Безпосередньою його причиною була відмова комуністичного режиму від ідеї “кооперативного соціалізму” і перехід до політики примусової суцільної колективізації сільського господарства. Необхідність її проведення була викликана зростаючими потребами радянської держави у продуктах сільського господарства і збільшенням експорту хліба за кордон. Позаяк селяни відмовлялися продавати хліб за низькими державними закупівельними цінами, які у 6–8 разів були нижчими за ринкові, його можна було взяти, лише наклавши своєрідний “зверхподаток” на село або позбавити селян землі й загнати їх до колгоспу. Така політика суперечила інтересам більшості українського селянства, яке чинило запеклий опір насильницькій колективізації. Спостерігалися випадки непокори владі, селянські хвилювання і заворушення.
Одним із проявів антирадянського руху опору полтавського селянства стала найбільша з відомих в Україні повстанська організація державницького спрямування, яка виникла у вересні 1929 року в селі Бугаївці Жовнинського району Кременчуцького округу з ініціативи Миколи Маслича. Народився він 1892 року в сім’ї селянина-бідняка. Після закінчення початкової школи навчання продовжував у технічному училищі (механічній школі) у Кременчуці, потім працював токарем по металу на підприємствах міста. Там познайомився з ідеями російської соціал-демократії і в 1910 році вступив до РСДРП, поділяв погляди меншовиків. У 1913 році М.Мас-лича призвали на військову службу, яку він відбував на кораблях Балтійського флоту, водночас проводив революційну роботу серед матросів. Після Лютневої революції 1917 року був обраний від Ценробалту делегатом І Всеросійського з’їзду Рад і ввійшов до складу всеросійського Центрального виконавчого комітету.
Більшовицького перевороту М.Маслич не сприйняв і вийшов із РСДРП. Відтоді в жодній з політичних партій не перебував і працював у організаціях Всеросійського Червоного Хреста. Активної участі в Українській революції не брав. У 1919 poцi повернувся до Бугаївки і був обраний головою Мозоліївського волосного виконавчого комітету, але на цій посаді пропрацював лише півтора місяця, був заарештований ЧЕКа і три місяці просидів у кременчуцькій тюрмі. Звільнившись із ув’язнення, господарював у своєму селі. Мав 11 десятин землі, двоє коней і сім’ю з 10 непрацездатних осіб. Напередодні “наступу соціалізму по всьому фронту” в 1928 році М.Маслич позичив 525 крб. і разом із двома односельцями придбав у складчину парову молотарку. Здавалося, у сім’ї запанує достаток, але настав “рік великого перелому”. Місцева влада зарахувала його до категорії куркулів і обклала податком в індивідуальному (експертному) порядку. Сплатити його виявилося непосильно, і господарство М.Маслича було розорене дощенту.
“Придивляючись до життя селян, – говорив М.Маслич на слідстві в ДПУ, – перебуваючи в їхньому середовищі, часто ділячись враженнями і цікавлячись думками окремих груп селян, я переконався в тому, щo деякі заходи Радвлади, пов’язані з індивідуальним обкладанням, викликають масове невдоволення, що межує з яскраво вираженою ворожістю до Радянської влади… Спостерігаючи всю цю безрадісну картину, яка створила надзвичайно важкі умови для селян, я почав задумуватися над тим, як би знайти шляхи виходу з цього скрутного становища”.
Після довгих роздумів М.Маслич прийшов до висновку, що захистити українське селянство можна, тільки звільнивши Україну від московсько-більшовицької влади і відновивши її незалежність у формі Української Народної Республіки. Навесні 1929 року в нього виникла думка створити підпільну повстанську організацію під умовною назвою “Визволення селян”. Поступово у Бугаївці склався гурток однодумців. Одним з перших до нього прилучився Мефодій Малько – колишній старшина армії УНР, учасник Української революції, згодом емігрант, який у 1924 році повернувся в Україну з Польщі. В 1929 році його господарство також було розорене непосильними податками. М.Малько “прийшов до висновку, що політика партії і Радянської влади веде до зубожіння і поневолення селянства, знищує індивідуальні селянські господарства, насильно відбирає у селян хліб”.
Ініціативна група утворила штаб з підготовки повстання і прийняла офіційну назву підпільної організації – “Штаб Війська Українського”.
Члени штабу розподілили між собою обов’язки: головним отаманом було призначено М.Маслича, головним писарем (начальником штабу) – М.Малька, членами штабу – колишніх вояків армії УНР Федота Калашника і Тимофія Замикулу. Маслич виготовив печатку повстанської організації з тризубом і написом “У.Н.Р.” у центрі.
