На чумацькому шляху

rysunok1

Ветерани та спеціалісти агрошляхбудівських підприємств області.

Коли наші пращури їздили у Крим по сіль, рибу та інші дефіцитні в селах товари, звісно, тресту “Облагрошляхбуд” у Полтаві ще не було. Підприємливі дядьки змащували дьогтем дерев’яні вісі своїх возів, вкладали на них віконні рами, двері, заготовки для меблів та інші дерев’яні вироби, які їм замовляли жителі безлісих таврійських степів, і вирушали в дорогу. Нащадки колишніх чумаків і сьогодні покажуть в околицях Миргорода понад нині, на жаль, обмілілим Хоролом левади, звідки починався оспіваний у легендах чумацький шлях. Не той, звісно, що в безхмарну ніч сягає через увесь небосхил засіяною далекими зорями смугою і служить чумакам дороговказом. Вони їхали битою, тобто уторованою, наїждженою дорогою, яку подекуди ще й зараз називають чумацьким шляхом. Тоді дороги були биті, а тепер вони розбиті.
Нещодавно про це йшлося і на зборах ветеранів та спеціалістів агрошляхбудівських підприємств області у Миргороді. Збори були присвячені 50-річчю заснування тресту “Облагрошляхбуд”. Створений він був за рахунок фінансових, матеріально-технічних та інших фондів колгоспів. Роки були різними. Змінювалися організаційний устрій і назва підприємства. Його очолювало багато досвідчених будівельників. Незмінною залишалася суть – будівництво автомобільних доріг з твердим покриттям у сільській місцевості. Керівник Миргородського “Агрошляхбуду”, він же за сумісництвом та на громадських засадах начальник реорганізованого в асоціацію колишнього тресту, Микола Патенко нагадав запрошеним на збори, що від часу становлення до початку 1990-х було вироблено і вкладено у дороги до центральних садиб колгоспів та окремих сіл, під’їзди до тваринницьких ферм, польові аеродроми для сільськогосподарської авіації, благоустрій населених пунктів стільки асфальтобетону, що його вистачило б для будівництва 12 тисяч кілометрів сучасних доріг. За кількістю і якістю зробленого полтавські агрошляхбудівці по праву вважалися одними з кращих в Україні.
Миргородський “Агрошляхбуд” під керівництвом Миколи Патенка – один з небагатьох в області, який, хоч і не безболісно, але пережив затіяну “реформу” з “прихватизацією” громадського майна. Чимало ж міжколгоспних шляхобудівельних підприємств залишилися нічийними. І подалися хто куди. До честі тих, хто створював матеріально-технічну базу, її хоч і не поліпшили, але і розтягти до кінця не дали. А от відповідальність, як неприбутковий пережиток минулого, за долю людей ніхто брати не захотів. Донедавна престижна посада директора стала нецікавою. Ось так, як і обіцяли, ринок усе розставив на свої місця. Тепер не так уже й важливо, випадково чи ні, але після виступу на зборах у Полтаві Миколи Патенка про роботу в ринкових умовах він опинився на перехресті зацікавлених поглядів. Запитань, у тому числі й суперечливих, було більше, ніж він міг на них відповісти. Не будемо їх згадувати. Від того нікому легше не стане. Скажемо хіба, що на тих зборах його й обрали директором тресту на громадських засадах. У скрутний час він не тицяв пальцем у небо, мовляв, там усе вирішується. Селянський син із Лютенських Будищ Зіньківського району не з тих, хто перед труднощами опускає руки і шукає крайнього.
Ця дорогоцінна риса і сьогодні виручає інженера-будівельника, керівника трудового колективу Миколу Патенка в організаційному безладі будівельної галузі на селі. У шляхобудівельному підприємстві з власної ініціативи взялися виробляти будівельні матеріали, тротуарну плитку, підрядилися обробляти угіддя новостворюваних сільгосппідприємств, виконувати роботи з благоустрою сільських вулиць, громадських місць. Не цуралися замовлень і від міських організацій та підприємств, довколишніх районів. Знайшлися й інші, скажемо так, невикористані місцеві резерви.
