– Під якими політичними гаслами не приходила б до влади та чи інша команда, зрештою, на перше місце все одно виходять її управлінські якості. Буває, що і люди ніби розумні та порядні підбираються, а от успіхи від їхньої діяльності дуже сумнівні. Що, на Ваш погляд, необхідно змінити, щоб якість управління була вищою?
– Якщо говорити про обласний і районний рівень, то якість управління і, відповідно, ефективність господарювання виграли б за умови, що виконавчі органи місцевої влади були б підпорядковані безпосередньо відповідним радам.
На сьогодні в областях і районах виконавчу владу очолюють призначені Президентом голови державних адміністрацій. На перший погляд, таким чином вибудовується діюча вертикаль влади, що дозволяє давати команди в центрі й сподіватися на їхнє виконання на місцях. Насправді ж, ефективність такої конструкції управління, чітко замкненої на центральні органи влади, тобто жорстко централізованої, дуже сумнівна. Хоча б тому, що все одно діє ефект “затухання” – чим далі від першоджерела, тим повільніше реагування.
Тільки сильні ради, в яких зібрані харизматичні виразники інтересів громад, можуть реально, прагматично й ефективно контролювати виконавчу владу, змушувати її діяти не за вказівкою з головного офісу відомства чи міністерства, а так, як потрібно конкретним територіям. В успішних країнах Заходу виконавчі органи підпорядковані винятково радам.
Контроль – це надзвичайно важлива функція управління. У даному випадку мова йде про депутатський контроль за діями виконавчої влади, зокрема за делегованими радою державним адміністраціям повноваженнями (а це 80 відсотків повноважень рад).
Але по всьому видно, що нині в Україні намагаються поставити з ніг на голову систему управління й зробити все можливе для того, щоб виконавча влада контролювала ради.
Місцеві ради – єдина влада, що не “вписується” у владну вертикаль. Для партії, яка активно домінує на політичному Олімпі, способів отримати контроль над радами щонайменше декілька. Для міських рад – це варіант, коли обирають мером свого, однопартійця. Доволі простий за формою, але насправді достатньо складний на практиці спосіб. Адже лідерів, які мають високий рівень довіри у населення, не так багато взагалі. Найчастіше можливих конкурентів діючі очільники планомірно притримують, не допускають “світитися”, чи взагалі дискредитують, щоб ті не “дихали в спину”, навіть якщо вони однодумці.
Тому під вибори доводиться шукати компроміс і домовлятися з явними лідерами перегонів, навіть якщо вони від опозиційних сил. Благо, що тем для таких “перемовин” завжди достатньо.
Для представницьких рад – районних та обласних – застосовують інший спосіб: наповнюють списки кандидатів у депутати рад “своїми” та “перевіреними” людьми так щільно й ретельно, що незалежно від того, за яку політичну силу виборці проголосують, все одно в заліку пройдуть ті, хто від початку налаштований симпатизувати більше владі, аніж виборцям. Або ще простіше, депутатські ряди наповнюють тими, хто безпосередньо залежить від діючої влади, – чиновниками. Що отримаємо в результаті таких виборів? Відповідь однозначна – ілюзію самоврядування та імітацію демократії.
Поза всяким сумнівом, необхідно законодавчо вирішити питання про неможливість поєднання посад у виконавчій владі та депутатських мандатів.
У Росії, з якої, здається, нинішня влада намагається скопіювати стиль і методи управління, тим не менше законом визначено, що протягом терміну своїх повноважень депутат не може займати державні посади.
– Знаю, що Ви завжди були активним прихильником децентралізації влади. Наскільки виправданий такий принцип в умовах економічної кризи?
– Я не зрікаюся своїх поглядів. Справді, за нинішніх умов, на думку багатьох, є підстави для посилення ролі державного регулювання. Але робити це потрібно не подальшою централізацією управління, а шляхом суттєвого підвищення ефективності державного управління.
Перш за все, державне управління повинне оперативно й адекватно реагувати на зміни і виклики на всій території держави, що просто неможливо в умовах надмірної централізації й зарегульованості управління. Централізація – це завжди очікування команди зверху, що стримує ініціативу. Децентралізація, навпаки, її стимулює. Не випадково більшість великих і ефективних американських корпорацій мають децентралізовану модель організації, й навіть система державного управління США (ефективність підтверджена 25 відсотками світового ВВП) максимально децентралізована.
