Чоловік міцної статури упевненою ходою йде по землі – саме таким я уявляла героя нашої розповіді. Як мовиться, типовий голова колгоспу. Але це не зовсім так, бо за плечима у директора ПСП “Святослав” Котелевського району Вячеслава Шишука, я б сказала, кардинально різні життєві дороги й професії, від захисту землі і людства – до вирощування хлібів. І будь-якій справі, за яку береться, він віддається сповна, відповідно й результат отримує добрий. Вячеслав Борисович і зараз працює, так би мовити, на два фронти: вирощує хліб і допомагає захищати Вітчизну на тривожному Сході нашої країни.
Москва, Магадан, Чукотка, Охотськ, Камчатка – усе це місця служби, етапи життєвого шляху Вячеслава Шишука, які він пройшов по закінченні військового училища. Міг залишитися на постійне місце проживання у Підмосков’ї, але лихі 1990-ті роки внесли корективи не тільки в життя конкретних людей, а й у долі держав. Тож Вячеслав повернувся додому, на Батьківщину. З допомогою друзів створив меблеву фірму, яка успішно працювала, реалізуючи продукцію на ринки країн СНД. Перші кроки в агровиробництві розпочав на Глобинському цукрозаводі, а вже з 2004 року взяв в оренду далеко не кращі землі у Котелевському районі. Точніше, не сам узяв, а про це його попросили власники земельних паїв села Ковалеве, які, працюючи в місцевому агроформуванні, тривалий час не отримували ні заробітної, ані орендної плати. А Вячеслава Борисовича знали як порядну, ділову та відповідальну людину, бо ж мав він у районі сировинну базу для цукрозаводу.
– Якби я знав, у якому стані перебувало тоді агроформування, напевне б, не ризикнув упрягтися у віз. Мабуть, не випадково ці землі не взяли в оренду місцеві господарники? Справа була зимою, поля господарства під снігом, у тракторній бригаді все розвалене, усе потребувало ремонту. Зібралася бригада, виділив гроші на ремонт, на відновлення, а навесні виявилося, що з усієї площі земель оброблено лише 70 гектарів і не посіяно жодного гектара озимих культур. На полях росли такі бур’яни, немов дерева, які в буквальному розумінні рвали плуги. Тоді ми почали випалювати ті зарослі, – згадує Вячеслав Шишук. – Минуло два роки роботи зі збитками, і тільки на третій рік отримали невеликий прибуток. Тоді люди запропонували здати в оренду свої земельні паї на 10 років.
Певний час керівник господарства, яке ще навіть як слід на ноги не зіп’ялося, вимушений був лише спостерігати, як по крупинках розкрадається бодай невеликий урожай, вирощений зусиллями його власними й колективу, а потім сказав собі: досить. В агроформуванні організували сувору систему обліку й контролю, почали застосовувати новітні технології, якісне насіння. Через п’ять років господарювання результати були відчутнішими, однак левова частка прибутку, за відсутності власної техніки, йшла в рахунок оплати за наймані сільгоспмеханізми. Довелося Вячеславу Борисовичу знову навчатися хліборобської науки. Читав спеціалізовані журнали, їздив на різні сільськогосподарські виставки, консультувався з такими знаними аграріями, як Герой України Іван Махтейович Балюк (керівник агрофірми “Україна” Великобагачанського району), і купував власну техніку. Спочатку порівняно недорогу – вітчизняну та білоруську, далі більш потужну, провідних іноземних виробників. А протягом останніх двох років у господарстві приблизно на 70 відсотків оновили машинно-тракторний парк.
– Скажімо, було в нас два потужних трактори

Тракторист Григорій Овчаренко, агроном Андрій Дига, трактористи Володимир Погребняк та Ігор Заєць, бригадир Ян Овчаренко.