Уже на першому зібранні штабу у вересні 1929 року була вироблена програма діяльності повстанської організації, яка передбачала звільнення України від більшовицького ярма і відновлення самостійної, незалежної і соборної УНР, приватної власності на землю, вільної торгівлі та селянських спілок, створення Української національної армії і вільних профспілок, відродження козацького стану, відділення церкви від держави і держави від церкви та ін. Майбутня Українська держава мала гарантувати політичні й громадянські права національним меншинам, їхню участь у державному житті, але так, щоб інтереси титульної нації не були обмеженими. У школах для національних меншин мала обов’язково вивчатися державна українська мова. На противагу радянському виборчому законодавству, яке мало дискримінаційний і класовий характер, проголошувалися рівні права всім громадянам України. Щоб гарантувати політичні й соціальні права селянам, які становили більшість населення України, уряд УHP мав формуватися з таким розрахунком, щоб селянське представництво в ньому становило 60 відсотків, а представники української інтелігенції і політичних партій – по 20.
Особлива увага в програмі приділялася аграрному питанню. Члени штабу дійшли думки, що потрібно зберегти існуючий зрівняльний порядок землекористування, встановлений більшовицькою аграрною реформою 1920–1923 років, але закріпити земельні наділи селян у приватну власність. Купівля-продаж землі мала бути обмеженою. Про повернення поміщицького землеволодіння не могло бути й мови. Програма передбачала державну підтримку трудящого селянства, збереження стратегічно важливих підприємств і природних багатств України у руках держави. В Україні мала діяти прийнята Центральною Радою 29 квітня 1918 року Конституція УHP, згідно з якою вища законодавча влада мала належати Національним зборам.
“Штаб Війська Українського” на одному з перших зібрань (всього їх відбулося близько 30) визначив обов’язки членів підпільної повстанської організації: пропагувати її програму серед селянства, залучати нових членів до організації, виявляти та брати на облік зброю. Робота по залученню нових членів проводилася переважно під час ярмарків, на базарах та інших масових зібраннях селян через родичів і знайомих шляхом індивідуальних бесід. Від поширення листівок серед населення вирішили відмовитися, оскільки чекісти через них могли вийти на слід організації. Побоюючись провалу, агітацію не проводили і в містах. Під час агітації ставку робили на середняка, який не хоче йти до колгоспу, а тероризований і гнаний радянською владою “куркуль”, на думку керівників організації, всього боїться і вже не є реальною силою на селі. Рекомендувалося також обмежити контакти з молоддю, яка частково вже була заражена комуністичною ідеологією. Для зв’язку між собою учасники підпілля мали пароль “Гармата”.
Одним із проявів антирадянського руху опору полтавського селянства стала найбільша з відомих в Україні повстанська організація державницького спрямування, яка виникла у вересні 1929 року в селі Бугаївці Жовнинського району Кременчуцького округу з ініціативи Миколи Маслича. Народився він 1892 року в сім’ї селянина-бідняка. Після закінчення початкової школи навчання продовжував у технічному училищі (механічній школі) у Кременчуці, потім працював токарем по металу на підприємствах міста. Там познайомився з ідеями російської соціал-демократії і в 1910 році вступив до РСДРП, поділяв погляди меншовиків. У 1913 році М.Мас-лича призвали на військову службу, яку він відбував на кораблях Балтійського флоту, водночас проводив революційну роботу серед матросів. Після Лютневої революції 1917 року був обраний від Ценробалту делегатом І Всеросійського з’їзду Рад і ввійшов до складу всеросійського Центрального виконавчого комітету.
Більшовицького перевороту М.Маслич не сприйняв і вийшов із РСДРП. Відтоді в жодній з політичних партій не перебував і працював у організаціях Всеросійського Червоного Хреста. Активної участі в Українській революції не брав. У 1919 poцi повернувся до Бугаївки і був обраний головою Мозоліївського волосного виконавчого комітету, але на цій посаді пропрацював лише півтора місяця, був заарештований ЧЕКа і три місяці просидів у кременчуцькій тюрмі. Звільнившись із ув’язнення, господарював у своєму селі. Мав 11 десятин землі, двоє коней і сім’ю з 10 непрацездатних осіб. Напередодні “наступу соціалізму по всьому фронту” в 1928 році М.Маслич позичив 525 крб. і разом із двома односельцями придбав у складчину парову молотарку. Здавалося, у сім’ї запанує достаток, але настав “рік великого перелому”. Місцева влада зарахувала його до категорії куркулів і обклала податком в індивідуальному (експертному) порядку. Сплатити його виявилося непосильно, і господарство М.Маслича було розорене дощенту.