Щоб зменшити негативний вплив некомпетентних команд зверху, що вже стало звичним явищем, необхідна не на словах, а на ділі послідовна робота з впровадження децентралізації й деконцентрації державного управління. Це означає, зокрема, можливість і право приймати рішення і нести за них відповідальність тим керівникам, які найближче стоять до проблеми, що виникла, і, відповідно, краще її знають.
І більш ніж назріла ще одна тема – необхідність суттєвого (на порядок!) зменшення кількості обмежень, дозволів, заборон, ліцензій, обов’язкових до виконання відомчих інструкцій, якими обкладена будь-яка діяльність в Україні. Як ніде в світі маємо більше двох тисяч ліцензованих видів діяльності. Я абсолютно переконаний, що на 90 відсотків ці чиновницькі тенета розставлені з єдиною метою, знайти спосіб одержувати або “відкати”, або “подяки”.
– Зусиллями депутатської комісії, яку Ви очолюєте, було здійснено ряд реформаторських заходів у галузі управління спільною власністю громад, вивчення запитів головних розпорядників бюджетних коштів і т.д. Чи приживуться у новому скликанні такі підходи?
– На жаль, економіка нашої країни у дуже важкому стані. Й ефективними ліками від цієї хвороби можуть бути ефективні державні реформи. Але не лише “згори”. Має бути зустрічний рух. Без розуміння та підтримки реформ “знизу”, на місцевому та регіональному рівнях, навіть ефективна за задумом будь-яка реформа ризикує переродитися в імітацію дії й дискредитувати себе. Необхідна грамотна підготовка до реформи, відкрите обговорення в суспільстві, опис етапів, результатів, наслідків. І, що надзвичайно важливо, має бути оприлюднена конкретна програма підготовки та захисту населення від соціальних ризиків, пов’язаних зі здійсненням реформ.
– Очолювана Вами комісія опікується і питаннями підприємництва. Підприємництво – середній клас, про який на всіх рівнях влади іде багаторічна розмова, бо всі розуміють, що успішність життя в країні якраз і визначається “товщиною” прошарку середнього класу, але здається, що далі розмов справа не рухається. Які проблеми, на Ваш погляд, у цій сфері є першочерговими?
– Переконаний, що саме підприємець зможе змінити ситуацію в країні на краще, і не лише в економічній площині. Бо він кровно зацікавлений у захисті своєї власності, свого бізнесу, своїх свобод і свого права вибору.
Питання в тому, щоб захистити ці права, захистити цивілізовано: не силовими, а правовими методами. Актуальним гаслом залишається “дерегуляція”, тобто руйнування адміністративних бар’єрів, які стримують розвиток підприємництва, лібералізація податкової політики. На жаль, відомі мені редакції нового Податкового кодексу викликають у мене недобрі передчуття якраз подальших перспектив малого і середнього підприємництва.
Інший важливий аспект – моральність влади. В умовах становлення держави, недосконалості її законодавства це стає ключовим. Моральність влади – це не тільки, скажімо, чесний і справедливий Податковий кодекс, а й чесне і справедливе ставлення влади до підприємців. Якби у влади не було “подвійної моралі” в підходах до підприємців, то в останніх не було б приводів до “подвійної бухгалтерії”. Переконаний, що бюджет виграв би від цього на кі
лька порядків. Правда, тоді б у багатьох причетних персонально до роботи з підприємцями кишені явно спорожніли. Тому і немає реальних змін у галузі законодавчої підтримки підприємництва, лише балаканина.
– Ви маєте багаторічний досвід депутатської діяльності. Як оцінюєте змішану систему виборів? Чи може це вплинути на якісний склад депутатського корпусу?
– Те, що половина депутатів обласної ради буде обрана в одномандатних округах, безумовно, позитивно. Це краще для виборців, бо вони знають, до кого конкретно звертатися зі своїми проблемами. Значно краще це і для самого депутата-мажоритарника, бо він відчуває себе вільним у прийнятті рішення, не є залежним від лідера партії, за списком якої він обраний.
Я не підтримую збільшення числа депутатів в обласну раду. Було б краще, якби було 60 депутатів: 30 за списком і 30 мажоритарників. Але зрозуміло, що так значно важче бути обраним. Мабуть, саме це і вплинуло на результати голосування депутатів.
