У мистецькій залі Центральної бібліотеки Кременчука відбулася презентація книги “Янківці”, автором якої є відомий журналіст, голова міської організації НСЖУ, член міської спілки літераторів “Славутич” Федір Олексійович Чужа. Слід додати, що в творчому доробку автора – вже сім різноманітних за жанром книжок.
Книга “Янківці” – це документально-художня повість із життя невеликої громади на “пейзажному” фоні зворушливого світу українського народу. Її герої – люди кількох поколінь, життєдіяльність яких відбувається в різні часи: це – після- кріпацька доба, революції початку ХХ століття, громадянська війна, колективізація та страшна трагедія голодомору. Сторінки книги містять важливі історичні факти, документальні свідчення, події боротьби сил Добра зі Злом, справжню Любов і прояви підлості, бо, на думку автора, поруч світла завжди чомусь моститься й тінь.
Повість “Янківці” – це ще й справжній підручник народознавства: календарні православні свята, звичаї, обряди, спільна праця громади під час жнив, на сінокосах; колядки і ярмаркування. Можна сказати, що окремі розділи книги – це енциклопедія побуту селян, де автору вдалося просто й доступно подати його основні штрихи.
Загалом твір вирізняється високими мовно-літературними смаками автора. Особливими фарбами “виграють” сторінки видання, коли автор вдається до змалювання образу української землі з шепотінням її природи, де, здається, кожен порух зваблює душу і почуття людини. Часто-густо на її фоні розгортаються чудові краєвиди, квітучі ниви і лани зливаються з небом, де неначе хтось своєю доброю і щедрою рукою весь час підливає все нові й нові кольори та відтінки. Ось тут розпашілий сад маніжиться в калиновім намисті, а там сходять з розуму зорі від цього шаленого стану; там бачимо біле небо, настояне на пахощах весни, а тут осінній день – як мед із молоком.
Щоправда, в автора простежуються не лише яскраві фарби. Як і природа, саме життя нависівало різних днів. Тому на зміну сонцю, яке тільки-но з’явилося на східному краєчку неба й стало підніматися, беручи разом із собою і новий день, з впровадженням колективізації окрадені душі українського народу густо засівалися отрутою зради, безмірних знущань і плачу. Особливого забарвлення набули сторінки розділу про голодомор, де автор змальовує трагічне життя брехнею засліплених українців, кров яких пила хижа потвора.
Ми перегортаємо останню сторінку повісті, яка за своєю епічністю набуває масштабів літопису.
А як же далі житимуть Янківці? А далі приходить весна. “На зморену українську землю летять лелеки, і срібні звуки храму Різдва Богородиці”… “на струнах арфи вічності”… “торкаються нашого серця”.
Летять лелеки… Для янківців засяяв промінчик сонця і надії на краще!
Слід додати, що активну участь у заході брали представники місцевої інтелігенції: чоловічий ансамбль “Чисті джерела”, освітяни, журналісти, бібліотечні працівники та прості шанувальники Слова.

Анатолій ЩЕРБАК
“Зоря Полтавщини”