Зерноринок

Чутки про вивіз зерна з області безпідставні, вважає виконуючий обов'язки начальника Державної інспекції з карантину рослин по Полтавській області Василь Бредун і наводить такі цифри: якщо торік на цей час із області було вивезено приблизно 500 тисяч тонн зерна, в тому числі й понад 200 тисяч тонн пшениці, то в цьому році – лише 158 тисяч, із них – 48 тисяч тонн  пшениці. До того ж пшеницю вивозили в західні, а також у Сумську, Миколаївську, Одеську області України. Перевірити це не-складно. Для перевезення зерна в межах нашої держави потрібно оформляти карантинний сертифікат, а для вивозу в Росію – фітосанітарний. Стосовно ж експорту, то останнім часом із області вивозили тільки сою в Італію. Більше того, за словами Василя Бредуна, в серпні цього року зафіксовано завезення збіжжя з Росії в Україну, зокрема – на Гадяцький зерноелеватор. Загалом висновок, який напрошувався із розмови з Василем Бредуном, – наші кордони з Російською Федерацією – під пильним контролем правоохоронних органів та інспекторів з карантину рослин.
Менш категоричною була начальник Полтавської обласної хлібної інспекції Любов Бобир, яка хоча й зазначила, що при вивезенні зерна, скажімо, вагонами, в тих, хто його вивозить, мають бути сертифікати якості, видані фахівцями інспекції, але можливостей контрабанди збіжжя остаточно не відкинула.
Заступник начальника інспекції якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції облдержадміністрації Віталій Нелюба поінформував, що згідно з поданими деклараціями та даними головного управління економіки облдержадміністрації регіональний запас зерна в області, якого вистачає для потреб населення Полтавщини на три місяці, сформовано, він становить 60 тисяч тонн. На зерноскладах області зараз знаходиться понад 440 тисяч тонн пшениці (зібрали цього року 700 тис. т), що на 500 тисяч тонн менше, аніж минулого року на відповідну дату. До того ж за місяць (у вересні проти серпня) зафіксовано зменшення запасів збіжжя на 73 тисячі тонн, що приблизно відповідає рівню споживання населенням та використання на фуражні потреби. Віталій Нелюба запевнив, що офіційно з області ніхто не вивезе ні залізницею, ні водним транспортом жодної тонни зерна, а контрабанда – вона завжди була й буде, додав він.
До речі, згідно з моніторингом цін зернотрейдери купують зараз пшеницю 2-го класу по 1550 гривень за тонну, 3-го класу – по 1450 гривень, 6-го класу – по 1340 грн/т, що значно дешевше від закупівельних цін Аграрного фонду, а ще 2 – 3 тижні тому вони взагалі тимчасово призупиняли закупівлю зерна, чим викликали спад цін на нього. В той же час світові ціни на збіжжя не зменшуються. Тож виходить, як і завжди, – втрачає сільгосптоваровиробник.
За повідомленням директора Полтавського регіонального відділення Аграрного фонду Валерія Лисенка, Аграрний фонд продовжує закупівлі зерна до Держрезерву. Ціни досить прийнятні, наприклад, пшениця 2-го класу коштує 1650 грн/т, 3-го класу – 1520 грн/т. Із тими, хто цього року продавав зерно державі, за словами керівника, проведено повний розрахунок, є кошти й на рахунку Аграрного фонду.
Однак рівень заготівлі зерна Полтавським відділенням АФ навряд чи можна назвати задовільним, адже поки що закуплено близько 10 відсотків від планових завдань. За інформацією центральних ЗМІ, аналогічна ситуація із заготівлею зерна державою через Аграрний фонд  спостерігається і в інших регіонах України. Між тим, уряд обіцяє стабілізацію на внутрішньому зерноринку лише після заповнення збіжжям Державного резерву.
Чому ж сільгоспвиробники області не поспішають продавати хліб державі? Однією з причин такої ситуації, без сумніву, є відносно невеликий цьогорічний урожай, тож продати зерно аграрії намагаються за вигідними цінами. На-приклад, директор СТОВ ім. Калашника Полтавського району Іван Степаненко каже, що зерна ще не продавав, хоча господарство й відчуває нагальну по-требу в коштах. Власного досвіду співпраці з Аграрним фондом сільгосппідприємство не має, але про несвоєчасний розрахунок АФ із сусідніми господарствами у попередні роки Іван Степаненко чув неодноразово, тож  і вважає, що випробовувати долю не варто. Та й загалом він дотримується думки, що держава має бути регулятором цін, і не лише на зерноринку, а й на ринку нафтопродуктів, мінеральних добрив та ін. Надто коли мова йде про продовольчу безпеку країни. Дещо іншою має бути політика держави й стосовно підтримки власного товаровиробника, бо, загубивши не одну галузь виробництва, ми знову наступаємо на ті ж самі граблі й у питаннях зерновиробництва. Такої ж думки і колега Степаненка, директор СТОВ "Злагода" Полтавського району Олексій Масляк, який, до речі, торік намагався співпрацювати з Аграрним фондом, але, не отримавши гарантій своєчасного розрахунку за продане збіжжя, вирішив більше не повертатися до цього питання. Такі міркування довелося почути з уст багатьох керівників сільгосппідприємств. То ж чи не настав час для кардинальних змін у питаннях співпраці держави з аграріями? Бо якщо нині Україна завозить із-за кордону цукор, овочі, промисловий крам, то можна втратити й останнє – хліб наш насущний. Та чи можна після цього залишатися європейською державою?

Людмила ДАЦЕНКО
“Зоря Полтавщини”
Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.