Чого чекати від генетичних модифікацій в аграрно-продовольчому секторі України та світу? Наскільки вони небезпечні для людини та довкілля? Чи присутні в АПК України ГМ рослини? На ці та низку інших запитань спробував дати відповіді експерт Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України, доктор біологічних наук Борис Сорочинський у рамках “круглого столу”, що відбувся у приміщенні Харківського прес-клубу. Захід проведений в рамках інформаційно-освітньої програми “Аграрні біотехнології ХХІ століття”, ініційованої Європейською Бізнес Асоціацією, при підтримці голови правління PR-агентства “Прес-клуб “Україна Форум”, заслуженого журналіста України Максима Рильського.

Що таке генетична модифікація?
Це – технологія, що дозволяє науковцям об’єднати в одну рослину нові гени, аби надати сортам бажаних характеристик (ознак). У планах – отримання стійкості до хвороб і засух, харчові та поживні переваги, подовження терміну зберігання або більш ефективне промислове використання.
Хто у світі вирощує ГМ рослини?
Масштабні посіви трансгенних культур розпочалися в 1996-му, загальна площа яких становила 1,6 мільйона гектарів. У 2012 році генетично-інженерні рослини вирощували на 170,3 мільйона гектарів. Зараз вони культивуються у 28 державах, із яких 20 – країни, що розвиваються, і
8 – промислово розвинуті. Серед них – США, Австралія, Канада, Китай, Індія, ПАР, Аргентина… Основні культивовані культури – соя, кукурудза, бавовник, ріпак. 31 держава надала дозвіл на імпорт і використання ГМ рослин як продуктів харчування й кормів. ЄС затвердив 47 ГМ культур (45 – для імпорту і лише 2 – для вирощування).
Чи безпечні ГМ культури для людського здоров’я та довкілля?
Безпечні. Два звіти Європейської Комісії не виявили наукових доказів, які б асоціювали ГМО з більш високими ризиками, ніж загрози від традиційних рослинних та тваринних організмів. За останні 15 років сотні мільйонів людей спожили понад 2 трильйони порцій продуктів харчування, що містили ГМ інгредієнти. Натомість не було виявлено жодного випадку погіршення здоров’я. Крім того, доринкове оцінювання ризиків виходить далеко за межі всіх існуючих процедур стосовно звичайної їжі, роблячи ГМ продукти одними з найбільш вивчених. Аналіз різноманітних ризиків, проведений міжнародними організаціями CBD, FAO, ICGEB, OECD, WHO, свідчить, що на сьогодні достовірно не встановлені будь-які негативні ефекти для довкілля й здоров’я людини від використання ГМ рослин та отриманих із них продуктів харчування і кормів, що присутні зараз на комерційному ринку.
Який досвід впровадження ГМ технологій у країнах СНД?
У Росії досліджено й схвалено до застосування кілька видів трансгенних продуктів. У квітні 2012 року президент та уряд країни прийняли “Комплексну програму розвитку біотехнологій у Російській Федерації на період до 2020 року”. Згідно з нею майбутній глобально конкурентоздатний сектор біоекономіки повинен стати основою модернізації й розбудови економіки Росії. Ще одна сусідка нашої держави – Молдова – найближчим часом може розпочати оброблення генетично модифікованих культур.
Який стан справ в Україні?
У нашій державі не затверджено єдиного реєстру біотехнологічних сортів рослин для промислового виробництва. Жодна з ГМ культур не отримала остаточного схвалення. В Україні допуск ГМ продуктів регулюють кілька документів, серед яких – Закон “Про захист прав споживачів” (стаття 15, пункт 6): “Інформація про продукцію повинна містити позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів”. Таким чином маркуванню підлягають не тільки продукти, а й харчові добавки, отримані за допомогою ГМО. Україна стала першою державою в світі, яка зобов’язала виробників та імпортерів харчових продуктів вказувати позначення “без ГМО” в маркуванні всіх без винятку продовольчих товарів, навіть тих, у яких генетично модифікованих організмів не може бути ні теоретично, ні практично. На території ЄС подібні позначення є обов’язковими для всіх харчових продуктів та кормів, що складаються або отримані з ГМ рослин, за умови, що їхній вміст перевищує 0,9 відсотка.
Нині наша держава є лише пасивним учасником загальносвітового ринку аграрних біотехнологій. Власних досліджень у цій сфері проводиться дуже мало, міжнародна наукова співпраця обмежена, регуляторна база, розроблена в останні роки, потребує повного перегляду й не відповідає світовому досвіду.
Проте в країні немає проблеми дефіциту харчових продуктів, свої внутрішні потреби в останніх держава здатна забезпечити навіть за рахунок використання традиційних технологій ведення рослинництва. Тому вирішення дилеми – культивувати ГМ рослини чи ні – лише за Україною та її громадянами. Але перш ніж робити якісь висновки, варто детально проінформувати й ознайомити суспільство з цим явищем, а не залякувати буквосполученням “ГМО” на кожному кроці.

Анна ВАСЕЦЬКА
“Зоря Полтавщини”