Майже щодня до Кременчука прибувають демобілізовані бійці Збройних сил України, котрі упродовж року відважно боронили державу від збройної агресії терористів і російської армії на Донбасі. Волонтери сповіщають у соцмережах про час і місце приїзду, тож захисників Вітчизни  зустрічають як справжніх героїв рідні й друзі, небайдужі городяни.
Міська влада створила робочу групу з вирішення питань соціального захисту учасників АТО. Згідно з розпорядженням секретаря Кременчуцької міської ради Василя Івка комісія займатиметься організацією заходів із соціальної та професійної адаптації учасників антитерористичної операції. Основним завданням групи є вивчення ринку надавачів послуг, наявність ліцензій і навчальних програм із соціальної та професійної адаптації, надання рекомендацій департаменту праці та соціального захисту населення міськвиконкому щодо укладення відповідних договорів.
Між тим, демобілізовані бійці також проявляють активність. Нещодавно у місті зареєстровано громадську організацію “Об’єднання учасників і ветеранів АТО Кременчука”. Її очолив Микола Кравченко, боєць батальйону оперативного призначення імені генерала С. Кульчицького. На війну він пішов добровольцем, брав участь у боях під Слов’янськом, захищав гору Карачун, боронив Дебальцеве, Станицю Луганську.
– Наша громадська організація створена для захисту законних соціальних, економічних та інших спільних інтересів військовослужбовців і бійців добровольчих формувань – учасників АТО, – наголошує Микола Кравченко. – Усім, хто прийшов з війни, потребує допомоги або сам хоче допомогти фронтовим товаришам, пропонуємо вступити до лав нашої організації. Спільними зусиллями впоратися з проблемами набагато легше і швидше, ніж поодинці.
Він закликав бойових побратимів об’єднуватися, а небайдужих кременчужан – допомагати в проведенні різних заходів та надавати іншу посильну допомогу.
Свій перший презентаційний захід члени новоствореної організації Володимир Дзюба, Андрій Петриченко, Павло Саліков, Володимир Поляков, Володимир Махоркін разом із Миколою Кравченком провели у Кременчуцькому національному університеті імені Михайла Остроградського. Вони розповіли про воєнні будні формувань, де проходили службу. Розповіді доповнювали слайдами з власних фотоархівів.
– Війна нікого не робить кращим чи гіршим. Якщо в людини є стрижень, він проявляється, якщо людина підла, то це теж проявляється. На війні можна зустріти товариша на все життя! – акцентував Микола Кравченко, показуючи фотографії товаришів, яких уже немає серед живих. – Війна ще не закінчилась: пишіть листи, вказуйте номера телефонів. Бійцям дуже не вистачає спілкування, а дитячі листи, які бійці наклеюють на автівки, оберігають їх від куль.
Бувалий солдат зі сльозами на очах розповів про лист хлопчика, в якому бійці знайшли 2 гривні.
Його бойовий товариш Андрій Петриченко після служби на Донбасі брав участь у спільних навчаннях із американськими спецназівцями. Боєць батальйону “Київська Русь” Володимир Дзюба розповів про бої біля Дебальцевого. Володимир Махоркін перевіз до Кременчука родину з Донецька, а сам пішов воювати проти терористів і російських найманців. Кременчужанин Павло Саліков не потрапив до армії через міськвійськкомат за станом здоров’я, тож пішов добровольцем у добровольчий український корпус “Правий сектор”. Він із тих, кого називають “кіборгами”. Пригадує, як із 20 бійців лише шестеро вийшли з бойових позицій, інших вивезли, бо отримали поранення. “Серед полонених немає бійців “Правого сектора”, бо не здаються в полон”, – розповів відчайдух.
Полковник Володимир Поляков, колишній керівник Кременчуцького військового ліцею, розповів, що пішов добровольцем після того, як загинув його випускник. “Я не міг залишатися осторонь, коли мої хлопці гинуть”, – зазначив офіцер. Він нагадав, що під час цієї неоголошеної війни за рік загинуло 29 кременчужан, тоді як за 10 років Афганістану – 19. А ще закликав студентів добре вчитися: “Вам не варто рватися на передову, треба вчитися перемагати. На цій війні не вистачає професіоналів. Людей, які могли б вести інших за собою, які могли б командувати підрозділами у польових умовах. Україні потрібна добре навчена професійна армія з новітнім озброєнням і технікою. І саме тут потрібна допомога молоді. Люди старшого віку в складі добровольчих батальйонів зробили майже неможливе – зупинили просування агресора на Донбасі. Щоб не пустити його далі, нам ніяк не можна розслаблятися. Нам усім варто бути пильними!”

Антон ПИСАРЧУК
Журналіст