Орден за мужність

Кременчужанин Андрій Ольхович-Новосадюк – один із тих мужніх чоловіків-воїнів, котрі за покликом серця боронять рідну землю від сепаратистів і російських агресорів на Донбасі. Йому 44 роки, він проходив строкову військову службу в доблесних десантних військах. Потім працював на сталеливарному заводі обрубником, а після того, як завод призупинив свою виробничу діяльність, пішов на війну. Уже рік служить розвідником-снайпером у складі 92-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України. Під час затримання російських спецпризначенців Євгена Єрофєєва та Олександра Александрова у бою поблизу міста Щастя 16 травня Андрій «Ольха» був не тільки очевидцем подій, а й активним учасником.
Про те, як усе це відбувалося, Андрій нещодавно розповів журналістам Кременчука після того, як повернувся з Києва, де Президент України Петро Порошенко вручив йому орден “За мужність” ІІІ ступеня. Такої ж нагороди, але, на жаль, посмертно, удостоєно й іншого кременчужанина – старшого водія Вадима Пугачова. Почувши про його поранення, група розвідників, у складі якої був і Андрій, кинулася на допомогу, навіть не підозрюючи, що їм протистоять службовці російського ГРУ. Однак на війні українські бійці вже навчилися бути вправними й перемагати противника не тільки зброєю, а й тактичною мудрістю. Тож допоки пораненого, але ще живого Вадима виносили з поля бою, Андрій разом із товаришами затримував диверсійну групу. Навіть перев’язував пораненого диверсанта, якого виявив у кущах. Відправивши затриманих російських агресорів до лікарні, наші бійці повернулися, щоб зробити зачистку території. Як розповів Андрій, саме в цей час розпочався обстріл із мінометів. На переконання “Ольхи”, росіяни знали, де могли перебувати їхні військові й намагалися їх знищити у такий спосіб. Під час шаленої мінометної атаки Андрій також постраждав. Одна з мін вибухнула за кілька метрів від нього. Як він стверджує, тієї миті навіть смерть вдалося розгледіти. Але Доля виявилася сильнішою й відігнала її. Після лікування в госпіталі боєць прибув у 15-денну відпустку додому. Його родина пишається своїм Героєм. Сам Андрій мріє, щоб війна якомога швидше закінчилася. Про це й сказав Петру Порошенку під час отримання нагороди. Утім демобілізовуватися не поспішає, бо переконаний, що потрібен на передовій, щоб усіма силами наближати завершення цієї гібридної війни, нав’язаної нам кремлівськими керманичами.

Антон ПИСАРЧУК
Журналіст

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.