К-700, ми купили ще й 370-сильний Челенджер, широкозахватний оборотний французький 9-корпусний плуг і борону з глибокорозрихлювачами, тож у цьому році тільки ним провели практично всю оранку. Ми також купили високоточну сівалку й оприскувач французького виробництва, – розповідає Вячеслав Борисович. – Своєчасні придбання, до речі, дали нам можливість зекономити близько 50 відсотків витрачених коштів. Саме на стільки нині здорожчала сільськогосподарська техніка, а це мільйони гривень. А ще – в рази підвищилася ефективність сільгоспвиробництва.
Слід зазначити, що в господарстві не втомлюються експериментувати зі структурою посівів, сортами й гібридами сільськогосподарських культур, технологіями обробітку грунтів. Останніми роками, наприклад, у нашій кліматичній зоні практично відсутня весна, а різкі перепади температури повітря створюють стресові умови для рослин, висушують вологу в грунті. Між тим, за словами Вячеслава Шишука, на 90 відсотків урожайність сільгоспкультур залежить від якості підготовки грунту, плюс ранній посів і оригінальне елітне насіння.
Мимоволі виникає запитання, звідки в кадрового військового такий потяг до землі, бажання господарювати й розуміти її? Очевидно, це було закладено від батьків. Адже мама Вячеслава Борисовича, Любов Федорівна, родом із селища Опішня Зіньківського району, свого часу закінчила сільськогосподарський інститут, працювала головним зоотехніком, займалася питаннями селекції великої рогатої худоби, а за виведену породу тварин, експоновану на ВДНГ СРСР, була нагороджена Золотою медаллю, розповідає Вячеслав Шишук.
За 10 років господарювання на землі Вячеслав Шишук добре засвоїв прописні істини, про які, між тим, пам’ятають далеко не всі, – треба дорожити порядними людьми, які працюють поруч, надто високопрофесійними й відповідальними, такими, як у ПСП “Святослав”. Високо цінує керівник агроформування своїх заступників і друзів, колектив механізаторів, чимало добрих слів сказав і про перспективного, порядного агронома Андрія Дигу, який 2 роки тому закінчив Полтавську державну аграрну академію:
– Це дуже чесна та порядна молода людина нової формації. Саме він підібрав найбільш прийнятні до наших земель і кліматичних умов сорти сільськогосподарських культур, відпрацював відповідну групу гербіцидів для підкормки різних сільськогосподарських рослин. Загалом у нас інновації й досвід ідуть поряд, доповнюючи одне одного, – констатує Вячеслав Борисович.

Бухгалтер Лариса Шамрай, головний агроном Поліна Шамрай.

