Святу благодійницю, преподобну Меланію Римлянку віряни молитовно вшановують 13 січня. А вже наступного дня, 14 січня, урочисто відзначають свято Обрізання Господнього, а також день пам’яті святителя Василія Великого – одного з Отців Церкви і найшанованіших у нашому народі святих.

Преподобна Меланія народилася в Римі, в християнській сім’ї. Її батьки були людьми іменитими й багатими, в дочці бачили винятково спадкоємицю роду. В чотирнадцять років насильно видали її заміж за знатного юнака Апініана. Утім молодята домовились, що коли в них з’являться двоє дітей, вони залишать їм своє майно, а самі зречуться мирського життя. Незабаром у них народилися донька та син, але обоє малюків померли. Зробити рішучий крок назустріч спільному бажанню присвятити життя Богові подружжю заважали старші родичі, які не хотіли змиритися з таким вибором своїх нащадків. Усе змінилося тільки тоді, коли батька Меланії спіткала смертельна хвороба.
Святі залишили Рим, коли Апініану було 24 роки, а Меланії – 20. Вони почали відвідувати хворих, щедро обдаровувати бідних. Продавши маєтки в Італії та Іспанії, допомагали старцям і монастирям. На їхні кошти було побудовано багато храмів і лікарень. Сім років вони пробули в Африці, здійснивши багато благодіянь, а потім, звільнившись за заповіддю Христовою від усіх своїх багатств, попрямували до Єрусалима. Після недовгої подорожі до Єгипту, де відвідали багатьох отців-пустельників, свята Меланія зачинилася в келії на горі Єлеонській і лише зрідка спілкувалася зі святим Апініаном. Поступово біля келії виник монастир. В обителі її стараннями були побудовані молитовня і вівтар, де поховали мощі святих: пророка Божого Захарії, святого первомученика Стефана і Сорока святих, які прийняли муки в Севастії. До цього часу святий Апініан відійшов до Господа. Свята Меланія поховала мощі блаженного і провела близько чотирьох років біля цього місця в пості та безперервній молитві.
Згодом вона побажала побудувати чоловічий монастир на горі Вознесіння Христового. Господь благословив її задум, пославши христолюбця, який дав кошти на богоугодну справу. Через рік обитель було споруджено. Коли угодниця Божа відчула наближення кончини, то сповістила про це пресвітерові й сестрам. У глибокій скорботі й сльозах ті вислухали її останні настанови. Легко й спокійно свята Меланія віддала свою душу Господу в 439 році.
***
Для християнина повноцінне життя починається з Хрещення. Прообразом його було обрізання в Церкві старозавітній. У ізраїльтян цей обряд знаменував вступ у союз-заповіт Авраама та обраного народу з Богом і мав нагадувати народу про зобов’язання, які випливають із цього.
У обрізанні, як зараз у Хрещенні, давали ім’я: “А як минуло вісім днів, коли належало обрізати Немовля, дали Йому ім’я Іісус, наречене Ангелом до зачаття Його в утробі” (Лк. 2, 21). Коли над Немовлям Іісусом відбувався цей обряд, усі побачили, що в Ньому така ж, як і у всіх, кров. За тлумаченням Отців Церкви, Господь, Творець закону, прийняв обрізання, являючи Собою приклад того, як людям слід неухильно дотримуватися Божественного встановлення, і для того, щоб ніхто згодом не міг засумніватися в тому, що Він був справжньою Людиною, а не носієм примарної плоті.
Звершивши закон обрізання, Іісус Христос тим самим і скасував цей закон. У Новому Завіті обряд обрізання поступився таїнству Хрещення. Свято Обрізання Господнього повинно нагадувати християнам, що вони вступили в Новий Завіт з Богом. Бо як без обрізання людина не могла приєднатися до обраного народу, так і без хрещення християнин не може увійти в Царство Боже. Люди повинні постійно усвідомлювати свої духовні хвороби і “обрізати” від себе всі пристрасті, “похіть плоті, похіть очей і гордість житейську”.
***
Святий Василій з’явився на світ в 330 році в Каппадокії (територія сучасної Туреччини) у віруючій родині, яка є абсолютно унікальною за своїм значенням в історії Церкви. Серед 9 сестер і братів Василія Великого – троє святих: Григорій Ніський, Петро Севастійський і Макрина Молодша. Батьки були людьми заможними, тож прагнули дати дітям блискучу світську освіту.
У 17 років, щоб вдосконалювати свої знання, Василій вирушив до Константинополя, потім – в Афіни. У 357 році повернувся в рідні краї і став правником. Разом із тим був читцем у церкві. Невдовзі вирушив у подорож, яка тривала два роки. Відвідав кілька чернечих обителей Єгипту, Сирії і Палестини, де спостерігав за відомими подвижниками благочестя. Повернувшись до Кесарії, святий роздав бідним свою частину батьківської спадщини й  усамітнився на березі річки Ірис, де разом з однодумцями заснував аскетичну, чернечу громаду.
Святий Василій багато працював над створенням богословських творів. Дуже скоро він приєднався до догматичних суперечок, які точилися у Східній Церкві. А коли в 362 році на єпископську кафедру в Кесарії зійшов знатний городянин Євсевій, далекий від церковних справ, то святий Василій Великий був запрошений і висвячений ним у пресвітера. Довгий час святитель займався адміністративними та церковними питаннями єпархії, проповідував. У 370 році, після смерті єпископа Євсевія, Василій Великий очолює кафедру і залишається на посту архієпископа Кесарії Каппадокійської аж до своєї кончини в 379 році.
За своє коротке життя святитель залишив нам багато богословських праць, зокрема 5 книг на захист православного вчення про Святу Трійцю, 2 книги про Хрещення, книгу про Святого Духа, 24 бесіди на різні богословські теми, 7 аскетичних трактатів, чернечі правила, 366 листів різним особам та ін. Ще за життя люди почали називати його Василієм Великим.
***
За народними традиціями, у надвечір’я Нового року (за новим стилем воно припадає на 13 січня) наші предки пишно відзначали Щедрий вечір. Це свято тісно переплелось із днем пам’яті преподобної Меланії. Як і на Святий вечір перед Різдвом Христовим, господині готували святкову вечерю, яку й величали Щедрою, адже на столі мали бути і кутя, і ковбаси, і холодець, і шинка, і вареники та пироги з сиром… Опівночі, коли вже наставав Новий рік, а його в народі називали Василем, господар вітав усю родину з новолітуванням і після молитви запрошував пригощатися стравами.
Звечора виспівували на вулицях веселі щедрувальники. За давнім звичаєм, новорічні обходи маланкарів, як і різдвяних колядників, починалися після заходу сонця. На Щедрий вечір ходили і дівочі, й парубоцькі гурти. Один із хлопців зазвичай перевдягався в жіноче вбрання і його називали Меланкою. Так з жартами та щедрівками селом “водили Меланку”.
А наступного дня, коли починало світати, хлопці поспішали засівати зерном в оселях. Зерно брали в рукавицю чи в торбину. Спочатку йшли до хрещених батьків та інших близьких людей. Зайшовши до хати, посівальник вітав усіх з Новим роком:
Сію, вію, посіваю, з Новим
роком поздоровляю!
На щастя, на здоров’я та на
Новий рік,
Щоб уродило краще,
ніж торік,  –
Жито, пшениця і всяка
пашниця,
Коноплі під стелю на велику
куделю.
Будьте здорові з Новим
роком та з Василем!
Дай, Боже!

Підготувала
Вікторія КОРНЄВА.