Коротко нагадаємо, що, на словах посилаючись на висновки якоїсь спеціалізованої організації про ветхість двоповерхової будівлі гуртожитку, не надаючи жодних документів, представники адміністрації товариства з червня наполягали на тому, щоб люди звільнили кімнати до 15 липня. Мешканців переконували, що в старому гуртожитку жити стає небезпечно, бо “він незабаром завалиться”, що самі мешканці не можуть дати лад будівлі, а тому завод збирається її реконструювати й пропонує переселитися у новий, теж відомчий, гуртожиток по вул. Рєпіна,14, де на той час тривав ремонт, який без зайвої скромності назвали “європейським”. Підприємство не тільки бралося забезпечити кращі, ніж були досі, умови проживання, але й обіцяло прописку на новому місці.
У свою чергу мешканці висували контраргументи щодо погіршення умов проживання й ущемлення своїх конституційних прав у разі переселення: їх не задовольняли ні площа кімнат, замала для сімей, ні умови договору, що нав’язувало підприємство при переселенні, ні навіть прописка. Останній довід був особливо принциповим: на той час у першому читанні був розглянутий Верховною Радою проект закону, у випадку прийняття якого люди, які прожили у гуртожитках понад 5 років, мали б право на приватизацію кімнат. Переважна більшість мешканців полтавського гуртожитку по вул. Шведській, 12, живе тут довгі роки й могла б скористатися шансом отримати власність. Прописати людей на Рєпіна, 14, відповідно до юридичних норм, адміністрація погоджувалася з моменту переселення, тобто ніяких років “у багажі” на новому місці проживання люди не мали б, відтак втратили б і перспективу на приватизацію кімнат. Саме тому влітку вони заявили про свою категоричну незгоду на переселення, про готовність власними силами зробити ремонт і звернулися до міськвиконкому з проханням прийняти гуртожиток у комунальну власність міста. Тоді ж, на зборах у гуртожитку, поцікавилися й позицією ВАТ “ПТМЗ” – чи не хоче керівництво підприємства дати згоду на передачу гуртожитку місту? На що почули відповідь про те, що гуртожиток – це власність товариства (тобто приватна власність) і відповідне рішення можуть прийняти тільки його акціонери, і взагалі – “про що мова?”
Черговою спробою правління товариства розв’язати вузол проблеми стали спільні збори мешканців і керівництва, скликані 3 листопада. Інтереси підприємства представляли голова правління ВАТ “ПТМЗ” Віктор Забуга й директор департаменту кадрової політики концерну “Укрросметал”, структурним підрозділом якого є завод, Олександр Неселевський. На запрошення мешканців гуртожитку учасниками зборів були голова Полтавської обласної організації “Правозахист” Сергій Корсун (якому люди надали право представляти свої інтереси в усіх інстанціях), представники органів місцевої влади та державних органів: заступник міського голови Полтави Анатолій Бистрай, депутат Полтавської міської ради Олександр Точилов, заступник начальника регіонального відділення Фонду держмайна в Полтавській області Олена Калінчук, а також журналісти.
Ще раз і ще раз…
Ці збори не були типово нудними. І не тільки тому, що темою розмови була проблема (хіба мало прикладів розгляду проблемних питань, які просто забалакуються?). У залі засідань ПТМЗ нетиповою була поведінка людей, тих, яких прийнято називати простими – без посад і знайомств, які працюють кухарями, фрезерувальниками, прибиральницями, токарями, водіями, діловодами: у надзвичайно складних умовах, у яких живуть впродовж кількох місяців і про які ще піде мова, вони не опустили рук, але й не перетворили свій захист на безладний “базар”, на купу образ і сварки. Згуртувавшись у маленький, але дружний соціум, крок за кроком, послідовно піднімають документи, закони, стукають у двері всіх інстанцій…
На правах господаря голова правління пояснив, що людей покликали, щоб вирішити болюче питання… і ще раз запропонувати переселитися у гуртожиток по вул. Рєпіна, 14. “Бо у заводу, – наголосив керівник, – вийшли строки проведення капітального ремонту будівлі по вул. Шведській,12, і добудови третього поверху”. Для цього керівництво ВАТ навіть пропонує підписати з кожним угоду, якою зобов’язуватиметься по закінченні ремонтно-будівельних робіт на Шведській,12, повернути туди мешканців.