“Придивляючись до життя селян, – говорив М.Маслич на слідстві в ДПУ, – перебуваючи в їхньому середовищі, часто ділячись враженнями і цікавлячись думками окремих груп селян, я переконався в тому, щo деякі заходи Радвлади, пов’язані з індивідуальним обкладанням, викликають масове невдоволення, що межує з яскраво вираженою ворожістю до Радянської влади… Спостерігаючи всю цю безрадісну картину, яка створила надзвичайно важкі умови для селян, я почав задумуватися над тим, як би знайти шляхи виходу з цього скрутного становища”.
Після довгих роздумів М.Маслич прийшов до висновку, що захистити українське селянство можна, тільки звільнивши Україну від московсько-більшовицької влади і відновивши її незалежність у формі Української Народної Республіки. Навесні 1929 року в нього виникла думка створити підпільну повстанську організацію під умовною назвою “Визволення селян”. Поступово у Бугаївці склався гурток однодумців. Одним з перших до нього прилучився Мефодій Малько – колишній старшина армії УНР, учасник Української революції, згодом емігрант, який у 1924 році повернувся в Україну з Польщі. В 1929 році його господарство також було розорене непосильними податками. М.Малько “прийшов до висновку, що політика партії і Радянської влади веде до зубожіння і поневолення селянства, знищує індивідуальні селянські господарства, насильно відбирає у селян хліб”.
Ініціативна група утворила штаб з підготовки повстання і прийняла офіційну назву підпільної організації – “Штаб Війська Українського”.
Члени штабу розподілили між собою обов’язки: головним отаманом було призначено М.Маслича, головним писарем (начальником штабу) – М.Малька, членами штабу – колишніх вояків армії УНР Федота Калашника і Тимофія Замикулу. Маслич виготовив печатку повстанської організації з тризубом і написом “У.Н.Р.” у центрі.
Уже на першому зібранні штабу у вересні 1929 року була вироблена програма діяльності повстанської організації, яка передбачала звільнення України від більшовицького ярма і відновлення самостійної, незалежної і соборної УНР, приватної власності на землю, вільної торгівлі та селянських спілок, створення Української національної армії і вільних профспілок, відродження козацького стану, відділення церкви від держави і держави від церкви та ін. Майбутня Українська держава мала гарантувати політичні й громадянські права національним меншинам, їхню участь у державному житті, але так, щоб інтереси титульної нації не були обмеженими. У школах для національних меншин мала обов’язково вивчатися державна українська мова. На противагу радянському виборчому законодавству, яке мало дискримінаційний і класовий характер, проголошувалися рівні права всім громадянам України. Щоб гарантувати політичні й соціальні права селянам, які становили більшість населення України, уряд УHP мав формуватися з таким розрахунком, щоб селянське представництво в ньому становило 60 відсотків, а представники української інтелігенції і політичних партій – по 20.
Особлива увага в програмі приділялася аграрному питанню. Члени штабу дійшли думки, що потрібно зберегти існуючий зрівняльний порядок землекористування, встановлений більшовицькою аграрною реформою 1920–1923 років, але закріпити земельні наділи селян у приватну власність. Купівля-продаж землі мала бути обмеженою. Про повернення поміщицького землеволодіння не могло бути й мови. Програма передбачала державну підтримку трудящого селянства, збереження стратегічно важливих підприємств і природних багатств України у руках держави. В Україні мала діяти прийнята Центральною Радою 29 квітня 1918 року Конституція УHP, згідно з якою вища законодавча влада мала належати Національним зборам.
“Штаб Війська Українського” на одному з перших зібрань (всього їх відбулося близько 30) визначив обов’язки членів підпільної повстанської організації: пропагувати її програму серед селянства, залучати нових членів до організації, виявляти та брати на облік зброю. Робота по залученню нових членів проводилася переважно під час ярмарків, на базарах та інших масових зібраннях селян через родичів і знайомих шляхом індивідуальних бесід. Від поширення листівок серед населення вирішили відмовитися, оскільки чекісти через них могли вийти на слід організації. Побоюючись провалу, агітацію не проводили і в містах. Під час агітації ставку робили на середняка, який не хоче йти до колгоспу, а тероризований і гнаний радянською владою “куркуль”, на думку керівників організації, всього боїться і вже не є реальною силою на селі. Рекомендувалося також обмежити контакти з молоддю, яка частково вже була заражена комуністичною ідеологією. Для зв’язку між собою учасники підпілля мали пароль “Гармата”.
Рубрика: 
