“Скільки пройдено нами неспокійних доріг…”

Будемо відвертими, газета не була позбавлена офіціозу, політичної тріскотні, кампанійщини. Адже засновники “Полтавских губернских ведомостей”, “Молота”, “Голоса труда”, “Більшовика Полтавщини” – губернське правління, більшовицькі органи місцевої влади – перш за все прагнули, створюючи, видаючи газети, задовольнити інтереси правлячих режимів. Втім, таїна, феномен слова взагалі, друкованого зокрема, полягає в тому, що воно не належить владі чи тиранам.
Попри великодержавницький шовінізм і пиху, на сторінках “Полтавских губернских ведомостей” стає все помітнішим український фактор. У газеті з’являються не лише повідомлення з народного життя, а й історичні матеріали, біографічні розвідки (зокрема про родовід Миколи Гоголя), які вказують на українське коріння відомих діячів культури, науки, тогочасної політичної еліти. Чимало публікацій друкується українською мовою. Звісно, у міжсезоння між “емськими указами” російських правителів.
Попри більшовицький максималізм і диктат, у їхніх губернських, а згодом обласних виданнях проторюють стежку до літератури молоді автори. Не рідко стежка пролягала через ув’язнення й приниження. Адже влада трималася на штиках і універсальне звинувачення “ворог народу” стосувалося усього народу. Показовий факт: перший редактор першого більшовицького видання на Полтавщині, газети “Молот”, Сергій Мазлах, був серед ініціаторів створення окремої, незалежної від російської, української комуністичної партії. Згодом йому це згадали, і в чорному 1937 році Сергія Мазлаха було розстріляно.
Допитливий читач, знайомлячись із публікаціями з історії видання, надрукованими у “Зорі Полтавщини” протягом квітня-травня ц.р., мав нагоду переконатися, що наша газета має глибоке коріння, що вона розвивалася в річищі української журналістики, що спадковість і нинішня пам’ятна дата – не випадковість, а закономірність. Робимо особливий акцент саме на допитливих читачах. Адже, щонайменше, дивним видається намагання певних чиновницьких кіл обітнути історію “Зорі Полтавщини”, обмежити її більшовицько-радянським, а то й післявоєнним періодом. І це навіть за тієї обставини, коли ще 160-річчя нашої газети було визнане на державному рівні. З іншого боку, дивуватися особливо нічому, бо ці спроби є складовими ширшої тенденції, нав’язуваної й культивованої апологетами теорії, що зводиться до сумнозвісного царського вислову щодо всього українського – “Нє било, нєт і бить нє может”. Що ж, нехай потішаться скороспечені доктори наук і самозвані полковники, нехай повправляються в українофобстві, користуючись глибоко зневаженою ними демократією. На віку народу бувало всякого. А він вирощував хліб, боронив віру й Вітчизну, творив пісню і думу, здіймаючись до високостей духу, – життя продовжується.
На віку “Зорі Полтавщини” теж було чимало “доброзичливців”. Де вони тепер? А нам – 170! Ми щиро вдячні керівникам держави, області, міста, всім тим, хто привітав нас із цією пам’ятною датою для нашої газети, для української журналістики, всім тим, хто допоміг в організації сьогоднішнього свята.
… Від Шевченкового “…Я на сторожі коло них поставлю слово” до Симоненкового “Хай мовчать Америка й Росія, коли я з тобою говорю” минула ціла епоха. Свідками епохальних подій були і ми з вами, шановні читачі. На зміну диктату прийшла демократія. І не наша вина в тому, що її інтерпретують як вседозволеність та безвідповідальність. Хтось ратує за повернення у “світле минуле”. Хтось прагне законсервувати нинішній стан невизначеності. Традиції “Зорі Полтавщини” – захищати соціальні інтереси, демократичні права і свободи полтавців. У цьому, шановні наші читачі, сподіваємося, переконалися і з власного досвіду, і з надрукованих у газеті спогадів старших колег, яким довелося працювати у пору застою, але чиї журналістські будні застійними аж ніяк не назвеш. Ці традиції зберігає, примножує нинішній колектив всеукраїнської громадсько-політичної газети “Зоря Полтавщини”.
Добрі традиції та новації – два крила, які наближають газету до читача, піднімають її над суперечками політиканів, конфліктами олігархічних кланів. Вони міцнішають, коли ми відчуваємо вашу підтримку.
Поетичні рядки Андрія Пашка, що винесені у заголовок, ми продовжуватимемо буденною прозою, без якої не буває свят і ювілеїв, врешті, високої поезії творення в ім’я України, рідного краю і його людей.

Редколегія.
Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.