“Країну я йшов боронити, країну свою, не чужую…”

Він збирався повернутися з обпаленого війною Донбасу на рідну більську землю, славну своєю скіфською історією, трудовою звитягою. Землю, яка вабить мальовничістю і чарівністю, особливо у цю весняну пору. Він так хотів знову обійняти за плечі матусю й сестричку, ніжно поцілувати кохану дівчину, з якою прагнули поєднати долі… Не судилось. Мінометний обстріл українських позицій на шахті “Бутівка” забрав його життя. 21-річний боєць 72-ї окремої механізованої бригади Артур Латченко з Більська Котелевського району отримав осколкове поранення і помер по дорозі у шпиталь.

До оселі, де мешкав юнак, прийшли сотні людей, аби провести його в останню путь. Пліч-о-пліч стояли однокласники Артура, його бойові побратими, учасники АТО з Котелевського й інших районів, волонтери, представники влади. Подвір’я заполонили вінки й букети квітів. Чимало людей не могли стримати сліз.
Поминальну панахиду за полеглим Героєм відправили у місцевій Кирило-Мефодіївській церкві. Під час траурного мітингу кожен, хто виступав, згадував Артура як сміливого, розумного й порядного хлопця, життєлюба. Незважаючи на свій молодий вік, юнак мав повагу й авторитет серед односельців.
– Артур вирізнявся активністю, енергійністю. Мав хист до техніки, вдосконалював свій улюблений мотоцикл. Любив грати у футбол, неодноразово перемагав на змаганнях із тенісу, віртуозно робив сальто на турніку, захоплювався риболовлею. Був хорошим другом і душею компанії. На жаль, ми його не вберегли. Хай пробачить нам за це Господь. Ми завжди пам’ятатимемо нашого мужнього земляка, нашого Героя, – з болем говорила Більський сільський голова, колишній учитель, класний керівник загиблого Світлана Залізняк.
– На небі України з’явилась ще одна зірка. Вона світитиме нам завжди. Це – душа відважного й хороброго Артура Латченка. Завдяки таким, як він, у нас мирно й спокійно, – наголосив голова Котелевської райдержадміністрації Віктор Колос. – З учорашнього школяра Артур виріс у мужнього і безстрашного воїна, надійного бойового побратима. У 21 рік він навіки став Героєм, гідним сином свого роду і народу.
Заступник командира бригади, підполковник Валерій Гладкий розповів, що, коли виникла необхідність направити військовослужбовців у зону АТО, Артур Латченко, не ховаючись за спинами товаришів, відразу погодився. Потрапив у одну з найгарячіших точок Донбасу – авдіївську промзону. Півроку він мужньо виконував різні бойові завдання, часто ризикуючи життям, адже українські позиції постійно обстрілює ворог. Артур був рішучим, стійким і витривалим, взірцем для інших.
– Наш бойовий побратим. Він віддав найдорожче – своє життя, захищаючи державу, співгромадян. Він із честю й гідністю виконав свій обов’язок. Запевняю: ворог отримає по заслузі, – сказав командир батальйону підполковник Сергій Семітко.
Голова профспілкової організації СТОВ “Скіф” Людмила Смірнова прочитала на згадку про полеглого земляка вірш:
“Пробач мені, мамо, що я покидаю цей світ
Й тебе, моя рідна. Та буде все добре,
я вірю, я знаю.
Поллється ще пісня та ніжна, повір,
моя нене, я болю не чую.
Країну я йшов боронити, країну свою,
не чужую,
Щасливо щоб всім було жити.
Колись ти поглянеш у вільнеє небо,
Побачиш орла над собою. І знай, моя рідна,
це я там літаю.
Я є, і я завжди з тобою. Не плач, моя рідна,
не треба, благаю.
Люблю я тебе й Україну і буде все добре,
я вірю, я знаю…”
Артур Латченко загинув, хоробро і безстрашно захищаючи рідну землю від російського агресора, був серед тих, хто героїчно відстоював соборність і незалежність України. Герої не вмирають. Вони назавжди залишаються жити у наших серцях.

Анатолій ДЖЕРЕЛЕЙКО
Журналіст

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.