Моя бабуся розповідала мені, а їй – її бабуся про те, як у давнину шанували Великдень. До нього завжди готувалися заздалегідь: виносили з хати на горище прядильне й ткацьке приладдя, підмазували піч, підбілювали стіни, сволоки, прикрашали оселю святковими рушниками, килимками. Господині ж клопоталися біля печі – пекли паски. Бували такі часи, коли особливо ні з чого було їх випікати. Тож продукти для приготування великодніх страв починали збирати задовго до свята. Сама процедура випікання пасок була дуже кропітка й нагадувала справжнє таїнство. Так, коли готували тісто, нікого чужого в хату не пускали, навіть говорити намагалися тихо – щоб тісто не сіло. У піч паски садили з молитвою й різними примовляннями. Вже готові прикрашали зеленню, пофарбованим пшоном.
До Великодня традиційно кололи свиню й готували багато м’ясних страв, пекли пироги. До свята вживати скоромну їжу не можна, тож навіть коли різали худобу завчасно, м’ясо солили, консервували, заливали ковбаси смальцем, але не куштували. Їх навіть дітям не давали, бо батьки казали, що до Великодня не можна, то – гріх.
Особливого значення надавали ще одному традиційному великодньому атрибуту – писанкам. Розфарбовуючи їх, використовували рослинні барвники, котрі отримували з кори різних дерев, кропиви, гречаної соломи, цибулевого лушпиння.
У Великодню ніч люди взагалі не лягали спати. Існувало повір’я: Бог роздає щастя тільки тим, хто не спить у ніч на Великдень. Потрібно було прославляти Господа Ісуса Христа і Його Воскресіння. Почувши перші великодні передзвони, святково вбрані люди збирали святкові наїдки в кошики і прямували до церкви. Раніше на всю округу був храм лише у моєму рідному селі Ковалівці. Й сюди з усіх усюд з’їжджалися люди. Вистоювали святкове Богослужіння, освячували паски, писанки і йшли додому або в гості. При зустрічі тричі віталися один із одним: “Христос Воскрес!” Й у відповідь лунало: “Воістину Воскрес!”
Коли родина збиралася за святковим столом, спочатку всі з молитвою зверталися до образів, а потім розговлялися освяченими крашанками і паскою. Моя бабуся розповідала, що дівчата, перш ніж сісти за святковий стіл, умивалися водою, в яку попередньо поклали крашанку, – щоб бути гарними. Крашанки клали й у першу купіль немовляти – аби росло сильним і сміливим. У Великдень господарі обходили стайні й пригощали свяченими пасочками худобу, щоб не хворіла…
Часи змінюються, але Великдень, як і раніше, кличе людей у храми і збирає родини разом, дарує надію. Тож радіймо Воскресінню Господньому, любімо один одного, як і Господь полюбив нас! Даруймо один одному писанки – на щастя, на долю, на радість і щастя! Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Олена ПЕРЕЯСЛІВСЬКА,
учениця
Шишацької гімназії.