“…Нехай сонце України постійно світить над Полтавським Дослідним Полем… Нехай довга низка діячів, таких, як Черепахін, Дьяков, Соколовський, Третьяков, Курдюмов, Сазанов, високо тримають прапор агрономічної науки”.
Академік М.І. ВАВИЛОВ. (1924 р.).
Виповнилося 130 років з дня заснування першої постійно діючої казенної інституції – Полтавського дослідного поля. А його історія розпочалася ще в 1865 році. Тоді в Полтаві було організовано сільськогосподарське товариство, яке вважало своїм головним завданням показати на практиці, які сільськогосподарські культури найвигідніше вирощувати в даних грунтово-кліматичних умовах. 25 травня 1865 року затверджено статут товариства, а 29 вересня відбулося його перше засідання.
У 1866 році, через рік після заснування, Полтавське сільськогосподарське товариство порушило питання про створення власної дослідної установи, зусилля якої повинні були спрямовуватися на розвиток основної галузі економіки конкретного регіону. В тому ж році з такою пропозицією виступив секретар товариства Ф.І. Гайдук, а Правління на чолі з головою, князем Л.В. Кочубеєм, його схвалило.
У 1878 році серед членів Товариства щодо створення Полтавського дослідного поля почалася дискусія. Вона продовжувалася і в наступному році, коли одночасно з проведенням губернської сільськогосподарської виставки відбувся другий з’їзд господарів. На цьому зібранні член Товариства Ратинський вів мову про виділення невеликої ділянки землі для проведення дослідів із вивчення впливу добрив на сільськогосподарські культури та якість насіннєвого матеріалу. В результаті було дано доручення члену Товариства П.І. Ганьку підібрати для цього відповідну ділянку. Полтавське губернське земське управління у 1881 році оприлюднило перед земськими загальними зборами план створення дослідної станції в районі населеного пункту Лозова для трьох українських губерній – Полтавської, Катеринославської і Харківської. Проте ця пропозиція не була підтримана. Вирішення питання про створення великої дослідної установи було спрямовано в конструктивне русло тільки після звернення Правління Товариства і Полтавського губернського земства у січні 1882 року до державних інстанцій. Не менш вагомими обставинами, що спонукали до створення Полтавського дослідного поля, стали рішення в тому ж році з’їзду земських представників восьми південних губерній Російської імперії (Катеринославської, Харківської, Полтавської, Курської, Воронезької, Херсонської, Таврійської і Війська Донського).
Вперше на такому рівні було оприлюднено бажання мати головну станцію, роботу якої передбачалося спрямувати на розвиток наукових основ агрономії, зоотехнії і механізації для конкретної грунтово-кліматичної зони. І тільки у 1880-ті роки, коли вдалося домовитися про велику субсидію в 10 тисяч рублів від губернського земства, земельне питання було вирішено.
Загальні збори земства затвердили 10 жовтня 1884 року Статут, а 28 жовтня Товариство обрало першу Раду дослідного поля, яка в наступному році придбала 20 десятин землі поблизу Полтави. У 1886 році придбали ще десятину на кошти Товариства, а в 1893 році губернське земство за свій рахунок виділило дослідному полю ще 45 десятин землі.
Щорічний бюджет поля складався із субсидій земства (3–4 тисячі рублів), допомоги департаменту землеробства (від 900 рублів при заснуванні до 4 тисяч рублів у 1902 році й далі), регулярних особистих внесків членів товариства – землевласників, коштів від продажу сільськогосподарських продуктів (1500 рублів), виплати за лабораторні дослідження і “Труди” дослідного поля (200 рублів).
12 квітня 1885 року загальні збори Товариства обрали першим директором Полтавського дослідного поля випускника колишньої Петровської академії (нині – Російський державний аграрний університет – Московська сільськогосподарська академія ім. К.А. Тімірязєва) Б.П. Черепахіна. Перед організаторами дослідного поля постало важливе завдання – необхідно було створити для країни тип сільськогосподарського дослідного поля, розробивши для нього організаційну структуру і програму, запропонувати найбільш точні методи роботи. В основу своєї діяльності Полтавське дослідне поле поставило допомогу місцевому сільському господарству в вирішенні найбільш важливих і актуальних питань. Не випадково, що у першому параграфі Статуту дослідного поля зазначалося, що воно повинно на науковій основі розробляти практичні питання сільського господарства і задовольняти запити місцевих селянських господарств.