Сергій Корсун висунув контраргумент як юрист-практик:
– Який би привабливий не був договір, але якщо він не виконуватиметься, судитися можна роками…
До того ж, зауважив, важко зрозуміти логіку ідеї: власники заводу хочуть вкласти значні кошти не просто в ремонт, а в реконструкцію з добудовою третього поверху будівлі нинішнього гуртожитку, щоб потім повернути туди мешканців… Якщо це відбудеться на тих самих умовах, на яких тепер живуть люди, зі збереженням їхніх прав, то це автоматично означатиме погодження на приватизацію ними гуртожитку. Адже той законопроект, який передбачав відповідну норму і який так не хотіли влітку обговорювати представники адміністрації заводу, зрештою, став Законом України (“Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку” љ500-17, ухвалений 4 вересня 2008 року) і набуває чинності з
1 січня 2009 року. Та в альтруїзм власників заводу не віриться ні родинам, ні їхньому представникові. Тим більше, що дії, до яких вдається керівництво підприємства, поки що змушують людей не довіряти словам.
“Просим отключить дом от коммуникаций водоснабжения и канализации для проведения ремонтно-строительных работ”
Осінь для мешканців гуртожитку стала періодом особливих випробувань. Правління ВАТ змінило тактику й від словесних переконувань перейшло до дій. Людей попередили, що гуртожиток буде від’єднано від електро-, газо-, водо-, теплопостачання. Зі слів мешканців, електроживлення “обрізали” працівники ПТМЗ, інші комунікації приїжджали перекривати фахівці спеціалізованих підприємств. Звісно, цікавила мотивація.
– У нас немає боргів хоча б тому, що оплату за послуги вираховують на заводі з наших зарплат, а на ПТМЗ працює переважна більшість тих, хто живе в гуртожитку. Інші теж дисципліновано платять, перераховуючи кошти на розрахунковий рахунок ПТМЗ, – розповідає мешканка гуртожитку Людмила Павленко.
Та, попри це, причиною, через яку в обласному підприємстві “Полтаватеплоенерго” вирішили припинити подачу тепла на Шведську, 12, був… борг. Ось цитата з офіційного повідомлення, надісланого на адресу ВАТ “Полтавський турбомеханічний завод”: “…станом на 01. 10. 2008 р. підпорядковані вам гуртожитки по вул. Рєпіна,14, та вул. Шведській,12, мають заборгованість за отримані послуги теплопостачання в сумі 66,59 тис. грн”.
Люди не допустили теплопостачальників злити воду з системи. А от газу в кухонних плитах і води в кранах у гуртожитку певний час не було. Чому? Читаємо, наприклад, офіційний лист від концерну “Укрросметал” і ВАТ “ПТМЗ” за підписом начальника управління комерційної нерухомості Г.Г.Барабаш до обласного підприємства “Полтававодоканал”: “Согласно прилагаемого заключения судебно-строительного эксперта… об аварийном состоянии жилого дома по адресу: ул. Шведская,12, г. Полтава, просим Вас отключить указанный жилой дом от коммуникаций водоснабжения и канализации для проведения ремонтно-строительных работ”. (На жаль, навіть після зборів і висловленого прохання мешканців до керівників заводу й міської влади відновити водопостачання нічого не змінилося. До честі фахівців водоканалу, з інших джерел дізнавшись про нюанси ситуації, вони самі прийняли рішення відкрити воду).
Сергій Корсун переймається питанням: як назвати ставлення правління акціонерного товариства до людей, якщо його не зупинило навіть те, що в гуртожитку разом із дорослими проживають діти, а серед них і немовля, якому на момент відключень було лише сім днів?..
