Зі своєю майбутньою дружиною Ольгою Петро Скубій, мешканець села Малий Кобелячок Новосанжарського району, познайомився на вечорі відпочинку в Луцькому педагогічному інституті. Тоді він служив у армії, був музичним інструктором полку. Військові, як шефи педвузу, часто давали концерти для студентів. А здебільшого – студенток, бо в педінститутах більшість – дівчата. У ті роки Петро писав “маршові” пісні, але після знайомства з красунею із косами до пояса почав створювати й ліричні композиції. З Волині й привіз на Полтавщину дружину-полісянку.
Родина Петра Івановича – співоча здавна. Гарно співали батьки, дідусі та бабусі. А в сім`ї його дружини Ольги – її тато і мама. Цікаво, що Іван Пилипович, батько Петра Скубія, у 16 років став завідувати сільським клубом. Писав вірші та п`єси. У Івана Пилиповича про кожного односельця був вірш, а ще він чудово грав на балалайці. Добровольцем пішов на фронт, служив шофером на полуторці. А повернувся – всі груди в орденах і медалях. Завжди був добрим, привітним, щирим. Цьому навчив і сина Петра, передавши у спадок свою любов до музики, мистецтва, літератури.
Петро Іванович не порушив сімейних традицій – працював художнім керівником і директором сільського Будинку культури, а його дружина, яку вважає своєю музою, – вчителькою молодших класів.
42 роки подружнього життя пролетіли, наче один день, стверджують Скубії. Петро грає на баяні, гітарі, сопілці, в його арсеналі – 300 пісень. Природа наділила його красивим баритоном, дружину – сопрано. В сімейному дуеті більше 30 років вони виконують ліричні та патріотичні пісні. Найбільше односельцям подобаються “Сповідь матері”, “Син фронтовика” та пісня, яку Петро Скубій написав до 40-річчя подружнього життя, – “Усміхнись мені, люба дружино!”.
Подружжя Скубіїв виростило двох синів. Старший, Олександр, який закінчив аграрний вуз, працює у Глобиному, молодший, Микола, – випускник військового інституту зв`язку. Від батька перейняв любов до музики, створює естрадні мелодії. Його п`ятирічна донька Каміла, як і бабуся Ольга Андронівна, гарно співає. Саме для неї Петро Іванович створив пісеньку “Мілочка-Камілочка”.
– Усе життя – концерти в клубі та школі, та й чимале господарство забирало час, – говорить Ольга Андронівна. – Багато років я веду різні концерти, і мені це дуже подобається.
Петро Іванович пригадує, як молоде подружжя обирало ім`я для первістка: Олександр – мужній, захисник.
– А коли народився другий синок, Саша запропонував назвати його Миколкою – на честь брата дружини, завзятого рибалки. Вони удвох лю- били рибалити чи просто посидіти з вудками. А мені все було ніколи… Пишу для нашого хору ветеранів, жіночого вокального ансамблю “Лілея”, для вчителів і учнів місцевої школи, – розповідає Петро Скубій.
Він видав 4 книги поезій і пісень про Велику Вітчизняну війну, козацьку славу, матерів, рідний край, створив гімн свого села, де є такі рядки:
…Тут діти і батьки – одне
крило,
Працюють, щоб нове життя
творити.
У цій родині живе пісня, панує гарний настрій, і кожен день подружжя Скубіїв створює свято для себе й навколишніх, щоб наше життя ставало радіснішим.

Світлана ПОЛІЩУК.
Новосанжарський район.