Зважаючи на ці завдання, Б.П. Черепахіним було розроблено першу програму польових досліджень дослідного поля, проведення яких почалось уже в серпні 1885 року. Про значення цієї програми для країни один із засновників вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи В.В. Вінер у 1922 році писав, що саме полтавській програмі судилося відіграти найбільш важливу роль у розвитку дослідної справи.
Створення Полтавського дослідного поля через рік після виходу в світ монографії геніального В.В. Докучаєва “Русский чорнозем” (1883) поклало початок розвитку нової науки – сільськогосподарської дослідної справи – складової культури і агрономії, яку вважали основою основ сільського господарства.
У першу програму робіт Дослідного поля були внесені питання агротехніки вирощування кукурудзи і випробування урожайності різних її сортів, вивчення агротехніки картоплі, а з осені 1885 року – різночасне випробування озимої пшениці. Тоді ж вперше був проведений беззмінний висів озимого жита, дослід продовжується безперервно і донині.
Дещо пізніше Б.П. Черепахін при консультаціях А.Є. Зайкевича, І.О. Стебута, О.О. Ізмаїльського, В.В. Докучаєва, П.А. Костичева склав першу програму робіт на 1886 – 1896 роки. Основним методом досліджень став польовий, у результаті якого одержують дані в природних умовах, “з гарантією для їх наукової точності”, як наголошував у своєму першому звіті Б.П. Черепахін.
Друга програма, що була розроблена через 10 років з урахуванням придбання додаткових дослідних площ, передбачала розширення попередніх знань і вивчення багатьох нових питань. Зокрема були введені друга і третя трипільні сівозміни, оскільки досліди ставилися в трипільній сівозміні – найпоширенішій у Полтавській губернії сівозміні.
Друга трипільна сівозміна була використана для випробування весняного рихлення пізніх парів: у ярому клині вивчали значення строків зяблевої оранки.
У третій трипільній сівозміні вивчали вплив мінеральних добрив (фосфоритів) на врожайність озимої та ярої пшениці в порівнянні з дією органічних добрив.
У березні 1891 року Б.П. Черепахін залишив роботу на Дослідному полі, а директором обрали його помічника В.М. Дьякова. Віддавши належне Полтавському дослідному полю, один із теоретиків галузевого дослідництва Н.К. Недокучаєв писав “…від “Російського Ротамстеда” розпочався відлік нового визначення “сільськогосподарської дослідної справи”, оскільки “…в багатьох питаннях землеробства його напрацювання і досвід як лягли в основу подальших теоретичних досліджень, так і послужили справі підвищення техніки нашого господарства”.
Із 1899 року історія Полтавського дослідного поля пов’язана з іменем С.Ф. Третьякова.
Ознайомившись із діяльністю окремих сільськогосподарських установ півдня України та узагальнивши досвід їхньої роботи, він розробив третю програму дослідів Полтавського дослідного поля у зв’язку з результатами інших полів Полтавської і сусідніх губерній.
Основними розділами програми були: паровий обробіток; обробіток ґрунту під ярину; удобрення ґрунту; чергування; способи сівби хлібів; сорти злакових рослин; кормові рослини; кукурудза; картопля. В окремий розділ було виділено організацію агрономічної допомоги населенню Полтавської губернії, а саме: розповсюдження сільськогосподарських знань, консультації із сільськогосподарських питань, показові поля, сільськогосподарські виставки; заходи з поліпшення конярства, скотарства, вівчарства, свинарства, птахівництва, бджолярства; організація заходів боротьби із шкідниками садів і городів; участь агрономів у заходах щодо осушення боліт, заліснення пісків, зміцнення схилів ярів, організація збуту сільськогосподарської продукції; сприяння у створенні та діяльності різних видів кооперативів.
