Історія адміністративно-територіального устрою України веде в сиву давнину і формує матеріал, який дозволяє пов’язати поділ країни з її економічним, політичним і соціальним рівнем розвитку та правильно відреагувати на геополітичні виклики.
Історія розвитку України не знала такої подрібненості адміністративно-територіальних одиниць, яка була за радянських часів і фактично зберігається нині. Разом із тим у той період лише в Полтавській області ліквідовано більше двох тисяч сільських поселень, більше 120 тисяч гектарів угідь піддались затопленню водосховищами.
Аналіз розвитку поселенської мережі Полтавщини як за часів Радянського Союзу, так і в Україні за останні 20 років дає чітку картину повного соціально-економічного банкрутства державної політики розвитку та реконструкції поселень. За півстоліття з карти Полтавщини зникли та зняті з обліку понад 1000 населених пунктів. Частина з них приєдналася до міст, селищ, сіл, частина перейшла в адміністративне підпорядкування інших областей (6 районів – в Черкаську, 2 райони – в Київську), але близько 800 населених пунктів були ліквідовані й втрачені.
Існуючий адміністративно-територіальний устрій України формувався у період побудови соціалізму і за своєю суттю відповідав потребам партійно-господарського управління тих років. За період незалежної України назріла необхідність адміністративно-територіальної реформи.
Нинішній районний рівень адміністративного поділу на Полтавщині викликає питання, адже існують райони з населенням від 14 до 120 тисяч жителів з площею від 70 до 260 тисяч гектарів.
Проблеми сформувались і на базовому рівні: сільські ради, а їх в області 467, мають від 600 людей до 12 тисяч жителів, відповідно площу – від 1,8 до 15 тисяч гектарів, при цьому дохідність бюджетів окремих сільрад різниться більш ніж в 50 разів. Існуючий устрій не стимулює діяльність місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, стримує їх розвиток, породжує численні колізії, уповільнює темпи проведення реформ – муніципальної, економічної, бюджетної, податкової. Тобто ми маємо вагомі аргументи на користь територіальної реформи і конкретні проблеми, що об’єктивно існують.
Половина сільських поселень Полтавщини втратила виробничу містоутворюючу складову, адже ліквідація тваринництва та переробних підприємств, особливо в сфері молочного скотарства та буряківництва, поставила під загрозу існування великих сільських поселень і селищ, де працювали великі тваринницькі комплекси, цукрокомбінати і молокозаводи.
Загалом потребують вирішення такі проблеми у сфері адміністративно-територіального устрою України: невідповідність Конституції України існуючій системі адміністративно-територіального поділу з розташуванням на території міст інших міст, сільських рад, сіл та селищ; законодавча неврегульованість правового статусу адміністративно-територіальних одиниць, таких, як селище міського типу, сільська, селищна та міська ради; недосконалість класифікації міст, відсутність чітких критеріїв формування районів і районів у містах, а також віднесення населених пунктів до категорії сіл, селищ та міст; відсутність із винесенням в натуру меж адміністративних одиниць і поселень та визначення меж без урахування економічних факторів і перспектив розвитку; переформатування соціально-економічних, демографічних зв’язків і чинників розвитку, коли змінились вектори тяжіння поселень від одних центрів до інших; законодавча невизначеність юрисдикції територіальних громад і органів місцевого самоврядування; безсистемність територіальної організації влади; надмірна подрібненість адміністративно-територіальних одиниць на рівні районів і сільських рад; недосконала і непослідовна земельна політика держави, в результаті якої базові ради усунуті від розпорядження землями в межах адмінтериторій; надмірна централізація виконавчої влади, в основі більшості структур якої лежать сформована інституційно-корупційна вертикаль та всепризначенство посадовців, що викликає супротив на місцях.
На мою думку, для України достатньо дворівневого адміністративно-територіального поділу – на краї та громади. У ході адміністративно-територіальної реформи мусить бути сформована цілісна вертикально-горизонтальна структура місцевого самоврядування, що має такі складові (рівні): 1) міські та сільські громади, міста з особливим статусом; 2) краї.
Базовим рівнем та основною одиницею місцевого самоврядування для України повинна стати громада або інша за назвою самоврядна одиниця. Це певна кількість людей, що проживає на спільній території і об’єднана в самодостатню самоврядну одиницю зі спільними економічними та соціальними інтересами.
Другий рівень місцевого самоврядування – край як система рівних між собою самодостатніх структур.
Головне завдання самоврядних органів краю – формування стратегії розвитку території, реалізація загальних програм (щодо будівництва і підтримання шляхів, інфраструктури, забезпечення екологічного балансу тощо). Проект крайового територіального устрою України не повинен встановлювати поділ міст на міста районного, обласного та центрального значення.
Затверджувати межі новостворених громад має Кабінет Міністрів України, а межі міст та країв – Верховна Рада України. Адміністративно-територіальна реформа має спиратися на унітарність як головний державний інтерес. Створення самодостатніх країв посилюватиме єдність країни в цілому.

Григорій ШАРИЙ
Кандидат наук з державного управління