“Його називають першим у списку митців та літераторів “Розстріляного Відродження” України ХХ століття, – зазначає кандидат мистецтвознавства Ярослав Кравченко. – Природа щедро наділила Олександра Мурашка талантом. Доля ж відміряла йому доволі короткий термін творчості – всього дев’ятнадцять років…”
Видатний український живописець, педагог і громадський діяч Олександр Олександрович Мурашко, творчі здобутки якого збагатили культурне й інтелектуальне життя Києва початку ХХ століття та вивели українське мистецтво в європейський простір, народився 7 вересня 1875 року в Києві. До семи років жив біля містечка Борзни на Чернігівщині, де виховувався бабусею, простою селянкою, яка своїми оповідями про героїчні часи козацтва і народною мудрістю пробуджувала в дитини уяву, любов до природи. Після одруження матері, Марії Іванівни Крачковської, хлопець переїжджає до Чернігова, де в його вітчима, Олександра Мурашка, була невелика іконописна майстерня, заснована 1827 року. Він став активно залучати пасинка, якому дав своє прізвище, до роботи. Наприкінці 1880-х років майстерня Мурашка отримала замовлення на виконання художньо-оформлювальних робіт у новозведеному київському Володимирському соборі, й родина перебирається до Києва. Так волею долі 15-річний Олександр стає свідком (та й виконавцем) творення неперевершеного декору собору, йому пощастило спостерігати за роботою таких знаних живописців, як Віктор Васнецов і Михайло Нестеров. Малювання стає сенсом життя молодого художника, його підтримує брат вітчима Микола Мурашко, керівник Київської рисувальної студії.
Восени 1894 року Олександр Мурашко вступає до Вищого художнього училища при Петербурзькій академії мистецтв, а через два роки стає учнем у майстер-класі Іллі Рєпіна. Своє навчання О. Мурашко завершив на зламі століть, представивши на екзаменаційний конкурс монументальне полотно “Похорон кошового”. Тема цього твору стала своєрідним (і свідомим!) протиставленням комедійно-веселій і навіть дещо гротескній картині вчителя “Запорожці пишуть листа турецькому султану”.
Як стипендіат Петербурзької академії мистецтв художник їде до Європи. Париж, Мюнхен спонукають до пошуків, молодий художник потрапляє під певний вплив імпресіонізму та модерну, про що свідчать його твори “Парижанки”, “Біля кав’ярні”, “Дівчина в червоному капелюшку”. 1904 року переїздить до Петербурга, намагаючись на практиці закріпити власні малярські позиції – “На ковзанці”, “Зима. Молода пара”. А його картину “Карусель” на Х Мюнхенській міжнародній виставці 1909 року було відзначено Золотою медаллю. Відтоді перед художником відчинилися двері мистецьких галерей найвизначніших культурних центрів Європи. Персональні виставки відбувалися в Берліні, Дюссельдорфі, Кельні, а окремі полотна експонувались у Відні, Парижі, Амстердамі, Римі, Венеції. 1911 року Олександра Мурашка обирають членом Мюнхенського сецесіону.
Повернувшись до Києва (“тут сонце, тут чудесна природа, тут своя культура”), художник купує будиночок на Лук’янівці, висаджує сад і будує майстерню. 1913 року засновує власну художню студію в одній із найвищих на той час будівель Києва на Інститутській вулиці.
У заснованій Українській академії мистецтв Олександр Мурашко поряд з Георгієм Нарбутом, Василем та Федором Кричевськими, Михайлом Бойчуком став одним із найактивніших її будівничих, присвятивши себе викладацькій праці та суспільній діяльності в Художній раді при Народному комісаріаті освіти.
Та в момент підйому і максимального розквіту більшовицька куля обірвала його життя. Ввечері 14 червня 1919 року військовий патруль затримав художника неподалік власного будинку. А зранку його знайшли вбитим – пострілом у потилицю, як надалі звично діяли “червоні революціонери”, розправляючись з національно свідомими діячами української науки і культури.
Твори великого Майстра зберігаються в Національному художньому музеї України (понад 100 картин і малюнків). У 1961 році до музею надійшов архів митця, який довгий час знаходився в родині Прахових. Похований художник в Києві на Лук’янівському цвинтарі.

Підготувала Марія ВІТРИЧ.