Славетний гончар, заслужений майстер народної творчості України, лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького, член Національних спілок художників та майстрів народного мистецтва України Микола Гаврилович Пошивайло нещодавно відзначив своє 85-річчя.
Коли людина чогось щиро прагне, то обов’язково досягне бажаного. Інша справа – чого саме вона хоче. Микола Пошивайло від самого дитинства знав, що його покликання – гончарство. Народився в Опішні, в родині потомственого гончаря Гаврила Ничипоровича Пошивайла й гончарки-малювальниці Явдохи Данилівни Пошивайло – фундаторки першого в Україні приватного музею гончарства. Представники родини місили глину щонайменше з другої половини ХVIII століття. Дід Ничипір виготовляв тонкостінний посуд, а його дружина Ганна ліпила дитячі іграшки. Прабабуся Килина була також іграшкаркою, а прадід Тарас виготовляв полив’яний посуд. Генетично успадкувавши любов до таємничого гончарного ремесла, Микола Пошивайло все життя присвятив пізнанню мистецької сили глини.
У нього був найкращий учитель – батько. Спостерігаючи за чарівними рухами батьківських рук і таємничим обертанням гончарного круга, він відкривав для себе мистецтво гончаротворення. І вже тоді усвідомлював, що одного дня стане частиною історії родини. Сам майстер так міркує про свою творчу долю: “У нас династія гончарів: і дід, і прадід, і батько. Раніше так заведено було: яка професія у батька – такі вміння він старався прищепити й дітям. Спочатку я вчився ліпити свистунці, батько показував зразки, а тоді вже садив за круг. Мама була хорошою художницею. Коли вона розмальовувала, то всю душу вкладала у своє малювання. Дивився, як малює мама, – і сам учився… У нас в родині троє братів, але продовжив родинну справу тільки я”.
Ніколи не забував Микола Гаврилович батьківської науки. Майже 32 роки пропрацював на Опішнянському заводі “Художній керамік” творчим майстром, гончарем. Його твори експонувалися на обласних і республіканських виставках декоративно-ужиткового мистецтва. Неодноразово майстер ставав лауреатом престижних республіканських та всесоюзних художніх виставок, конкурсів, фестивалів, симпозіумів гончарства. Із незмінним успіхом його роботи експонувалися на міжнародних виставках у Бельгії, Канаді, Франції, Японії, Болгарії, Югославії, Польщі, Угорщині, Нідерландах, США, Норвегії, Великої Британії, формуючи у поціновувачів мистецтва на різних континентах уявлення про Україну. Через довершеність його виробів багато тисяч людей  дізналися про Опішне.
Гончарна спадщина Миколи Гавриловича величезна. Її гідно поціновано сучасниками. Його твори стали надбанням багатьох провідних музеїв України та інших держав. Зокрема їх можна побачити в Лондоні (Велика Британія), Москві, Санкт-Петербурзі (Російська Федерація), Осло (Норвегія) та в численних приватних збірках. Безперечно, найбільша колекція робіт різних періодів творчості Майстра знаходиться в Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному та у Меморіальному музеї-садибі гончарської родини Пошивайлів.
Микола Пошивайло багато років викладав гончарство в Державній спеціалізованій художній школі-інтернаті “Колегіум мистецтв в Опішному”, де й нині проводить гончарські майстер-класи для учасників всеукраїнських і міжнародних молодіжних фестивалів, які щорічно відбуваються в гончарній столиці – Опішному.
Творчість Миколи Пошивайла – своєрідне й дивовижно багатогранне явище українського мистецтва, а невтомна фантазія гідна подиву. Майстер виготовляє надзвичайно широкий асортимент традиційного посуду: горщики, глечики, тиквасті глечики, миски, тикви (посудини з дуже вузьким горлечком), зливушники, барила, ринки. Значну частину його творчого доробку складають сюжетні композиції на теми народного побуту – узагальнені образи сучасників, цікаві сценки з народного життя кінця ХІХ – початку ХХ століття. У руках Майстра оживають леви, барани, бики – зооморфна скульптура. Він – неперевершений майстер дитячої глиняної іграшки, яку виготовляє у вигляді найрізноманітніших тварин, птахів, вершників, баринь. У його творах – зізнання в любові до рідного краю, до свого ремесла. Вслухаймося лишень, як звучать назви деяких його свічників: “Пісня про гончарів”, “Опішнянські чудотворці”, “Опішнянські дивотворіння”… Микола Пошивайло досконало володіє технікою підполив’яної мальовки глиняних виробів із використанням традиційної орнаментики. Саме він відродив традицію виготовлення знаменитих фляндрованих мисок. (Фляндрівка – це особливий прийом оформлення кераміки.) Він віртуозно поєднує традиційні мотиви й створює новітні композиції, що надають його мискам особливої привабливості. У кожну роботу майстер вкладає частку своєї душі, вдачі, характеру. Його твори упізнаєш без підпису: такий образний почерк творця-гончаря.
Микола Гаврилович – творець краси, який має нездоланне бажання нею поділитися, причаститися, щоб розбудити в душах мить радості від сприйняття створеного ним. Незважаючи на поважний вік, Микола Пошивайло і далі захоплено  працює. Всім, хто відвідує Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, він дарує радість спілкування з глиною. Із великим захопленням відвідувачі музею спостерігають, як із невеличкого шматочка сірої глини під вправними руками Майстра народжуються диво-вироби. З притаманними йому посмішкою, добротою і щирістю Микола Гаврилович запрошує: “Доторкніться до глини, не бійтеся, відчуйте її на дотик”. І шикується чималенька черга! Ніхто не залишається байдужим. Дорослі й діти невимушено й легко простягають руки до глини, аби хоч раз у житті відчути чаклунство й тайнодійство гончарювання. Умілі руки майстра допомагають кожному створити свій “шедевр”.
Як добрий орач ниви творчої, Микола Гаврилович подбав про послідовників. Його старший син Олесь Пошивайло – керамолог, етнолог і музеолог, доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, директор створеного за його ініціативою Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького та премії імені Бориса Возницького, організатор національних симпозіумів гончарства, гончарських фестивалів, конкурсів художньої кераміки, наукових конференцій. Саме завдяки його сподвижницькій діяльності вперше в Україні створено Музей-заповідник українського гончарства, який отримав статус національного, Меморіальні музеї-садиби гончарської родини Пошивайлів, гончарки Олександри Селюченко, філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа та сформовано найбільшу в країні колекцію кераміки, яка налічує майже 50 тисяч одиниць збереження. Та на цьому він не збирається зупинятися – генерує нові ідеї і втілює їх у життя.
Батькову науку перейняв і молодший син –  Юрій Пошивайло, заслужений працівник культури України, член Національної спілки фотохудожників України. Історик за фахом, він має широкі творчі уподобання: захоплюється виготовленням “монетки” – мініатюрного простого й мальованого посуду, садово-паркової скульптури, а також художньою фотографією. Він – неодноразовий учасник і переможець виставок, конкурсів художньої кераміки й фотомистецтва. Та цим його творча діяльність не вичерпується – працює головним художником Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, займається оформленням книг видавництва “Українське народознавство”. Правду в народі кажуть: яке коріння, таке й гілля.
Через самовіддане служіння улюбленій справі Микола Гаврилович Пошивайло відкрився світу передусім як майстер мистецького славлення української душі.

Наталя ГРИНЬ
Виконуюча обов’язки завідувача Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів