передусім він наказав викорінювати у своїх землях язичництво, знищувати ідолів: одні були спалені, інші порубані, а головний ідол – Перун – скинутий із пагорба у Дніпро. Священнослужителі, а також раніше хрещені княжичі й бояри обходили площі й будинки киян та наставляли їх в істинах Євангелія. Чимало людей відразу прийняли святе Хрещення, інші вагалися. Великий князь Володимир призначив окремий день всенародного Хрещення (за деякими відомостями, 1 серпня 988 року) і оголосив по всьому місту: “Якщо хто не прийде зранку на річку, супротивником мені буде!” Тільки найзатятіші язичники чинили опір цьому наказу великого князя і втікали з Києва. Більшість киян з’явилися на те місце, де притока Дніпра (Почайна) зливається з Дніпром. Старі й молоді, матері з дітьми заходили у воду, а священнослужителі на чолі з першим Київським митрополитом Михайлом читали молитви.
У тому ж 988 році в Києві був побудований храм на честь святителя Василія Великого, наступного року запрошені з Візантії майстри заклали церкву на честь Пресвятої Богородиці (її було завершено в 996 році й названо Десятинною).
Приєднавшись до християнських народів Європи, Київська Русь долучилася до більш передової християнської культури і цивілізації. Минуло кілька років, і до кінця Х століття на Русі вже були свої єпископи, священики і диякони, значно зросла кількість освічених людей різного віку й походження.
“Усі сучасні джерела погоджуються, – писав історик української церкви, професор Микола Чубатий, – що після хрещення Володимир зовсім змінив своє попереднє життя та перейнявся євангельськими правдами милосердя і любові до ближнього. Свої багатства обертав він не тільки на державні потреби й на будову церков, але також на допомогу бідним, хворим і вдовицям” (Історія християнства на Русі-Україні, т. І, с. 279).
Православна Церква у присвяченому святому Володимиру богослужінні прославляє його як “другого Костянтина словом і ділом”, “істинного проповідника”, “нищителя ідолів”, “світильника світлого”, “Учителя, яким ми Христа пізнали”.

Підготувала
Вікторія КОРНЄВА.

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.