Засіяв своє поле талантом, любов’ю до людей

“На олтар нашої пам’яті” – таку назву мав відкритий лист, надрукований свого часу в газеті “Літературна Україна”, з яким відомий драматург Олексій (Олекса) Коломієць звертався до заступника Голови Ради Національностей Верховної Ради СРСР, голови Українського фонду культури Бориса Олійника, розмірковуючи над чорними сторінками української історії, з болем згадуючи організований “вождем народів” і його посіпаками голод 1933-го, який забрав мільйони жителів. І пропонував створити віковічний пам’ятник у вигляді високого кургану.
“Чому б нам не піти за звичаєм народу? – зазначав письменник. – Чому б не насипати величний курган-могилу в степу України, щоб усі бачили і пам’ятали, яке горе перебув народ, коли на такій землі сам помирав з голоду?”
І при підтримці обох наших земляків у вересні 1993 року в Лубенському районі поблизу Свято-Преображенського Мгарського монастиря було відкрито Пам’ятник жертвам Голодомору. Треба додати, що письменник-драматург був також і одним із засновників самого Фонду.
Олексій Федотович Коломієць народився 17 березня 1919 року в селі Харківці Лохвицького району. Він був шостою і найменшою дитиною в бідній родині, яка втратила батька. Після закінчення семирічки навчається на робітфаку при Харківському інституті радянської торгівлі, а згодом – на історичному факультеті Харківського університету. В роки війни зі студентської лави йде на фронт. Після демобілізації у 1944 році був на комсомольській роботі: спочатку – лектором, потім –секретарем Чернівецького обкому комсомолу.
З 1950-го по 1953-й працює редактором газети “Молодь України”, потім – завідуючим відділом журналу “Зміна”. Водночас починає друкувати свої перші нариси й оповідання, які 1960 року увійшли до збірки “Біла криниця”.
Однак популярність Олексій Коломієць здобув як драматург. Перша п’єса “Фараони” (1961), яка спиралася на українські традиції травестійної драми, на тлі одноманітних “колгоспних комедій” того часу сприймалася як твір новаторський, засвідчивши небуденний талант драматурга. Невдовзі з’явилися п’єси “Чебрець пахне сонцем”, “Планета Сперанта” (“Планета Сподівань”), “Келих вина для адвоката”, “Горлиця”, “Перший гріх”, “Срібна павутина”, “Злива” та інші. За романтичну дилогію “Голубі олені” й “Кравцов” письменник був удостоєний Державної премії України імені
Т.Г.Шевченка. Новаторською у розкритті теми праці стала п’єса “Дикий Ангел”.
Як драматург Олексій Коломієць тяжів до театру інтелектуального, порушуючи морально-етичні проблеми у пошуках його героями сенсу життя. Його п’єси – це соціально-побутові комедії, психологічні, ліричні драми. Дві з них – на теми минулого: “За дев’ятим порогом” (“Запорізька Січ”) та “Камінь русина” (“Град князя Кия”), написана до 1500-річчя Києва.
Помер Олексій Коломієць у листопаді 1994 року, похований у Харківцях. У Києві на Хрещатику відкрито меморіальну дошку драматургу на будинку № 21, де жив письменник, про якого ще один наш видатний земляк Олесь Гончар писав: “Прийшов він – і засіяв своє поле талантом, своїм щирим серцем, любов’ю до людей, посмішкою і мудрістю”.

Підготувала Лідія ВІЦЕНЯ.

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.