Де закінчується сім’я, або В яких кордонах вам комфортно?

“Як мені набридли сторонні люди в будинку! Коли нарешті нас залишать у спокої!” – обурюється чоловік після повідомлення дружини про черговий приїзд родички. “Як ти можеш моїх родичів і друзів називати чужими?” – щиро дивується його молода дружина. Таке явне нерозуміння одне одного в цьому питанні може не тільки призвести до сварок, а й стати з часом причиною розлучення. І такі ситуації, як ви розумієте, зовсім не прості, як здається на перший погляд. Адже це стосується однієї з важливих складових родини, яка визначається як межа сім’ї. Виявляється, кожна сім’я існує в своїх власних кордонах! І частіше за все якщо у батьківських сім’ях подружжя були несхожі сімейні кордони, то чоловікові й дружині складно побудувати власну дружну родину, оскільки кожен хоче встановити такі межі, до яких звик у дитинстві і які здаються йому єдино прийнятними.
Якщо чоловік у батьківській родині звик до того, що сім’я живе самотньо, не дуже вітає відвідування родичів та знайомих і сприймає гостей як стихійне лихо, то в своїй родині йому буде комфортно тільки тоді, коли вдома немає нікого, крім членів сім’ї. А хлібосольна дружина з багатодітної сім’ї, яка звикла до гостей і відчуває себе самотньою та нещасною без спілкування з родичами, може здатися йому незрозумілою марнотраткою, котра полюбляє застілля і своїх родичів більше, ніж його, єдиного.
Термін “кордон” у сімейній психотерапії використовується для описування досліджень взаємин між сім’єю та іншими людьми, а також взаємовідносин всередині родини. Про те, що кожна сім’я, як будь-яка система, існує у власних кордонах, вперше заговорив відомий американський сімейний психотерапевт С.Мінухін. Після того, як двоє створюють сім’ю, вони усвідомлено або неусвідомлено визначають межі своєї родини.
За Мінухіним, вони бувають проникними (відкритими), непроникними (закритими) й оптимальними (середніми за ступенем відкритості/закритості). Проникні й непроникні сімейні системи (сім’ї) були названі американським психотерапевтом дисфункціональними. Його досвід психотерапії сімейних пар показав, що саме пацієнти з таких родин зверталися за допомогою, не зумівши самостійно вирішити свої проблеми, пов’язані з труднощами сімейних відносин.
У нашому прикладі чоловік належить до “закритої” сім’ї, а дружина, відповідно, – до “відкритої”. Дружина, яка заполонила майбутнього чоловіка своєю дивною і незвичною для нього відкритістю, щирістю й товариськістю, у подальшому сімейному житті починає обтяжувати його надмірним бажанням ходити в гості й готовністю в будь-який час дня і ночі вітати у себе вдома родичів і знайомих. Для чоловіка із “закритої” сім’ї постійна або часта присутність сторонніх людей стає нестерпним дратівливим чинником. Дружина ж відчуває себе скривдженою, коли чоловік так холодно й неприязно починає ставитися до її родичів та знайомих. Вона вважає нестерпними й гнітючими “закриті кордони”, може проявляти невдоволення, агресію і час від часу “тікати” до подруг та родичів, щоб поспілкуватися і поплакатися на “відлюдькуватого” чоловіка. Навіть якщо сім’я зберігається, проблема сімейних кордонів може поступово зруйнувати любов і довірливі відносини між подружжям. І це може відбутися, незважаючи на те, що в усьому іншому подружжя є мало не ідеальним.
На жаль, коли з’єднуються в одну дві половинки з різних – закритих і відкритих – сімейних систем, досить часто такі родини розпадаються. Чоловік знаходить собі іншу дружину, в якої дім – не “прохідний двір” і він може насолодитися тишею та затишком свого нового будинку, так схожого на батьківський. Колишня дружина може знайти щастя з тим, для кого не буде стресом відкритий для друзів і родичів будинок.
У дуже “відкритих” сім’ях послаблюються зв’язки всередині родини, бо багато сили й уваги йде на спілкування поза сім’єю. Занадто “проникні” сім’ї можуть створювати люди, які виросли в дитячих будинках, у гуртожитках, комунальних квартирах, в багатодітних сім’ях, у маленьких селах, де всі знайомі один з одним. У великих містах все менше стає дуже відкритих сімейних систем.
Коли в родині складаються дуже жорсткі зовнішні кордони, то всередині сім’ї стосунки стають близькими, співзалежними. Оскільки сім’я не може зупинитись в своєму розвитку – ростуть діти, настає час їх одружувати, видавати заміж, – подібна ізоляція робить її вразливою. Така родина важко сприймає нову ситуацію, чинить опір будь-яким змінам. Стороння людина складно входить у “закриту” сім’ю, її, як чужу, прагнуть виштовхнути з родини, щоб знову стало так, “як раніше”. “Синку, як добре нам було разом, я були твоєю родиною, а тепер замість мене – чужа!” – може сказати мама єдиному пізньому синові, коли він приведе в дім дружину.
Проте далеко не всім дітям подобаються кордони, вибудувані їхніми батьківськими родинами. Іноді невдоволення занадто відкритими кордонами в батьківській родині діти починають висловлювати ще змалку. Це зазвичай діти-інтроверти, які не сприймають надто тісних і широких контактів поза сім’єю. Підростаючи, такі діти можуть комфортно відчувати себе в “закритих” сім’ях або в сім’ях з оптимальними кордонами.
Як же бути тим, хто виріс у “закритій” сім’ї, але одружився на дівчині з “відкритої” сім’ї чи навпаки? Що робити двом закоханим серцям із сімей із різними кордонами, щоб зберегти любов і родину?
Перше, що важливо усвідомити, – у вашій сім’ї є ця проблема, яка змушує вас хвилюватись, дратуватись чи відчувати дискомфорт. Друге: домовитися про взаємні поступки і по можливості поступово прийти до оптимальних кордонів сім’ї.
Олександр ГРИЩУК,
психолог.

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.