Та й на цьому, стверджують мешканці гуртожитку, пресинг не скінчився. Спочатку їх спробували не допустит
и до роботи. Потім, по черзі викликаючи у керівні кабінети, попередили, що звільнять…
На зборах, у присутності представників влади й ЗМІ, Галина Барабаш і Олександр Неселевський твердили, що такого не було й бути не може…
Висновки з висновку
Та незвичайним у цій історії є не тільки моральний аспект. Прискіпливо поцікавившись технічним і юридичним обгрунтуванням дій акціонерного товариства, активісти з гуртожитку за допомогою уповноважених державних органів виявили кілька невідповідностей словам і законодавству. Насамперед вони знайшли справжнього власника гуртожитку. І це – аж ніяк не ВАТ “ПТМЗ”. Не будемо голослівними, наведемо витяги з відповідей, які надали Фонд державного майна України й регіональне відділення цього Фонду: “Відкрите акціонерне товариство “Полтавський турбомеханічний завод” створено шляхом корпоратизації… Засновником зазначеного акціонерного товариства було Міністерство енергетики та електрифікації України, правонаступником якого на сьогодні є Міністерство палива та енергетики України”; “державний житловий фонд за адресою: вул. Шведська,12, м. Полтава, не ввійшов до статутного фонду ВАТ “Полтавський турбомеханічний завод” під час корпоратизації та залишився в державній власності”.
Регіональне відділення ФДМУ по Полтавській області, окрім того, повідомило, що “осіб, які проживають у гуртожитках, можуть виселяти у разі знесення будинку чи переобладнання його в нежилий, а також якщо будинок загрожує обвалом”, що передбачено ще досі чинними документами радянського періоду: Примірним положенням про гуртожиток, затвердженим Постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 р., та Житловим кодексом УРСР від 30.06.1983 р.
Однак Сергій Корсун нагадав, що
й “свіжий” Закон України “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку” містить норму про заборону виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків. Винятки допускаються “лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей”. І хоча, повторимося, Закон вступить у дію тільки з 1 січня 2009 року, та з моменту його прийняття, тобто з вересня 2008 року, введено мораторій на відчуження гуртожитків.
Проте саме аварійністю, тобто винятковою ситуацією, аргументувало керівництво заводу вимогу до людей переселитися. Вже у згаданому Законі виписано: “Рішення про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання людей приймається виконавчим органом відповідної місцевої ради на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини) з наступним затвердженням сесією цієї ради”.
Витребувавши у законному порядку документ, на підставі якого ВАТ “ПТМЗ” зробило висновок, що будинок треба терміново ремонтувати, мешканці дізналися, що це висновок спеціаліста – судово-будівельного київського експерта – љ14-т від 14 липня 2008 року. Цей висновок свідчив, що технічний стан об’єкта – ветхий, коефіцієнт фізичної придатності будівлі – 31,5 відсотка, приміщення належить до ІІІ категорії , а саме – непридатне для експлуатації. Було вирішено направити цей документ у Міністерство юстиції України, зокрема начальнику управління експертного забезпечення правосуддя, з проханням дати йому правову оцінку. Мін’юст, щоправда, такої оцінки не дав, бо не має відповідних повноважень, але відповідь усе-таки містила таке роз’яснення: висновок спеціаліста, складений на замовлення ВАТ “ПТМЗ”, має “консультативно-інформаційний характер і не є висновком експерта, як передбачає процесуальне законодавство. Крім того, при наданні такого висновку спеціаліст не попереджається про кримінальну відповідальність…”
Звернемо, до слова, увагу на дату. Висновок складено 14 липня. Та вже наприкінці червня заводські управлінці переконували мешканців, що відповідний висновок у них є…
Ще на одну невідповідність дій звернув увагу депутат міськради Олександр Точилов. На останніх зборах він висловив подив, як ВАТ “ПТМЗ” на двох ветхих аварійних поверхах будуватиме третій?.. А про це на повний голос заявило керівництво. Щоб упевнитися у серйозності намірів акціонерного товариства зробити такий намір дійсністю, Олександр Точилов попросив надати проектну документацію, яка б підтверджувала, що ПТМЗ справді має намір ремонтувати чи реконструювати гуртожиток. Але все зібрання почуло у відповідь, що така документація ще не готова. Не було надано і рішення акціонерних зборів витрачати якісь кошти на такий проект. То чи був він?
Маленька перемога
Нещодавно стало відомо, що ВАТ “ПТМЗ” погодилося передати гуртожиток на баланс міста. Про це журналістів поінформував міський голова Полтави Андрій Матковський на одній з прес-конференцій. Але мешканці наполягають на іншому варіанті: спочатку вони хочуть створити спілку мешканців гуртожитку (на зразок об’єднання співвласників багатоквартирних будинків, але в гуртожитку), щоб приватизувати кімнати. Для цього доведеться, як мінімум, за власний кошт відремонтувати мережі в гуртожитку, які за їхньої пам’яті жодного разу завод не ремонтував.
