Звільнившись у 1954 році, Володимир Заманський робить перший крок до здійснення своєї мрії. Їде до Москви і успішно складає екзамени до школи-студії МХАТу. Після закінчення навчання молодого актора запрошували до трупи театру “Современник”. Театральна громадськість побачила тоді в образі самобутнього актора Заманського людину, наділену простим, але досить характерним обличчям, а ще усіх підкорювали його блакитні, незрівнянні очі, які дивилися, як писав один театральний критик, “наскрізь”. Згодом його помітили видатні кінодіячі Станіслав Ростоцький, Григорій Чухрай, Йосип Хейфіц, Олександр Алов, Володимир Наумов…

І не дивно, що у 1960–1970-ті роки театральний актор Володимир Заманський був дуже затребуваний у кінематографі. Запрошення зніматися посипалися на нього одне за одним. Дебютом на екрані був фільм молдавського кінорежисера Михайла Калика – романтична, світла кіноповість “Колискова”. Потім були “Поки жива людина”, героїчна картина “Три доби після безсмертя”, пригодницька стрічка “Людина без паспорта”, лірична комедія “Ненайвдаліший день”, мелодрама “Єдина”, драми “Біг”, “Люди в океані”…

У послужному списку народного артиста РРФСР, лауреата Державної премії СРСР Володимира Заманського – понад 80 художніх фільмів. Він підкорив серця і душі мільйонів кіноглядачів ролями, зіграними в таких відомих картинах, як “На семи вітрах”, “Небо зі мною”, “Фронт без флангів”, “Алегро з вогнем”, “У зоні особливої уваги”. Багато знімався актор і на Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка.

Одну з кращих своїх кіноролей Володимир Заманський блискуче зіграв у військовій драмі Олексія Германа “Перевірка на дорогах”. Це була роль колишнього солдата Радянської Армії Олександра Лазарєва, який, будучи полоненим, під тиском трагічних обставин змушений був одягти німецьку форму. Він бажає виправдатися перед Батьківщиною і мужньо гине за її визволення у фіналі картини. За цей фільм актор був удостоєний Державної премії СРСР.

Збираючи матеріали до своєї майбутньої книги “Моєї юності кіно”, восени минулого року я здійснив творчу поїздку до Москви з наміром зустрітися з акторами кіно, які знімалися у різні часи на Полтавщині. Й, звісно ж, хотів зустрітися з уславленим земляком Володимиром Петровичем Заманським. На жаль, його у Москві не було. Як мене тоді проінформував добрий знайомий актор і кінорежисер Микола Денисов (до речі, у 2008 році він знімав у Диканському районі стрічку для дітей та юнацтва “Пригоди на хуторі поблизу Диканьки”), що 1998 року актор театру і кіно Володимир Петрович Заманський виїхав зі своєю дружиною, актрисою Наталією Климовою, на постійне місце проживання до міста Мурома. Заманські –  глибоко віруюча християнська сім’я. Мають невеличке господарство, в міру сил і здоров’я трудяться у ньому, забезпечуючи собі хліб насущний. У вільний час читають церковні книги, постійно відвідують храм, одне слово – живуть у мирі й злагоді з Богом, як істинні християни, дотримуючись Його заповідей, і бачать своє щастя у служінні Всевишньому.