“Не кожен витримає, щоб засинати і прокидатись під пострілами “Градів” та мінометів. Я звик…” – дещо дивно було чути це від молодого худорлявого чоловіка. Тим більше таке: “Мабуть, я народжений для того, щоб воювати”.
Батько Сергія Іванова – росіянин, мати – українка. Народився в Нових Санжарах, тут школу закінчив. Вступив до коледжу, та невдовзі залишив навчання – зрозумів, що то не для нього. Його покликання – військова справа. Строкову проходив на запорізькій землі, у Новобогданівці. Відоме місто. Коли Сергій служив, вибухи на складах боєприпасів ще продовжували лунати.
Закінчилась строкова, а через місяць почалась надстрокова. І вельми оригінальна. На флагмані “Гетьман Сагайдачний”, що був тоді приписаний до Севастопольського порту. Влітку 2008-го вийшли у Середземне море для виконання бойової місії. “Щоб було зрозуміліше – контролювали, аби контрабандисти й пірати не завозили наркотики й боєприпаси. В багатьох іноземних містах випало побувати. Півтора року тривала та служба”.
У серпні трьох новосанжарців відправили у військову частину, що дислокується в Переяслав-Хмельницькому районі Київської області. Серед них і Сергій Іванов. “У тамтешньому навчальному центрі разом із товаришами по службі вивчав чимало “явищ” військової “природи” –  “Гради”, “Урагани”, “Смерчі”. Щодня по 13–14 годин – на ногах. Терпіли, знали ж, на що йшли, куди готуємось”, – посміхається.
А коли їх відправили під Донецьк, у район аеродрому, не до жартів було. Вони – артилеристи. В одному батальйоні, в одному підрозділі з Сергієм і Роман Зимівець, з котрим проходили підготовку в Дівичому. Сергій – командир, Роман в його екіпажі – старшим навідником. Свою бойову машину вони назвали “Наталка Полтавка”, бо ж усі члени екіпажу – з Полтавщини. На машині Миколи Чабана значиться “Полтава – Херсон”. Третю, на якій воює Вадим Очерідник, поки що не назвали.
Цікавимось, чи всім забезпечило командування, відправляючи в “гарячу точку”. Так, і бронежилет четвертого класу, і все інше Сергій отримав. На харчове забезпечення теж не нарікає, допомагають волонтери, найбільше запорізькі. Чи буває страшно? “Так. Але чому судилось статись, те й буде. Нас відбирала прискіплива комісія. Тих, у кого слабі нерви, просто відсіювали. Втім, усяке трапляється. Якось посеред ночі почув вибухи, схопився і закричав “Повітря!” Весь підрозділ на ноги поставив”.
Сергій Іванов прибув додому на п’ять днів. Жартує, що відпустка коротка, бо як же там без нього “Наталка Полтавка”. А як серйозніше, то і його товаришу Роману Зимівцю, й іншим кортить хоч на кілька днів додому навідатись. Але ж воювати комусь треба…

Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ
Журналіст