Програма передбачала продовження вивчення агротехнічних прийомів при три- і багатопільних сівозмінах з їх наступним поліпшенням. Зокрема сорти озимої пшениці вивчалися в п’ятипільній сівозміні: пар – озимі – картопля – яра пшениця – овес.
У новому, обладнаному за ініціативою С.Ф. Третьякова, вегетаційному будиночку проводили вегетаційні досліди з вивчення впливу мінімальної та оптимальної кількості вологи і мінеральних добрив на врожайність ярої пшениці.
На початку 1905 року за пропозицією Ю.Ю. Соколовського та С.Ф. Третьякова та сприяння департаменту землеробства при Полтавському дослідному полі було відкрито контрольну Станцію насіння та добрив.
У 1909 році Дослідне поле відзначало 25-річний ювілей. Результати роботи й основні висновки були опубліковані в журналі “Хуторянин” (№ 42 за 1909 рік), а також в окремій брошурі.
У 1910 році Дослідне поле було реорганізоване в Полтавську дослідну станцію, а її директором призначено С.Ф. Третьякова. Бюджет наукової установи збільшився до 19 тисяч рублів. Керівництво станції розробило програму досліджень на ближчу перспективу, як уже створеним відділам, так і тим, які передбачалось організувати в майбутньому.
У 1910 році за ініціативою С.Ф. Третьякова на дослідній станції були створені ентомологічний і агрохімічний відділи, у 1912 році – відділ тваринництва, у 1913 році – метеорології, у 1914 році – відділ вивчення бур’янів. Науковою установою С.Ф. Третьяков керував до травня 1918 року.
Після нього до керівництва стала А.П. Сталинська. Але, на жаль, сучасним історикам сільськогосподарської науки досить мало відомо про її діяльність на цій посаді. У 1920 році установу очолив В.І. Сазанов.
Полтавська дослідна станція досить успішно взяла участь у розрекламованій першій Всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві, що працювала з 21 жовтня 1923 року. Слід зазначити, що саме від Полтавського дослідного поля веде свій відлік ще одна основоположна складова вітчизняного сільського господарства – тваринництво (у сучасному розумінні – зоотехнія). На цьому наголошує у своїй книзі “Полтавське дослідне поле: становлення і розвиток сільськогосподарської дослідної справи в Україні” відомий в усьому світі дослідник історії аграрної науки, директор Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки, член-кореспондент НААН, керівник Центру історії аграрної науки Віктор Анатолійович Вергунов. Зокрема він пише: “…в 1928 році спочатку створюється перша у країні Полтавська спеціалізована зоотехнічна станція, на базі якої в 1930 році організовується добре відомий у світі й теж перший в СРСР Всесоюзний НДІ свинарства, який сьогодні носить ім’я О.В. Квасницького”.
За часів керівництва В.І. Сазанова на позачерговому засіданні Бюро науково-консультаційної ради НКЗС УРСР від 30 червня 1928 року згідно з листом Укрпрофосвіти НКО було зроблено спробу приєднати Полтавську дослідну станцію до теперішньої Полтавської державної аграрної академії. У 1929 році В.І. Сазанов приймає пропозицію академіка М.І. Вавилова і переїжджає до Ленінграда.
З 1925 по 1930 роки Полтавська дослідна станція видає науково-популярний сільськогосподарський журнал “Полтавський селянин”, у 1930 році – журнал “За нове село”. У жовтні 1930 року на базі Полтавської сільськогосподарської дослідної станції була утворена Українська науково-дослідна станція кормових рослин. Через рік за постановою Президії ВАСГНІЛ і колегії Наркомзему УРСР вона була перетворена в Український науково-дослідний інститут кормів.
У 1931 році з Полтавської сільськогосподарської дослідної станції в самостійну установу виділяється метеорологічний відділ (в подальшому Полтавська обласна метеорологічна станція). У 1954 році відзначалося 70-річчя Полтавської дослідної станції – Української філії Всесоюзного науково-дослідного інституту кормів ім. В.Р. Вільямса. У червні 1956 року на базі вищеназваного інституту з його експериментальною базою у селищі Горбанівка, а також радгоспу імені Червоної Армії (селище Степне Полтавського району) була створена Полтавська державна обласна сільськогосподарська дослідна станція. Її директором став
М.В. Кузьменко.
