15 травня православні віряни вшановують пам’ять святителя Афанасія, патріарха Константинопольського, Лубенського чудотворця.

Святитель Афанасій III Пателарій, патріарх Царгородський (Константинопольський) за національністю був греком. Народився на острові Крит, найімовірніше, в 1597 році в благочестивій і знатній родині. Юнак мав усі підстави розраховувати на вдалу кар’єру, та світське життя було йому не до душі. Після смерті батька він вирушив до Солунського монастиря, а згодом – на Афонську Гору, де став послушником. Потім здійснив паломництво в Єрусалим, відвідав палестинські обителі, в одній з яких прийняв чернечий постриг з ім’ям Афанасій.
Після повернення в Солунь (Салоніки, Греція) подвижник служив священиком і поширював Христове вчення серед волохів та молдаван, переклавши для них Псалтир з грецької мови. Святість його життя і високе благочестя стали відомі за межами рідного краю. Патріарх Константинопольський Кирило І (Лукаріс) призначив подвижника проповідником при патріаршій кафедрі. Незабаром Афанасій був зведений в єпископський сан і поставлений митрополитом Солунської Церкви.
У 1634 році, в день великого свята Благовіщення Пресвятої Богородиці, його обрали патріархом Константинопольським. На першосвятительській кафедрі він розпочав боротьбу за православ’я проти єретиків, єзуїтів і мусульман. Але недоброзичливці уже через 40 днів зуміли його змістити. Святитель вирушив на Афон, проте невдовзі повернувся й знову обійняв патріарший престол. Цього разу йому вдалося втримати церковну владу в своїх руках протягом року. В 1652-му святитель Афанасій утретє був зведений на Вселенську кафедру. Утім пробув на ній лише 15 днів. Переслідуваний мусульманами та єзуїтами, фізично знесилений, він дістався до Молдавії, де прийняв в управління монастир святителя Миколая в місті Галаці (нині – Румунія).
У січні 1653-го здійснив подорож до Московії. Шлях лежав через розорену визвольною війною Україну. Зупинившись у Путивлі, Афанасій наприкінці січня відвідав також Чигирин, де його гостинно зустрів Богдан Хмельницький. На початку квітня святитель прибув до Москви. Отримавши щедру милостиню на потреби монастиря від царя Олексія Михайловича, у грудні 1653 року вирушив назад у Галац. Але в дорозі захворів і в лютому 1654 року зупинився в Преображенському Мгарському монастирі поблизу Лубен.
5 квітня святитель відійшов до Бога. Ігумен Петроній, братія монастиря та свита подвижника поховали його в храмі під амвоном, біля церковних воріт, у сидячому положенні, як і належить східним патріархам. Коли через 8 років відкрили гробницю, то побачили тіло святителя нетлінним. 1 лютого 1662-го був здійснений соборний чин канонізації святителя Афанасія, патріарха Царгородського, Лубенського чудотворця. Святкування його пам’яті встановлено 2 (15 за н. с.) травня, в день пам’яті святителя Афанасія Великого, патріарха Александрійського.
Слава про чудесне зцілення від мощей Афанасія Сидячого поширилася далеко за межі Козаччини. Тисячі людей вирушали до Мгарського монастиря з надією і вірою. Усе змінилось із приходом до влади більшовиків. У 1922 році почалося вилучення церковних цінностей з усіх українських храмів. Вимагала атеїстична влада віддати й труну Афанасія Сидячого (адже вона була з чистого срібла й важила 4 пуди 10 фунтів). Тоді десятки тисяч людей оточили собор і не підпускали комісарів до мощей святителя. Церковна служба тривала цілодобово. Влада розпочала поблизу монастиря військові навчання, на які прибули солдати із артилерією, але люди на це не зважали.
Відступили віряни-селяни лише з початком жнив. Ченці самі переклали мощі Афанасія в дерев’яну труну, а срібну раку комісари відвезли до Харкова. Туди ж пізніше були перенесені й мощі святителя. Нині їм можна вклонитися у Благовіщенському кафедральному соборі міста Харкова.

Підготувала
Вікторія КОРНЄВА.