Первісна ж назва "Снєполот" – дуже давня. Її складова частина "полот" у різних видозмінах зустрічається на широкому європейському просторі – від півострова Мала Азія і до Скандинавського. У назвах річки і міста "Полтава" вона теж присутня. На наш погляд, це слово означає "болото". Отже, Полтава в буквальному перекладі – "болотна річка". "Снє" ("сна") – теж дуже поширена складова багатьох європейських гідронімів, приміром, Десна, Дісна, Шексна, Снов і т.п. Певно, це слово означає "потік, течія". На нашу думку, цілком ймовірно, що цю назву могло дати населення, яке розмовляло давньоєвропейською мовою. Так лінгвісти умовно назвали мову, яка виникла після відокремлення від індоєвропейської спільноти носіїв малоазійських, вірменської, грецької, іранської та індійських мов.
У часи Київської Русі Посулля було досить густо заселене. Відрадно, що деякі з тодішніх поселень вціліли і після татаро-монгольської навали. Так, у цінному літописному документі "Список русских городов, дальних и ближних", складеному десь наприкінці XIV ст., вказується на існування тут ряду міст. Лише в Середньому Посуллі згадуються Снєпород, Снятин (с. Снітин Лубенського району), Синеч (с. Сенча Лохвицького району), Кляпеч (с. Клепачі Лубенського району). Називаються ще Утєшков, Ворона, Сал, Песьї Кості. Розташування їх вважається невідомим. Але народна пам'ять підказує, де ж саме вони містилися. На наш погляд, Утєшков – це село Тишки Лубенського району, Ворона – с.Воронинці Оржицького району, Сал – городище за с. Хитці Лубенського району, Песьї Кості – с. Чутівка Оржицького району.
З цих поселень особливу увагу слід звернути на Снєпород. Цей город (за нашим переконанням, "город" – то давнє українське слово) стояв біля гирла ріки Сліпорід, на болотистій рівнині, за півтора кілометра від с. Мацківці Лубенського району.
Це місто унікальне тим, що воно єдине з поселень на території сучасної Полтавщини згадується в історичних джерелах у зв'язку з подіями 1322 р. Тоді литовський князь Гедімін здійснив похід на Київ. У битві на річці Ірпінь він розгромив рать васала Золотої Орди, київського князя Станіслава та його союзників – сусідніх князів, а також татарські загони, які надавали їм допомогу. Потім литовське військо захопило Київ. Згодом на вірність Гедіміну присягли і деякі навколишні міста. У "Хроніці Литовській і Жмойтській" (стор. 39) називаються Вишгород, Черкаси, Канів, Путивль, Переяслав, Слєповрон. Але в іншому литовсько-білоруському літописі – "Хроніці Биховця" (стор. 30) – останнє поселення вказане точніше – "Слєповрод". Отже, немає сумнівів, що мова йде саме про Снєпород.
У книзі "Історія русів" (видання 1846 р.) стверджується, що саме після цього походу було скинуте татаро-монгольське панування над Україною: "Посему Гедимин князь в 1320 году, пришедши в пределы малороссийские с воинством своим литовским, соединенным с русским, состоявшим под командою воевод русских Пренцеслава, Светольда и Блуда да полковников Громвала, Турнила, Перунада, Надыма и иных, выгнали из Малороссии татар, победив их на трех сражениях, и на последнем, главном при реке Ирпене, где убиты Тимур и Дивлет – князья татарские, принцы ханские. За сими победами восстановил Гедимин правление русское под начальством выбранных от народа особ, а над ними устроил наместником своим из русской породы князя Ольшанского". Однак сучасні історики чомусь майже не згадують цей похід. Серед них домінує погляд, що литовський князь Ольгерд прогнав татар із Сіверщини аж близько 1356 p., а з Київщини та деяких інших наших земель – після 1363 р.
На початку 1980-х років кілька літ підряд дослідження городища Снєпород проводила Посульська експедиція Всесоюзного і Українського інститутів археології під керівництвом Ю. Ю. Моргунова. У ході досліджень вдалося встановити: поселення займало площу близько 22 гектарів, а його укріплена центральна частина – близько 0,7 га. Оборонні вали на час досліджень сягали 3 м 15 см, а від дна рову – 5 м 40 см. На цих земляних насипах стояли стіни із загострених колод. Хоча Снєпород – одна із фортець наміченої князем Володимиром Посульської оборонної лінії й інтенсивно розбудовувався в другій половині XI ст., однак поселення це виникло ще в X ст.
Археологи розкопали три хати-напівземлянки. Одна з них, наприклад, мала розміри 5 х 4 м, в ній у кутку стояла піч, із речей там знайшли жорна, залізну сокиру, рештки кераміки. Ще були виявлені господарські приміщення, 7 поховань XII–XIII століть. Із покладених у могили речей наукову цінність становлять бронзовий талісман у вигляді півмісяця, мідний хрест роботи ювелірів XII ст.
Дослідники не примітили слідів великої пожежі та загальних руйнувань. Отже, місто вціліло під час татаро-монгольської навали. Але вони неодноразово наштовхувалися на прошарки, які свідчили, що в цій місцевості жили люди ще і в часи пізнього неоліту, бронзового віку, скіфської доби.
Як свідчать літописні згадки про Снєпород у зв'язку з походом литовського князя Гедіміна на Київ 1322 p., тоді він був досить значним адміністративним і економічним центром Посулля. Дослідник А.Пясецький стверджував, що місто Снєпород згадане ще у 1566 р. як Снєпорож у ярлику кримського хана Менглі-Гірея (газета "Полтавские епархиальные ведомости", 1898 г., № 27). Коли і чому жителі залишили місто, і воно запустіло? Хтозна… Це – історична загадка.
Можливо, його жителі були переселені. Таке припущення виникає із повідомлення, вміщеного в описі Канівського замку (його навів у своєму дослідженні "Про що розповідають географічні назви" О.С.Стрижак). Там говориться про те, що литовський князь, найімовірніше, мається на увазі Вітовт, завоював кримські міста Кафу, Перекоп, а потім – п 'ятигірських черкесів. Одну частину полонених він поселив поблизу Снєпорода, а іншу – в місцевості, де потім виникло місто Черкаси, жителів же Снєпорода переселив до Канева. Після того снєпородці хоча й жили постійно у тому місті, але ще довгий час відвідували "свої попередні вітчизни".
У Мацківцях цю місцевість називають "Городок" і переказують, що у ньому колись жили ляхи і поблизу нього сталася велика битва з козаками. І що раніше там вдавалося знаходити різні речі: персні, шаблі, навіть пляшки з вином та горілкою. Якось навесні вода вимила три гармати. Був намір законсервувати зроблені археологами розкопи і надалі зберігати як своєрідний музейний експонат. Але не вдалося. Нині це давнє городище заростає чагарниками і деревами, немов ховається, сподіваючись, що колись нащадки таки зможуть завершити початі раніше дослідження і розгадають таїну Снєпорода.