За критичне слово, сказане в літературній царині в часи, коли висловлюватись було бажано пошепки, а товаришувати – далеко не з кожним, що, одначе, не страхувало від появи сфабрикованих звинувачень, він поплатився скаліченою долею: виснажливою працею на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу та на вугільних шахтах Печори, душевною травмою… 1 серпня виповнилося 110 років від дня народження українського літературознавця, критика Григорія Майфета.
Григорій Йосипович Майфет народився 1 серпня 1903 року в місті Ромни Полтавської губернії (нині Сумської області). Паралельно з навчанням на фізико-математичному факультеті Полтавського інституту народної освіти юнак відвідував лекції видатного професора-славіста В.О. Щепотьєва. Заслухавшись студіями відомого етнографа й історика літератури, юнак відкладав зошит, подумки залишав аудиторію і поступово віддалявся у світ, що має магічну здатність вивищувати над буденністю, світ, в якому закони диктує творча уява митця… Такі кружляння белетристичним часо-простором приводять Майфета до усвідомлення: література – його покликання. 1925 роком датується перший публічний виступ Григорія Майфета – стаття “Дані красного письменства про вплив музики на людину в освітленні рефлексології” на шпальтах журналу “Музика”. Проба пера виявилась вдалою, відтак почали з’являтись його літературно-критичні статті (“Матеріали до характеристики творчості П.Г. Тичини”,
“Т. Шевченко в французькій інтерпретації”, “А.П. Чехов – новеліст” та інші). 1928–1929 роками ознаменувався вихід у світ двотомної праці Григорія Йосиповича “Природа новели”. Наукові інтереси Майфета охоплювали теорію поезії та прози, переклади, мистецтво музики й кінематографа. Знайомство з письменником М. Ірчаном, із його багатогранним талантом, надихає Майфета на написання дисертації, яку згодом захистив. Він підтримує дружні стосунки з прогресивною інтелігенцією – М. Зеровим, М. Драй-Хмарою, Н. Онацьким, С. Пилипенком, С. Цвейгом.
…Події 1930-х років темними хмарами снувались у голові, сколочуючи думки Григорія Йосиповича. Голод, звістки про те, що
М. Хвильовий та М. Скрипник звели рахунки з життям, арешти національно свідомої когорти письменників… “Створювалося враження, що Україні взагалі кінець, кінець всьому. …Я в своїй літературній діяльності переслідував завдання формалістичні, тобто навчання у майстрів мистецтва зарубіжно-європейських і російських класиків. Об’єктивно ж ця моя літературна діяльність не йшла в розріз із установками дискусії Хвильового і, як кажуть, “лила воду на її млин”. Таким чином, у своїй літературній роботі я приєднувався до групи Хвильового, хоча формально ніколи не був членом його літературних угрупувань”, – читаємо у матеріалах слідства, яке незабаром розгорнулось навколо Майфета. У 1935 році його засуджено до 10 років позбавлення волі за участь в “організованій контрреволюційній діяльності”. Хоч термін відбування покарання закінчився, у 1951 році йому призначено нове покарання – заслання в Комі АРСР. 4 серпня 1956 року вирок відмінено, а через 10 років Майфета поновлено у Спілці письменників УРСР. Він продовжував займатися улюбленою справою – писати літературно-критичні праці, кінорецензії. Однак пережите лягло на долі Майфета незагойним рубцем. У вересні 1975 року Григорій Йосипович, так само, як Стефан Цвейг – письменник, творчому доробку якого він присвятив не одне дослідження, вкоротив собі віку.
Підготувала Євгенія ДАВИДЕНКО.