І остання новина. Звільнено голову правління ВАТ “ПТМЗ” Віктора Забугу. Привертає увагу та частота, з якою на заводі змінюють людей на цій посаді. А якщо б мешканці підписали угоду про переселення з правом повернення, хто б її виконував?
“Зоря Полтавщини”, 16_12_08, 1-2 стор.
У свою чергу мешканці висували контраргументи щодо погіршення умов проживання й ущемлення своїх конституційних прав у разі переселення: їх не задовольняли ні площа кімнат, замала для сімей, ні умови договору, що нав’язувало підприємство при переселенні, ні навіть прописка. Останній довід був особливо принциповим: на той час у першому читанні був розглянутий Верховною Радою проект закону, у випадку прийняття якого люди, які прожили у гуртожитках понад 5 років, мали б право на приватизацію кімнат. Переважна більшість мешканців полтавського гуртожитку по вул. Шведській, 12, живе тут довгі роки й могла б скористатися шансом отримати власність. Прописати людей на Рєпіна, 14, відповідно до юридичних норм, адміністрація погоджувалася з моменту переселення, тобто ніяких років “у багажі” на новому місці проживання люди не мали б, відтак втратили б і перспективу на приватизацію кімнат. Саме тому влітку вони заявили про свою категоричну незгоду на переселення, про готовність власними силами зробити ремонт і звернулися до міськвиконкому з проханням прийняти гуртожиток у комунальну власність міста. Тоді ж, на зборах у гуртожитку, поцікавилися й позицією ВАТ “ПТМЗ” – чи не хоче керівництво підприємства дати згоду на передачу гуртожитку місту? На що почули відповідь про те, що гуртожиток – це власність товариства (тобто приватна власність) і відповідне рішення можуть прийняти тільки його акціонери, і взагалі – “про що мова?”
Черговою спробою правління товариства розв’язати вузол проблеми стали спільні збори мешканців і керівництва, скликані 3 листопада. Інтереси підприємства представляли голова правління ВАТ “ПТМЗ” Віктор Забуга й директор департаменту кадрової політики концерну “Укрросметал”, структурним підрозділом якого є завод, Олександр Неселевський. На запрошення мешканців гуртожитку учасниками зборів були голова Полтавської обласної організації “Правозахист” Сергій Корсун (якому люди надали право представляти свої інтереси в усіх інстанціях), представники органів місцевої влади та державних органів: заступник міського голови Полтави Анатолій Бистрай, депутат Полтавської міської ради Олександр Точилов, заступник начальника регіонального відділення Фонду держмайна в Полтавській області Олена Калінчук, а також журналісти.
Ще раз і ще раз…
Ці збори не були типово нудними. І не тільки тому, що темою розмови була проблема (хіба мало прикладів розгляду проблемних питань, які просто забалакуються?). У залі засідань ПТМЗ нетиповою була поведінка людей, тих, яких прийнято називати простими – без посад і знайомств, які працюють кухарями, фрезерувальниками, прибиральницями, токарями, водіями, діловодами: у надзвичайно складних умовах, у яких живуть впродовж кількох місяців і про які ще піде мова, вони не опустили рук, але й не перетворили свій захист на безладний “базар”, на купу образ і сварки. Згуртувавшись у маленький, але дружний соціум, крок за кроком, послідовно піднімають документи, закони, стукають у двері всіх інстанцій…
На правах господаря голова правління пояснив, що людей покликали, щоб вирішити болюче питання… і ще раз запропонувати переселитися у гуртожиток по вул. Рєпіна, 14. “Бо у заводу, – наголосив керівник, – вийшли строки проведення капітального ремонту будівлі по вул. Шведській,12, і добудови третього поверху”. Для цього керівництво ВАТ навіть пропонує підписати з кожним угоду, якою зобов’язуватиметься по закінченні ремонтно-будівельних робіт на Шведській,12, повернути туди мешканців.
