Кому потрібна така адмінреформа?

Їх мало, але є ще живі свідки геноциду 1933 року. Нагадують про нього чорні хрести по знищених голодом селах та Дзвін, що височіє біля Мгарського монастиря. Щороку кладуть до нього квіти, виступають обласні та столичні емісари, закликаючи жити так, аби ніколи не повторилося оте страхіття.
Який цинізм! Досить проїхати вулицями будь-якого села, і на вас із докором будуть дивитися вікна з розбитими шибками опустілих хат. Це вже “заслуга” очільників “вільної” України. Це вони планомірно нищать своїх годувальників. Спочатку знищили колективні господарства, аби позбавити селян притаманного їм почуття колективізму.
Селяни залишилися без засобів до існування, молодь покинула рідні домівки, щоб поповнити у містах та за кордоном лави напіврабів. Земля, захоплена скоробагатьками в “оренду”, щороку отруюється безмірною кількістю міндобрив та гербіцидів. Вирощуються виключно ті культури, які дають великий зиск. Про сівозміни давно забули.
Місцевих фермерів, які непосильною працею спинаються на ноги, системно знищують посередники захмарними цінами на пальне, добрива та низькими цінами на вирощену продукцію.
А село ще животіє…
Підняли ціни на газ та електрику до такого рівня, що навіть людині з середнім достатком сплатити нове комірне не під силу. А ще “оптимізували” на селі інфраструктуру. Нині в районі не лишилося жодної дільничної лікарні, закрито половину шкіл…
І все це здійснювалося під гаслом скорочення для блага селян. Мовляв, тепер на селі буде гідна зарплата. Насправді ж ота зарплата вже кілька разів “оптимізовувалася” вбік її… урізання.
Єдине, що ще лишилося відносно не розікраденим,  – це найсвятіша цінність – земля. Хлібороби з острахом чекають наступного року, коли продажні “народні” депутати збираються скасувати мораторій на її продаж. Ось тільки як бути із земельними паями? Адже чимало їх власників ще живі й чинитимуть опір тим, хто зазіхатиме на їхню землю.
Під вибухи мін та снарядів, під смерть та каліцтво найбільш свідомих синів України, поки ті боронять рідний край від ворожої навали, чиновники й задумали цю реформу, щоб позбавити нас найсвятішого – землі. Поспішають, бо розуміють: народ України пробуджується й може взяти до рук мітлу та вила…
Звичка “одобрямс” усе, що спускалося згори, добре прослідковувалася у посланців із області, коли ті нагрянули до Лубен. Було терміново скликано усіх депутатів, керівників підрозділів із надією, що ті традиційно підтримають чергову ініціативу обласного керівництва. Посланці з Полтави навіть привезли віддруковані вже нові мапи області. Усе немов у тій приказці – теля ще не народилося, а циган уже з довбнею.
Пресу ж на скороспечене зібрання не запрошували, аби, не дай Бог, чогось зайвого не поширила. Саму ж процедуру назвали громадським обговоренням адмінреформи.
“Штовхачі” з області малювали таку райдужну картину, так наголошували на перспективах адмінреформи, наче до раю запрошували. Не забули заїжджі чиновники й пригрозити тим, хто буде проти, – залишаться без державного фінансування.
Першим звернувся до емісарів із області сивочолий депутат райради, відомий на Лубенщині громадський діяч, член НСЖУ та Лубенсього медіа-клубу Василь Бут. Він поцікавився в одного з промовців, що той особисто думає про чергову витівку влади щодо долі села. Чиновника ніби заціпило. Далі пан Василь назвав цілу низку владних ініціатив та обіцянок, кожна з яких так і лишилася на словах.
Депутат запропонував скликати позачергову сесію й прийняти відповідне рішення щодо чергової спроби влади завдати удару по селу. А ще він закликав звернутися до депутатів усіх районних рад області, щоб висловити свою незгоду з подібними діями влади.
Василя Бута підтримали депутати та громадські діячі Олександр Жалдак, Сергій Бондаренко, Григорій Мочоний, Володимир Онищенко та інші.
Вибух обурення викликала серед депутатів заява одного з представників обласної влади про те, що реформа робиться для людей, для їхнього блага.
Те, що відбулося в Лубнах, – яскраве свідчення несприйняття селянами спроби влади перекроїти мапу України на свою користь. Люди розуміють, що у них прагнуть забрати останнє – землю. Видно, досягти цього буде непросто. Народ прозріває…
***
Події в царині об’єднання територіальних громад розвиваються дуже стрімко. З моменту написання цього листа пройшло два пленарних засідання позачергової 33-ї сесії Лубенської районної ради. Як повідомили в апараті райради, згадане у листі звернення, але вже до Верховної Ради, Кабінету Міністрів, обласної ради та облдержадміністрації, винесене на розгляд позачергової сесії, не набрало необхідної кількості голосів. Як пояснив голова районної ради Олександр Темченко, найбільший спротив у людей викликав перший, “спущений згори”, варіант адмінреформи, за яким район розривали на шматки, лишивши від нього одну громаду, об’єднану навколо Лубен. Потім пропонувалося чотири громади, наразі ж їх налічується з півтора десятка, з них лише кілька – об’єднані, та й то по дві, що не відповідає методиці. Є сільські ради, де люди розуміють, що самотужки не виживуть, далі так тривати не може. Є такі, що підтримують об’єднання, та при цьому хочуть бути виключно центрами громад. Але процес запущено. Якби він відбувався не так швидко і не під таким тиском, було б значно менше емоцій і набагато більше користі. Ніхто не проти адмінреформи, але з такими темпами і методами люди не згодні.

Володимир БЕЗЧАСНИЙ,
голова Лубенського медіа-клубу, член НСЖУ.

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.