Світоч Православ’я

Та факт відзначення заслуг людини у священицькому сані владою, яка гнала Церкву, є лише одним зі свідчень того, що архієпископ був незвичайною особистістю. Насправді все життя цієї святої людини гідне подиву.
У миру його звали Валентин Феліксович Войно-Ясенецький. Він народився у 1877 році в Керчі у збіднілій дворянській родині. Навчався у Києві, куди переїхала сім'я. Наділений даром художника, юнак не уявляв свого життя без малювання, закінчив Київське художнє училище й збирався вступати до Петербурзької академії малярства. Але, задумавшись над смислом життя, будучи вихований у християнській традиції, постав перед нелегким вибором: присвятити себе улюбленій справі чи справі, яка буде корисною для стражденних людей. Вибір, зрештою, був зроблений на користь ближніх – Валентин стає студентом медичного факультету Київського університету святого Володимира, який закінчив 1903 року, маючи намір працювати "мужицьким", земським, лікарем, допомагати бідним людям. І переважну частину життя він справді трудився у невеликих містах, селищах, селах. Боротьба з епідеміями тифу, малярії, холери, чуми, віспи, що косили цілі губернії, була його повсякденною працею поряд із оперуванням (спеціалізація операцій була широкою, і оперував він бездоганно!). Де б не з'являвся молодий лікар, слава про нього розносилася миттєво, до лікаря йшли та їхали тисячі селян. Якось після того, як у результаті операції на очах прозрів молодий жебрак, із усієї округи до Войно-Ясенецького потяглися довгою чередою сліпі, ведучи один одного за палиці. Треба сказати, що не-
змінним принципом лікаря було лікувати
безоплатно.
У 1916 році В.Ф. Войно-Ясенецький захищає докторську дисертацію на тему "Регіональна анестезія", яку Варшавський університет ви-
знав кращою роботою, що прокладає нові шляхи в медицині, й нагородив автора премією імені Хойнацького.
З 1917 року Валентин Феліксович працює в Ташкенті й бере активну участь у церковному житті, що на той час вже стало вкрай небезпечно. У цей період проявився ще один Божий дар Войно-Ясенецького – дар проповідника. Слова єпископа Ташкентського Інокентія: "Лікарю, вам слід бути священиком" він сприйняв як Божий заклик. Професор медицини, продовжуючи робити складні операції, викладати в університеті й займатися наукою, приймає священицький сан. Три роки отець Валентин прослужив у сані ієрея, а потім (будучи удівцем) прийняв чернечий постриг з ім'ям апостола, євангеліста й лікаря Луки. У 1923 році його таємно возведено у сан єпископа. З цього часу починається хресний шлях Владики як сповідника віри Христової. Його тричі арештовували й відправляли у заслання. Він пережив знущання, тортури, виснажливі допити, холод, голод, загалом одинадцять років провівши у неволі, зокрема й за Полярним колом, але не зрікся Христа й не зняв хреста. Навіть у най-складніших умовах йому вдавалося лікувати, оперувати й правити служби. У в'язниці він закінчує роботу "Нариси гнійної хірургії". Його досвід, покладений в основу праці, зіграв надзвичайно важливу роль у лікуванні поранених солдат під час Великої Вітчизняної.
З початком війни хірурга-єпископа призначають головним хірургом-консультантом Красноярських шпиталів, а потім переводять у Тамбов, де під його опікою було 150 військових шпиталів. Безкінечні операції… Він повертав до життя навіть тих поранених, кого більшість хірургів вважали приреченими. У 1945 році професора-хірурга нагородили медаллю "За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні". А наступного року архієпископ стає лауреатом Сталінської премії першого ступеня за наукову розробку нових хірургічних методів лікування гнійних захворювань і поранень.
У травні 1946 року Владика призначений єпископом Кримським і Сімферопольським. Тут він завершує богословську працю "Дух, душа і тіло". Весь час служить і проповідує, по-при ускладнення зі здоров'ям, підірваним в'язницями і засланнями. У 1958 році архієпископ Лука сліпне. Але ще протягом трьох років продовжує служити, керувати єпархією й приймати хворих, вражаючи місцевих лікарів безпомилковими діагнозами.
11 червня 1961 року архієпископ Лука почив. Того року це був день Усіх святих, які в землі Руській просіяли. А з часом ставало все більше повідомлень про те, що хворі, які приходили до його могили й просили молитов перед Богом, зцілялися. У 1996 році Святішим Синодом Української Православної Церкви архієпископа Кримського Луку (Войно-Ясенецького) канонізовано. День пам'яті святого – 11 червня. Того ж року мощі святителя й сповідника були обретені нетлінними. Вони почивають у Свято-Троїцькому монастирі Сімферополя, де кожен, хто шанує святого, може йому вклонитися й помолитися.

Підготувала Людмила САМОЙЛОВА.
Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.