Під досвідом керівник господарства має на увазі головного агронома ПСП “Святослав” Поліну Шамрай. Робочий день цієї працьовитої жінки ось уже 46 років поспіль розпочинається з першими промінчиками сонця. Усе тримати під контролем, вирішувати організаційні питання – це її спосіб життя, адже від неї залежить результат спільної роботи всього трудового колективу агроформування, у неї вірять, їй довіряють, тож схибити вона просто не має морального права.
– З кожним роком урожаї в агроформуванні підвищуються на 15 – 20 відсотків, і це, звісно, радує, додає сил працювати далі. Я люблю свою роботу, – зізнається Поліна Шамрай. – Якби можна було прожити життя спочатку, мабуть, нічого не змінила б у ньому.
Будучи сильною та принциповою на роботі, вдома вона кохана дружина, лагідна матуся та бабуся.
– У мене дуже хороші чоловік, діти, внуки, – розповідає Поліна Михайлівна. – Якби вони мені не допомагали, на такій роботі я не змогла б працювати.
* * *
До нашої розмови приєднується голова Котелевської райдержадміністрації Валерій Сідько:
– Я добре знав стан полів агроформування, де 10 років тому розпочинав господарювати Вячеслав Шишук, вони були занедбані, посіви зріджені, обробіток грунту недостатній, загалом там “розкошували” бур’яни, – згадує Валерій Сідько. – Вячеслав Борисович зрозумів головне – без дотримання відповідних агротехнологій про прибутковість сільгоспвиробництва нічого й думати. Водночас було взято єдино вірний курс на розвиток рільництва. До того ж Вячеславу Шишуку вдалося підібрати хороший, злагоджений, здоровий колектив фахівців середньої ланки й механізаторів, які розуміли, що доля їхньої землі – у їхніх руках.
ПСП не стоїть осторонь вирішення питань соціальної сфери села Ковалевого, щорічно спрямовуючи на розбудову інфраструктури близько 100 тисяч гривень. Господарство сплачує всі належні податки та збори, власним коштом утримує сільський водогін, допомагає сільській школі. А ще – зусиллями господарства проводяться розчистка доріг взимку, оплата за нічне освітлення сільських вулиць.В цьому році навіть ремонт доріг провели.
* * *
Нині ПСП “Святослав” обробляє 1700 гектарів ріллі. У цілому цьогорічними результатами праці в господарстві задоволені. Урожайність ранніх зернових на круг склала під 50 центнерів, кукурудза в середньому дала 83 центнери з гектара, а на окремих полях і по 100, соняшник – 38 центнерів. Більш-менш прийнятні склалися й ціни на вирощене, констатує Вячеслав Шишук. Ці два чинники дають можливість розвиватися і будувати плани на майбутнє. Зокрема щодо розвитку тваринництва. Більше того, тут уже розпочали ремонт приміщень для утримання поголів’я свиней. Не відкидають й можливості вирощування птиці, адже мають законсервовані приміщення, де кілька років тому утримували індиків. Також є наміри на чесній, конкурентній основі збільшити площі орендованих земель. Нині ж в агроформуванні  ремонтують сільськогосподарську техніку.
Завдяки працелюбності, наполегливості, твердості характеру Вячеслав Шишук зумів не тільки заслужити довіру жителів села Ковалевого, а й довести, що навіть на супісках, за умов застосування новітніх агротехнологій, можна отримувати хороші врожаї.
Тут своєчасно розраховуються за оренду земельних паїв, проводять безкоштовний обробіток присадибних ділянок працівникам і пайовикам, не забувають і про ветеранів господарства. Також проводять преміювання працівників агроформування, а в цьому році започаткували екскурсійні поїздки, група фахівців господарства вже побувала в Києві.
* * *
Будучи людиною військовою, Вячеслав Шишук не стоїть осторонь підтримки добровольчих батальйонів та Української армії, які обороняють незалежність держави на буремному Сході України. Спочатку він сам неодноразово приїздив на Донбас, виконуючи волонтерські функції. Там від військових Вячеслав Шишук і почув, що добровольчі батальйони в зоні АТО не мають нічого, окрім зброї, та й та, як кажуть, допотопна. Не гаючи часу, разом із друзями Вячеслав Борисович спорядив транспорт із продуктами та бронежилетами й відвіз це все 93-й механізованій бригаді, якою опікується й нині. Зараз же на Сході воює і його син Андрій – таким був власний вибір молодого чоловіка. Особливо ж Вячеслав Шишук, як, мабуть, і кожен працівник ПСП “Святослав”, турбується і всіляко допомагає бійцям санітарної роти від Полтавщини. Адже її командиром уже близько 5 місяців є головний інженер господарства, інженер-механік за професією й військовий – за станом душі Анатолій Тополя. Він добровольцем пішов до Української армії. Нам вдалося зустрітися з Анатолієм Тополею під час його нетривалої відпустки.
– У підпорядкуванні нашої роти, яка врятувала сотні життів, є близько 50 санітарних машин, а також допоміжна техніка. Ми обслуговуємо на Сході два сектори, – розповідає Анатолій Пилипович. – Наше головне завдання – вивезення поранених із передової та з бронетехніки до військово-медичних госпіталів і перевезення з госпіталів тих, кому вже надали невідкладну допомогу, до лікувальних закладів Дніпропетровська, Запоріжжя, інших міст.
Слід зазначити, що загалом у зоні проведення АТО працюють всього 2 такі санітарні роти, які, окрім поранених бійців, також вивозять і українських військовополонених та трагічний вантаж “200”. Тож Анатолій Пилипович попросив назвати наших земляків, які надавали під час формування санітарної роти й далі продовжують надавати значну допомогу учасникам АТО, й висловив їм щиру вдячність за підтримку. В їх числі – архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір, перший заступник голови обласної ради Володимир Марченко, начальник управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи облдержадміністрації Віктор Стеблянко, член Громадської ради при ОДА, полковник у відставці Олексій Шаманенко, народний депутат України попереднього скликання Валерій Головко, підприємець Олександр Жидівка, молода дівчина-волонтер з Опішні, яка сама за кермом свого авто возить усе необхідне для воїнів (її прізвище, на жаль, Анатолій Пилипович не зміг пригадати), та інші наші земляки. Як наголосив Анатолій Тополя, якщо медикаментами в зоні АТО нині більш-менш забезпечені, то молодшого медичного персоналу в госпіталях бракує. Сам же він налаштований служити Україні і її народу доти, допоки в цьому буде необхідність.
* * *
Як наголошують психологи, нині відбувається очищення суспільства. На жаль, ми платимо за це надто високу ціну. Ми втрачаємо найкращих. Адже першими захищати кордони нашої Вітчизни пішли ненавчені добровольці, втрати серед яких були невиправдано високими.
Кадровий військовий Вячеслав Борисович Шишук наголошує:
– Сподіваюся, що невдовзі ситуація на Сході країни зміниться. Адже наші хлопці мають такий героїзм і високий душевний підйом, що жертвують своїм життям заради Вітчизни. Я, коли вивозив із зони АТО поранених, спілкувався з 21-річним військовим, на вигляд – зовсім хлопчисько. Він мені розповів, що три дні пораненим захищав Донецький аеропорт. Історія цього солдата говорить про високий патріотизм. А це велика зброя, перемогти яку ще не вдавалося нікому.
Ось так і працює “на два фронти” військовий аграрій Вячеслав Шишук, для якого село Ковалеве та його мешканці віднедавна стали рідними, бо ж об’єднує їх спільна справа, яка має назву ПСП “Святослав”.

• Командир санітарної роти Анатолій Тополя, директор ПСП “Святослав” Вячеслав Шишук.

Людмила ДАЦЕНКО
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”