Якісний склад депутатського корпусу значною мірою залежатиме від створення рівних умов для всіх політичних сил: і провладних, і опозиційних, а також від стратегії й тактики місцевої виконавчої влади. Саме тому результати місцевих виборів не мають бути головним критерієм для оцінки діяльності влади в регіоні.
– Очевидно, що ключовим напрямом очолюваної Вами комісії були бюджетні питання, тобто питання розподілу близько 2 мільярдів гривень поміж галузями і територіями області? Що вдалося, а що ні?
– Правду неприємно слухати, але корисно до неї прислухатися. Тому почну з негативу. Я не в захваті від результатів тарифної політики на підприємствах обласної комунальної власності: теплоенергетиків і водоканалу. На жаль, з двох можливих шляхів: простого – підняття тарифів – і складного, але оптимального – проведення заходів зі зниження собівартості, – з року в рік віддаємо перевагу першому. Виконавча влада, якій делеговано управління спільною власністю громад, у тому числі й цими підприємствами, не змогла знайти в собі мужності провести політику інноваційної реконструкції об’єктів. Звісно, простіше перекладати проблеми на плечі споживачів послуг, тим більше, що монопольне становище цих підприємств це дозволяє.
Інша проблема – те, що за весь період скликання, фактично, не вдавалося знаходити повне порозуміння з обласною державною адміністрацією стосовно ефективного і справедливого розподілу бюджетних коштів. Згідно із законом, саме державні адміністрації подають раді пропозиції стосовно такого розподілу. Мій 16-річний досвід депутатської діяльності показує, що, незалежно від політичних кольорів, виконавча влада завжди прагне ділити бюджетні кошти самостійно, лише формально погоджуючи це з депутатами. Це, зокрема, стосується субвенцій із Державного бюджету на соціально-економічний розвиток області.
З цього приводу в комісії завжди йшла жорстка дискусія, не один раз доходило до конфлікту. Можу сказати відверто, що бюджетна комісія, в складі якої 9 депутатів, завжди поводила себе принципово і не боялася псувати стосунки з виконавчою владою. А розрахунок виконавчої влади був завжди простий: все одно нікуди депутати не дінуться – пошумлять-пошумлять та й затвердять.
Підсумовуючи весь період роботи комісії, зауважу, що є достатньо і позитивних моментів. Вперше в історії обласної ради ми взяли під депутатський контроль усі напрямки використання бюджетних коштів. Якщо раніше депутати затверджували в основному міжгалузевий розподіл і позагалузеві витрати із загального фонду, то тепер ми контролюємо і витрати внутрігалузевих грошей. А це, крім захищених статей, десятки мільйонів гривень.
Раніше депутати просто виділяли кошти на різного роду заходи (культурні, освітні, оздоровчі, спортивні, інформаційні), подані в переліку адміністрацією. Відтепер бюджетна та профільні комісії затверджують конкретний перелік у розрізі кожної галузі й кожного заходу. На наш погляд, ефективність використання бюджетних коштів значно підвищилася.
Комісія вела значну і результативну роботу на стадії розробки і захисту показників обласного бюджету в Уряді й комітетах Верховної Ради України. Завдяки спільним зусиллям усіх органів влади, за 2006–2010 роки загальний обсяг доходів обласного бюджету збільшився з 754 мільйонів 512,3 тисячі гривень до 1 мільярда 925 мільйонів 451,3 тисячі гривень, або у 2,6 разу. Зростання надходжень до бюджету дозволило збільшувати видатки обласного бюджету за функціональною структурою.
Так, протягом 2006–2010 років збільшилося фінансування галузі освіта на 179843,3 тисячі гривень, або в 3 рази, галузі охорона здоров’я на 206602,2 тисячі гривень, або в 2,2 разу, галузі культура і мистецтво на 41420,94 тисячі гривень, або в 3 рази, галузі соціальний захист та соціальне забезпечення на 28405,72 тисячі гривень, або в 1,7 разу, галузі фізична культура і спорт на 1887,39 тисячі гривень, або в 1,2 разу. Сподіваюся, що такі позитивні тенденції будуть збережені, й у новому скликанні обласна рада залишить для своєї роботи пріоритетним питання соціально-економічного розвитку територіальних громад.
Інтерв’ю підготовлене прес-службою обласної ради.