Сергій Корсун висунув контраргумент як юрист-практик:
– Який би привабливий не був договір, але якщо він не виконуватиметься, судитися можна роками…
До того ж, зауважив, важко зрозуміти логіку ідеї: власники заводу хочуть вкласти значні кошти не просто в ремонт, а в реконструкцію з добудовою третього поверху будівлі нинішнього гуртожитку, щоб потім повернути туди мешканців… Якщо це відбудеться на тих самих умовах, на яких тепер живуть люди, зі збереженням їхніх прав, то це автоматично означатиме погодження на приватизацію ними гуртожитку. Адже той законопроект, який передбачав відповідну норму і який так не хотіли влітку обговорювати представники адміністрації заводу, зрештою, став Законом України (“Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку” љ500-17, ухвалений 4 вересня 2008 року) і набуває чинності з
1 січня 2009 року. Та в альтруїзм власників заводу не віриться ні родинам, ні їхньому представникові. Тим більше, що дії, до яких вдається керівництво підприємства, поки що змушують людей не довіряти словам.
“Просим отключить дом от коммуникаций водоснабжения и канализации для проведения ремонтно-строительных работ”
Осінь для мешканців гуртожитку стала періодом особливих випробувань. Правління ВАТ змінило тактику й від словесних переконувань перейшло до дій. Людей попередили, що гуртожиток буде від’єднано від електро-, газо-, водо-, теплопостачання. Зі слів мешканців, електроживлення “обрізали” працівники ПТМЗ, інші комунікації приїжджали перекривати фахівці спеціалізованих підприємств. Звісно, цікавила мотивація.
– У нас немає боргів хоча б тому, що оплату за послуги вираховують на заводі з наших зарплат, а на ПТМЗ працює переважна більшість тих, хто живе в гуртожитку. Інші теж дисципліновано платять, перераховуючи кошти на розрахунковий рахунок ПТМЗ, – розповідає мешканка гуртожитку Людмила Павленко.
Та, попри це, причиною, через яку в обласному підприємстві “Полтаватеплоенерго” вирішили припинити подачу тепла на Шведську, 12, був… борг. Ось цитата з офіційного повідомлення, надісланого на адресу ВАТ “Полтавський турбомеханічний завод”: “…станом на 01. 10. 2008 р. підпорядковані вам гуртожитки по вул. Рєпіна,14, та вул. Шведській,12, мають заборгованість за отримані послуги теплопостачання в сумі 66,59 тис. грн”.
Люди не допустили теплопостачальників злити воду з системи. А от газу в кухонних плитах і води в кранах у гуртожитку певний час не було. Чому? Читаємо, наприклад, офіційний лист від концерну “Укрросметал” і ВАТ “ПТМЗ” за підписом начальника управління комерційної нерухомості Г.Г.Барабаш до обласного підприємства “Полтававодоканал”: “Согласно прилагаемого заключения судебно-строительного эксперта… об аварийном состоянии жилого дома по адресу: ул. Шведская,12, г. Полтава, просим Вас отключить указанный жилой дом от коммуникаций водоснабжения и канализации для проведения ремонтно-строительных работ”. (На жаль, навіть після зборів і висловленого прохання мешканців до керівників заводу й міської влади відновити водопостачання нічого не змінилося. До честі фахівців водоканалу, з інших джерел дізнавшись про нюанси ситуації, вони самі прийняли рішення відкрити воду).
Сергій Корсун переймається питанням: як назвати ставлення правління акціонерного товариства до людей, якщо його не зупинило навіть те, що в гуртожитку разом із дорослими проживають діти, а серед них і немовля, якому на момент відключень було лише сім днів?..
Та й на цьому, стверджують мешканці гуртожитку, пресинг не скінчився. Спочатку їх спробували не допустит
и до роботи. Потім, по черзі викликаючи у керівні кабінети, попередили, що звільнять…
На зборах, у присутності представників влади й ЗМІ, Галина Барабаш і Олександр Неселевський твердили, що такого не було й бути не може…
Висновки з висновку
Та незвичайним у цій історії є не тільки моральний аспект. Прискіпливо поцікавившись технічним і юридичним обгрунтуванням дій акціонерного товариства, активісти з гуртожитку за допомогою уповноважених державних органів виявили кілька невідповідностей словам і законодавству. Насамперед вони знайшли справжнього власника гуртожитку. І це – аж ніяк не ВАТ “ПТМЗ”. Не будемо голослівними, наведемо витяги з відповідей, які надали Фонд державного майна України й регіональне відділення цього Фонду: “Відкрите акціонерне товариство “Полтавський турбомеханічний завод” створено шляхом корпоратизації… Засновником зазначеного акціонерного товариства було Міністерство енергетики та електрифікації України, правонаступником якого на сьогодні є Міністерство палива та енергетики України”; “державний житловий фонд за адресою: вул. Шведська,12, м. Полтава, не ввійшов до статутного фонду ВАТ “Полтавський турбомеханічний завод” під час корпоратизації та залишився в державній власності”.