Після перетворень наукова робота значно розширилася. Керівництво Полтавського сільськогосподарського інституту погодилося на роботу висококваліфікованих спеціалістів інституту за сумісництвом на дослідній станції. У зв’язку з переходом на роботу у Міністерство сільського господарства УРСР М.В. Кузьменка директором станції став Л.М. Якубенко. Наукові дослідження набувають більш прикладного характеру.
У 1960 році з метою організації промислового насінництва до дослідної станції приєднали насіннєве господарство “9 Січня” Хорольського району. В 1964 році відзначалося 80-річчя Полтавської дослідної станції. Їі директором став М.М. Чекалін. В 1964 році до дослідної станції був приєднаний крупний насіннєгосп “Вирішальний” Лохвицького району. Із 1969-го по 1992 рік директорами дослідної станції були А.А. Султанський, А.Т. Гуленко, В.К. Чуйко. У листопаді 1978 року науково-технічна рада постановила створити музей історії наукового землеробства і призначила громадського завідувача М.І. Гриба та Раду музею.
У жовтні 1981 року на базі Полтавської державної сільськогосподарської дослідної станції і її дослідного господарства, елітно-насіннєвих радгоспів було створено науково-виробниче об’єднання “Еліта”. У 1983 році до його складу ввійшов держплемзавод “Імені декабристів” Миргородського району. Чисельність науково-технічного персоналу дослідної станції становила 140 осіб (серед них – 63 наукових співробітники, в тому числі 30 кандидатів наук).
У жовтні 1984 року виповнилося 100 років з дня заснування Полтавського дослідного поля. Ювілейні святкові збори були проведені 16 жовтня в обласному музично-драматичному театрі ім. М.В. Гоголя. Рішенням виконавчого комітету Полтавської обласної Ради народних депутатів від 22 грудня 1987 року був створений центр наукового забезпечення агропромислового комплексу Полтавської області з головною установою – Полтавською державною ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарською дослідною станцією імені М.І. Вавилова Полтавського НВО “Еліта”. У 1992 році В.К. Чуйка на посаді директора змінив М.М. Опара, який керував установою до 2000 року. Естафету в нього прийняв І.О. Чекрізов. А з 2012 року по нинішній час Полтавську державну сільськогосподарську станцію імені М.І. Вавилова Інституту свинарства і АПВ НААН очолює А.В. Кохан.
28 травня 2009 року в Державній науковій сільськогосподарській бібліотеці УААН (м. Київ) відбулася V Всеукраїнська конференція молодих учених і спеціалістів, присвячена 125-річчю заснування Полтавського дослідного поля. Під час цієї конференції доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент НААН, директор ДНСГБ В.А. Вергунов запропонував створити і відкрити у Полтаві філію Національного музею сільського господарства у Полтавському інституті АПВ ім. М.І. Вавилова УААН. Також було запропоновано присвоїти досліду беззмінного посіву озимого жита статус національного надбання.
22 травня 2014 року в Національній науковій сільськогосподарській бібліотеці НААН було проведено ІХ Всеукраїнську конференцію молодих учених та спеціалістів “Історія освіти, науки і техніки в Україні” (до 130-річчя появи сільськогосподарської дослідної справи як організації та створення Полтавського дослідного поля). У своїй доповіді В.А. Вергунов зазначив, що за образом і подобою Полтавського дослідного поля створено переважну більшість сучасних інститутів та національних наукових центрів.
Ще в 1924 році видатний вчений-аграрій А.Є. Зайкевич наголошував: “…Вплив Полтавської станції на розвиток дослідної справи в Україні та Росії виявився величезним, без перебільшення, я не знаю жодної дослідної установи в Європі й Америці, яка б у галузі землеробської культури проклала б стільки нових шляхів у життєвих питаннях підвищення продуктивності своїх ґрунтів”.

Надія ОПАРА
Кандидат сільськогосподарських наук, доцент, Полтавська державна аграрна академія