З дня тієї страшної трагедії минув майже рік, а наші травми – і душевні, й фізичні – досі нагадують про себе. Більшість із тих, хто підписався під цим листом, і нині проходять курс лікування та реабілітації. Є серед нас і одинокі старі люди, які, попри отримані травми, змушені самотужки обробляти городи, доглядати худобу, бо живемо в селі, і це наш єдиний заробіток.  
У перші після трагедії дні про нас турбувалися представники місцевої влади, відвідували в лікарні, обіцяли подальшу допомогу, а потім … забули.
Ми вчасно оформили і надіслали документи на виплату страховки до Полтавського регіонального управління АСТ “Вексель”, в якому застраховані, але й до цього часу не отримали жодної копійки. Виходить,  що ми не постраждалі, а винні – перш за все в тому, що сіли, на свою біду, в автобус, сподіваючись на безпеку, а отримали травми та пов’язані з цим хвороби і байдужість.
Сподіваємося, що наш колективний лист, надрукований на шпальтах обласної газети, нагадає нашим щедрим на обіцянки місцевим можновладцям про ту страшну трагедію, що трапилася 15 серпня 2007 року  в Пирятинському районі, й це допоможе хоча б отримати страховку, щоб повернути бодай частину грошей, витрачених на вимушене лікування.
З повагою – потерпілі під час аварії