Регіональне відділення ФДМУ по Полтавській області, окрім того, повідомило, що “осіб, які проживають у гуртожитках, можуть виселяти у разі знесення будинку чи переобладнання його в нежилий, а також якщо будинок загрожує обвалом”, що передбачено ще досі чинними документами радянського періоду: Примірним положенням про гуртожиток, затвердженим Постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 р., та Житловим кодексом УРСР від 30.06.1983 р.
Однак Сергій Корсун нагадав, що
й “свіжий” Закон України “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку” містить норму про заборону виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків. Винятки допускаються “лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей”. І хоча, повторимося, Закон вступить у дію тільки з 1 січня 2009 року, та з моменту його прийняття, тобто з вересня 2008 року, введено мораторій на відчуження гуртожитків.
Проте саме аварійністю, тобто винятковою ситуацією, аргументувало керівництво заводу вимогу до людей переселитися. Вже у згаданому Законі виписано: “Рішення про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання людей приймається виконавчим органом відповідної місцевої ради на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини) з наступним затвердженням сесією цієї ради”.
Витребувавши у законному порядку документ, на підставі якого ВАТ “ПТМЗ” зробило висновок, що будинок треба терміново ремонтувати, мешканці дізналися, що це висновок спеціаліста – судово-будівельного київського експерта – љ14-т від 14 липня 2008 року. Цей висновок свідчив, що технічний стан об’єкта – ветхий, коефіцієнт фізичної придатності будівлі – 31,5 відсотка, приміщення належить до ІІІ категорії , а саме – непридатне для експлуатації. Було вирішено направити цей документ у Міністерство юстиції України, зокрема начальнику управління експертного забезпечення правосуддя, з проханням дати йому правову оцінку. Мін’юст, щоправда, такої оцінки не дав, бо не має відповідних повноважень, але відповідь усе-таки містила таке роз’яснення: висновок спеціаліста, складений на замовлення ВАТ “ПТМЗ”, має “консультативно-інформаційний характер і не є висновком експерта, як передбачає процесуальне законодавство. Крім того, при наданні такого висновку спеціаліст не попереджається про кримінальну відповідальність…”
Звернемо, до слова, увагу на дату. Висновок складено 14 липня. Та вже наприкінці червня заводські управлінці переконували мешканців, що відповідний висновок у них є…
Ще на одну невідповідність дій звернув увагу депутат міськради Олександр Точилов. На останніх зборах він висловив подив, як ВАТ “ПТМЗ” на двох ветхих аварійних поверхах будуватиме третій?.. А про це на повний голос заявило керівництво. Щоб упевнитися у серйозності намірів акціонерного товариства зробити такий намір дійсністю, Олександр Точилов попросив надати проектну документацію, яка б підтверджувала, що ПТМЗ справді має намір ремонтувати чи реконструювати гуртожиток. Але все зібрання почуло у відповідь, що така документація ще не готова. Не було надано і рішення акціонерних зборів витрачати якісь кошти на такий проект. То чи був він?
Маленька перемога
Нещодавно стало відомо, що ВАТ “ПТМЗ” погодилося передати гуртожиток на баланс міста. Про це журналістів поінформував міський голова Полтави Андрій Матковський на одній з прес-конференцій. Але мешканці наполягають на іншому варіанті: спочатку вони хочуть створити спілку мешканців гуртожитку (на зразок об’єднання співвласників багатоквартирних будинків, але в гуртожитку), щоб приватизувати кімнати. Для цього доведеться, як мінімум, за власний кошт відремонтувати мережі в гуртожитку, які за їхньої пам’яті жодного разу завод не ремонтував.
І остання новина. Звільнено голову правління ВАТ “ПТМЗ” Віктора Забугу. Привертає увагу та частота, з якою на заводі змінюють людей на цій посаді. А якщо б мешканці підписали угоду про переселення з правом повернення, хто б її виконував?
“Зоря Полтавщини”, 16_12_08, 1-2 стор.
Рубрика: 
