Олена Вадимівна протягом десяти років передплачує газету “Зоря Полтавщини”, а до цього часопис передплачували її батьки. Найцікавішими в родині вважають додатки, де друкуються різні життєві історії. Жінка поділилася історією своєї сестри…
Марія була привабливою і сором`язливою. Вільний час проводила за читанням книжок, переважно класики. Цілими днями сиділа у садку і читала. Її подруги давно зустрічалися з хлопцями, носили високі підбори, а сестра…
– Вона була книжною дівчиною. Її не цікавили ані мода, ані танці, ані хлопці. Жили ми у приватному секторі, навколо здебільшого пенсіонери, ніде і з хлопцем познайомитися, – згадує Олена. – Роки проходили, а Марія за книжками того не помічала. Вирізнялася розумом, кмітливістю, ерудованістю ще в шкільні роки. Вчителі її завжди наводили як приклад іншим, здебільшого таких не люблять. На випускному вечорі тихо простояла біля стіни, так і не протанцювавши жодного танця. І п’ять років в інституті всі сили віддавала наукам.
– Батьки гордилися Марією, – продовжує Олена. – Але я не помічала радості на обличчі сестри. Вихідні й свята вона проводила з нами, у неї не було подруг. Я жаліла сестру, але не знала, чим допомогти. Одного вечора, коли вона мені пожалілася на життя, я вирішила написати до газети. Сестрі виповнилося 27. Мені тоді було лише 19, і у мене вже був хлопець. Не пам`ятаю, що написала від її імені, проте через місяць надійшов перший лист…
Сестра отримала 12 листів від чоловіків різного віку. Її було не впізнати: перукарні, магазини, косметичні салони, вона наче намагалася наздогнати час.
І Марія знайшла свою половинку. Це був водій маршрутки, який випадково прочитав оголошення у газеті. Непросто дівчині з книжними уявлен-нями про світ жити зі звичайною людиною в реальному часі й просторі, проте кохання створило диво. Вже 13 років вони з чоловіком разом.
Якось Марія зізналася батькам: “Книги – це прекрасно, але жінка повинна бути активною, енергійною і сучасною, жити у сьогоденні, а не літати над хмарами…”

Галина БОЙКО.
м. Полтава.