На одному з концертів я вперше почула дует Руслана й Оксани Христиченків. Це подружжя співало чудово. Здавалося – на єдиному подиху.

Прошу Руслана розповісти про витоки сімейної творчості:
– Знаю, що у вашій родині всі співали…
– Так. Мій дід Сильвестр Васильович грав на гармоні й переспівав мені в дитинстві десятки народних пісень. Батько, Іван Сильвестрович, випускник Гадяцького культосвітнього училища, від природи мав чудовий тенор. Вони і прищепили мені любов до пісні.
З п’яти років Руслан на сцені. Яких тільки дитячих пісень із мультфільмів і художніх стрічок не довелося виконувати…
– Ти будеш хорошим співаком! – вирішили батьки.
І віддали Руслана в музичне училище імені Олександра Свєшнікова у Москві. Там його прослуховував знаменитий російський хормейстер Попов. Після першого куплету “Підмосковних вечорів” обійняв малого за плечі й сказав:
– У тебе велике майбутнє!

Оксана і Руслан Христиченки.

Непросто було восьмирічному хлопчику в Москві, в училищі інтернатного типу. Через два роки батьки забрали його додому, у село Останіне, що в Криму, неподалік Керчі. Після закінчення 8-го класу вдвох із мамою, Людмилою Петрівною, вони приїхали до Полтави (батько мав полтавське коріння), щоб вступити до музичного училища імені Миколи Лисенка. Та набір тоді вже було закінчено. Це змусило хлопця подати документи до місцевого ПТУ № 3, де Руслан провчився на токаря. Мама тоді йому сказала:
– Якщо на роду написано, то співатимеш!
За рік він вступив до омріяного музучилища. Після його закінчення протягом трьох років вступав до консерваторії (Київ, Харків, Одеса). В Одесі його прослуховував  народний артист СРСР Микола Огреніч, який дав високу оцінку молодому тенору.
Навчаючись в Одеській консерваторії, хлопець познайомився зі своєю майбутньою дружиною – на спільному проекті.
Анатолій Зубков, режисер оперної студії, ставив мюзикл “Старик Хоттабич”, де Женьку грала Оксана, а Вольку – Руслан. Спільна гра поєднала двох молодих людей, які цього року відзначать 15 років подружнього життя, схожого на пісню.
У Оксани Христиченко теж був непростий шлях у музику. Вона закінчила Миколаївське музичне училище і працювала у школі № 1 імені Миколи Римського-Корсакова, де викладала сольфеджіо, теорію музики і музичну літературу. Саме педагог Галина Іванникова відкрила в Оксани голос – сопрано. Дівчина вступила до Одеської консерваторії. По закінченні навчання чоловік привіз її у Полтаву, яку вона полюбила всім серцем.
Разом Христиченки працювали в обласній філармонії, а нині викладають у музичному училищі імені Миколи Лисенка.
Подружжя співаків і педагогів живе з батьками чоловіка у Терешках Полтавського району. Руслан, Оксана та Іван Сильвестрович своїми руками на місці старого флігеля побудували двокімнатний будинок.
Подружжя виховує двох донечок: Катерині – 12 років, Марії – півтора. Викладач музичної школи №2 Лідія Москаленко сказала про їхню старшу дочку, що дівчинка різнобічно обдарована, у Катрусі “абсолютний слух і чистий голос”.
Мама поділилася:
– Коли носила молодшу дочку, слухала класику. Вона з пелюшок сприймає музику, танцює в ліжечку, диригує пальчиком у такт.
– Як підросте, навчимо музичної грамоти, – додає батько.
І хоча педагогічна робота, діти, господарство забирають багато часу, вони знаходять можливість виступати дуетом, як, наприклад, в опері “Маруся Чурай” Тамари Парулави-Оскоменко на слова Ліни Костенко, де Оксана створила образ легендарної піснетворки, а Руслан – її коханого Гриця.
Руслан Христиченко – лауреат I премії Всеукраїнського конкурсу “Осіннє рандеву”(м. Миргород), Всеукраїнського конкурсу ОДТРК “Лтава” “Пісні рідного краю”, переможець міжнародного конкурсу вокалістів імені Оксани Петрусенко (м. Херсон), володар Гран-прі Всеукраїнського конкурсу академічного сольного співу (м. Харків).
Оксана – мати, дружина і підтримка та порадниця чоловіку.
У сім’ї Христиченків немає заздрощів до успіхів другої половинки. Може, тому, що вони живуть по справедливості, в атмосфері єдності, порозуміння, любові. Оце, можливо, і є секрет їхнього родинного щастя.

Оксана КРАВЧЕНКО
Журналіст