Вишеградська (Владімірская)

Цю всесвітньо відому Богородицьку ікону українці називають Вишеградською. Одна з найславніших у світовому малярстві й найславніша на Слов’янському Сході Європи з усіх зображень Богоматері, твір візантійського мистецтва.
За переказами, її намалював апостол Лука на дошці зі столу, за яким обідав Ісус із Марією та Йосипом.

Образ вирішений так, що в ньому поєднано надприродне з реальним, релігійна духовність із проявами людських страждань.
Обриси форм тяжіють до геометричної суворості та лінійної визначеності. Надаючи зовнішності Марії у такому відчуженому від життя трактуванні рис аскетизму та суворості, художник разом із тим дає змогу відчути ніжність, чуйність Її душі, глибину переживань Її материнського серця.
Велику роль у духовному тлумаченні образу відіграють сповнені безмірної печалі очі Марії, скорботний порух брів, болісно стиснуті вуста. Уклін голови в бік пристрасно пригорнутої до Неї Дитини свідчить про те, що Богоматір уже передбачає хресний шлях, що судився Її Синові. В образі чуттєве, індивідуальне поєднується з емоційним, реальним.
Образ зберігався в Палестині, згодом, 1130 року, разом із іншою іконою, відомою під назвою Богородиці Пирогощі (назву утворено від церкви Пирогощі, що на Подолі в Києві, де ікону установили), було перевезено із Константинополя до Києва й установлено в Київській Софії, а після першої чудотворної дії перенесено до храму Вишгородського жіночого монастиря (Вишгород тоді був заміською резиденцією київських князів).
Ікона дає уявлення про духовне життя за часів розквіту Руси-України. Не беручи до уваги численні перерозписи, що зазнав їх образ упродовж століть, він і нині є шедевром світового мистецтва. Початковий пишнобарвний розпис ікони зберігся лише на обличчях, а їх виконано прозорими плав’ями: послідовним нанесенням тонких шарів фарби різних відтінків. Абсолютно гладенька поверхня, світиться із середини, відтворює гранично одухотворений образ.
Композиція “Вишеградської Богородиці” в іконографії має назву “Ніжність”, або “Милування” (грецькою – “Елеуса”). Ісус Христос ніжно обіймає Матір і притуляється Своїм личком до Її щоки. Сумні очі Богородиці звернені до глядача. В них відбилася глибока скорбота Матері, що усвідомлює трагічну долю, уготовлену Її Синові.
1155 року володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський “пішов від отця свого із Вишгорода в Суздаль без отчої волі. І взяв він із Вишгорода ікону Святої Богородиці, що її допровадили з (іконою) Пирогощею із Цесарограда в одному кораблі. І накував на неї більше тридцяти гривень золота, опріч срібла, й каменя дорогого, й великого жемчугу. Він поставив її в церкві своєї Святої Богородиці у Володимирі-Суздальському” (“Повість временних літ”).
Тут Богородицька ікона вшановувалась як заступниця міста, дістала назву “Владімірская Божая Матерь”.
1395 року, коли Москві загрожувала Тамерланова навала, ікону з надією на її допомогу перенесли з Володимира в Успенський собор, що в Московському Кремлі. Несподіваний відступ ворога прославив Володимирську Богородицю як заступницю Москви. Ікону було повернено до Володимира-Суздальського. Остаточне перенесення її до Москви відбулося 1480 року. Москва щороку тричі згадує про своє спасіння благодаттю цієї ікони. З 1918 року вона зберігалася в державній Третьяковській галереї, а 1993 року передана РПЦ, вважається покровителькою Росії.
Тип ікони: Матір Божа замилування, тобто основним елементом в іконі є ніжність та любов і тривожні два обличчя – Богоматері та Дитяти Ісуса. Ікону кілька разів відновлено й домальовано, так що з 12-го століття залишились тільки обличчя та фрагменти тла.
У греко-католицькому храмі святого Миколая, що на Аскольдовій могилі в Києві, особливу увагу привертає Богородицька ікона, композиція та колорит якої знайомі. Цю ікону змалював художник Володимир Гачок і подарував церковці на Дніпрових схилах.
“Повернення” до Києва Вишеградської Богоматері є цеглинкою у відновленні нашої духовної спадщини, а розміщення її в церкві на Аскольдовій могилі є символічним, оскільки київський князь Аскольд охрестився в Константинополі, заснував київський християнський осередок у 9-му столітті.
Зцілює від духовних і тілесних хвороб, рятівниця від ворожого нападу. Святкують 3 червня, 6 липня, 8 вересня.

Підготував Григорій ШВЕД.
м. Горішні Плавні.

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.