Може, і не завжди доводилося робити те, на чому спеціалізувалися будівельні бригади, зате працювали усі 80 агрошляхбудівців. Свої завдання має кожна з трьох виконробських дільниць. Вмілими організаторами зарекомендували себе виконроби Сергій Швайка, якого згодом обрали першим заступником міського голови Миргорода, Анатолій Арчанов, Юрій Чупайда, Руслан Момот. Приклади відповідального ставлення до роботи демонструють працівники асфальтобетонного заводу Михайло Білоус та Станіслав Гайбуда, асфальтобетонники брати Дмитро та Максим Заліські, начальник відділу Антоніна Козуліна, бухгалтер Валентина Рудич. За останні роки без поважних причин з роботи не звільнився жодний працівник. Не було і доган чи інших адміністративних покарань. Люди дорожать робочими місцями.
Слушні пропозиції щодо відродження доброї репутації “Агрошляхбуду” висловили Михайло Ясківець із Шишак, Олександр Гроза з Хорола, Григорій Олійник та В’ячеслав Тютюнник із Полтави, Михайло Вороненко з Великої Багачки, Василь Кривчун із Лохвиці, Анатолій Байдуж із Кременчука, Анатолій Панібог із Карлівки, В’ячеслав Марченко з Диканьки. У кожного учасника зборів було що сказати.
Ветерани не обмежувалися спогадами, а з тривогою говорили про сільські дороги в наші дні. Тож роль шляхобудівельних підприємств стрімко зростає. Віри в краще додає факт, що в бюджеті України на наступний рік виділено кошти на дорожній фонд. Добрий початок! На черзі – використання місцевих резервів від об’єднання територіальних громад. За досвідом далеко не треба ходити. Шишацька об’єднана територіальна громада була створена в числі перших на Полтавщині. Відповідальний представник громади Михайло Корсун розповів, як сукупний бюджет Шишацької селищної та 11 сільських рад за рік зріс більше, ніж у два рази. Може, і не стільки, як би треба, але вперше громада спрямувала кошти і на ремонт доріг.
У полі зору керівників області – об’їзна дорога довкола Кобеляк, ремонт автомобільної дороги Рашівка–Савинці–Великі Сорочинці. В усіх районах є дороги, які потребують ремонту та упорядкування. Прикладом підтримки владою ініціативи Миколи Патенка та агрошляхбудівських ветеранів, які для того і зібралися, щоб долучити свій досвід до державної справи впорядкування доріг, було і вручення на зборах групі ветеранів та спеціалістів дорожнього будівництва почесних грамот обласної ради.
* * *
Показовий і такий приклад. Недавно у Миргородському районі побував голова облдержадміністрації Валерій Головко. Після вирішення в райцентрі службових справ та прийому громадян керівник області разом з головою Миргородської РДА Юрієм Коваленком виїхали на проблемну дорогу – у бік сусіднього Лохвицького району, де тривають ремонтні роботи. Щоб не з чужих слів знати про якість виконаного, потреби робіт. Саме тоді неподалік повороту до Черкащан жителі віддаленого села обминали чергову баюру. Їм цікаво було дивитися, як дужа вантажівка насипає велику гору щебеню, свою роботу вправно виконують бітумовоз, коток, інші механізми, біля яких порядкують дорожники. Згодом випало запитати у селян, що з побаченого їм найбільше запам’яталося. Поки чоловік морщив лоба, жінка підсмикнула на підборідді квітчасту хустку і відказала, що техніку вони бачать повсюди, а ось на давно розбитій дорозі до їхнього села побачити перших
керівників області й району довелося вперше. На знак згоди чоловік кивнув головою. Згадалося, що саме про це і говорили агрошляхбудівці на зборах у Миргороді. Подія, звісно, місцевого значення. А все одно подумалося, що було б приємно чути подібні відгуки людей і про інших керівників.

Леонард НІКОЛАЄНКО
“Зоря Полтавщини”

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.