Великомучениця Варвара Іліопольська, день пам’яті якої православні віряни відзначають 17 грудня, вважається захисницею від раптової смерті, яка забирає людину у вічність без покаяння та причастя. 18 грудня Церква молитовно згадує преподобного Саву Освяченого, який заснував багато монастирів та створив перший статут церковних служб.
Свята Варвара жила в III столітті в місті Іліополі Фінікійському (нині – Баальбек у Лівані). Її батько – Діоскур (Діоскор) – був язичником, представником малоазійської аристократії при імператорі Максиміані. Він замкнув доньку-красуню у вежі, сподіваючись приховати її від сторонніх очей. Вивчаючи навколишній світ із вікон, Варвара зрозуміла, що над усім є воля єдиного Творця. Коли батько надумав віддати її заміж і дозволив виходити з вежі, вона познайомилася з християнами Іліополя і прийняла хрещення.
Довідавшись про це, Діоскур побив її, зачинив у кімнаті й поставив біля дверей охорону. Погрози та побої не вплинули на молоду християнку, тож батько в розпачі відвів її до начальника управи Мартіана. Той був розчулений вродою Варвари й почав її умовляти, аби вона зберегла своє молоде життя. Та свята діва, сповнена любові до Христа, не погоджувалась визнати богів язичників. Тоді розгніваний Мартіан наказав її катувати і вкинути до в’язниці. У застінках до неї з’явився Іісус Христос і зцілив її рани. Та невдовзі подвижницю знову піддали тортурам. Врешті Мартіан дав батьку Варвари право здійснити суд над дочкою і відтяти їй голову. Разом зі святою Варварою була страчена свята Юліанія, яка відкрито оголосила себе християнкою під час катувань святої Варвари. Відплата для язичників не забарилася: того ж дня Діоскур і Мартіан загинули від блискавки під час грози, й від них не залишилося навіть кісток. Це було в 306 році.
У VI столітті мощі святої великомучениці були перенесені в Константинополь. У 1108 році царівна Варвара Комніна, дочка візантійського імператора Олексія Комніна, перед від’їздом до Київської Русі попросила як дарунок у свого батька чудотворні мощі святої. Її чоловік, великий князь Святополк Ізяславович, який роком раніше збудував у Києві кам’яну церкву, з почестями переніс їх до цього храму і заснував Михайлівський Золотоверхий чоловічий монастир. Під час нашестя Батия мощі були заховані, а потім знову повернені на колишнє місце. Після зруйнування монастиря в 1930-х роках вони зберігаються у Свято-Володимирському кафедральному патріаршому соборі.
За народною легендою, свята великомучениця Варвара вишила ризи самому Іісусу Христу. В день її шанування гріх прати, білити та глину місити. Але можна вишивати.
***
Преподобний Сава Освячений народився в V столітті у каппадокійському містечку Муталаска (нині – Талас, Туреччина) у благочестивій християнській сім’ї. Уже з восьми років жив у розташованому неподалік Флавіанському монастирі. У сімнадцятирічному віці прийняв чернечий постриг і мав такий успіх в пості та молитвах, що був удостоєний дару чудотворення. Згодом вирушив до Єрусалима, розшукав преподобного Євфимія Великого й просив взяти його за учня. Преподобний сумнівався через юний вік ченця, адже його вихованці були суворими пустельниками, отож направив Саву в монастир святого Феоктиста. Там він досяг такої довершеності у доброчесті, що сам преподобний Євфимій назвав його “юнцем-старцем”.
У цій обителі Сава перебував до тридцятилітнього віку. Після смерті старця Феоктиста його наступник благословив преподобного усамітнитися в печері. Лише в суботу святий залишав затвор і приходив у обитель, брав участь у богослужінні та їв. Через деякий час преподобному дозволили зовсім не покидати затвору, і він перебував у печері протягом 5 років.
Надалі Сава продовжував спілкування з Євфимієм Великим, а після його смерті пішов у Йорданську пустелю, де оселився в околицях монастиря преподобного Герасима Йорданського. Через деякий час до нього почали приходити учні, й у 484 році ними була побудована печерна церква, яка стала основою лаври Сави Освяченого. Загалом у Йорданській пустелі Савою було засновано сім монастирів. Преподобного шанують також як укладача першого статуту церковних служб, так званого “Єрусалимського”. Святий мирно відійшов до Господа в 532 році.
В українських традиціях день Сави вважається чоловічим днем, коли вся увага в родині належить її голові – господарю, на відміну від попереднього Варвариного дня, який особливо шанувало жіноцтво. У день пам’яті преподобного Сави зазвичай випадали великі сніги.

Підготувала
Вікторія КОРНЄВА.