Василь Олександрович Сухомлинський – один із світочів української педагогіки. Його праці перекладені на десятки мов світу, їх вважають класикою, вивчають, цитують і впроваджують у життя.
Родом педагог зі світовим ім’ям – із Кіровоградщини, із Василівки Онуфріївського району, але для нас, полтавців, він – майже земляк, бо навчався у Кременчуцькому педінституті (1934–1935 роки), а пізніше – у Полтавському педагогічному. Спершу здобув кваліфікацію учителя української мови і літератури неповної середньої школи, а згодом – і викладача цих же предметів середньої школи.
Із 1938 року, ще під час навчання на заочному відділенні Полтавського педінституту, і до початку Великої Вітчизняної війни Василь Олександрович працював в Онуфріївській середній школі учителем української словесності, а через деякий час став завідуючим навчальною частиною школи.
Через місяць після початку війни, в липні 1941-го, його призвали до армії. Пройшовши у Москві підготовку й отримавши звання молодшого політрука, він був направлений на фронт. У лютому 1942 року під Ржевом отримав тяжке поранення і був комісований, хоча й прагнув повернутися на фронт.
Педагогічні знання й досвід знадобилися Василю Сухомлинському в Удмуртії, де він лишився після лікування учителювати. Через два роки, у березні 1944-го, разом із дружиною, Ганною Іванівною, повернувся в Україну.
У своєму рідному Онуфріївському районі він кілька років очолював відділ народної освіти, однак через стан здоров’я (до кінця життя він носив у грудях осколки) був змушений залишити посаду, але не педагогіку. Так, у 29 років він прийняв Павлиську школу, в якій пропрацював понад два десятиліття.
У кожній дитині Василь Сухомлинський бачив не лише учня, а й Людину, і вчив цьому своїх колег. У його дивовижній натурі поєдналися природна сором’язливість і сміливість блискучого полеміста, коли йшлося про педагогіку й принципи виховання. Він був вимогливий до інших, але більшою мірою – до самого себе. Робочий день Василя Олександровича починався у кабінеті о 4-й годині ранку із опрацювання власних нотаток і глибоких роздумів, які лягли в основу 36 монографій і більш ніж 600 статей, а потім продовжувався в школі. Молодих своїх колег упродовж перших трьох років він ніколи не критикував – тільки підбадьорював, а до дітей ставився з однаковою любов’ю. Через те у його школі не було відстаючих і лінивих. Після того, як лунав дзвоник з останнього уроку, в школі запановувала абсолютна тиша – Василь Олександрович наполягав, щоб після занять і до початку роботи в гуртках, а їх було в школі десятки, відпочивали всі – й учителі, й учні.
Не стало знаного педагога, Героя Соціалістичної Праці Василя Сухомлинського 2 вересня 1970 року. Його книга “Серце віддаю дітям” і нині є дороговказом для педагогів.
Підготувала
Юлія ДУМКА-КОНДРАТЬЄВА.