Задум втілити безсмертний твір Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” у Полтавському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені М.В. Гоголя визрівав давно. Декілька разів розпочиналася робота над постановкою, але через різні обставини вона відкладалася. Мабуть, повинен був прийти відповідний час, підібратися відповідна форма подачі її сучасному глядачеві. І результат уже побачила полтавська публіка 30 жовтня, глядачі мали змогу розділити з гоголівцями мить народження нової вистави.
“Кайдашева сім’я” – це власна інсценізація театру за творами І.Нечуя-Левицького, оригінальні музика (композитор – заслужений діяч мистецтв України Юрій Алжнєв) та тексти пісень (автор цих рядків), написані спеціально для постановки, декорації та стилізовані українські костюми (художник – Ірина Кліменченко), запальні танці (балетмейстер – Світлана Мельник) та неповторне втілення образів акторами театру.
За задумом режисера вистави – заслуженого діяча мистецтв України Владислава Шевченка – це легка музична комедія, в якій діють типові українські народні персонажі: Кайдашиха (заслужена артистка України Маргарита Томм), яка псує життя чоловікові Омельку (народний артист України Василь Голуб), синам Карпові (Тимофій Зінченко) та Лавріну (Олександр Бородавка), потім і невісткам Мотрі (Ольга Чернявська) та Мелашці (Анна Денисенко). Її хлібом не годуй, а дай познущатися зі своїх домочадців, посваритися із сусідами. Представниками типових сільських пліткарок у виставі є кумедні кумасі – набожна Палажка (Наталія Кожухаренко) та в’їдлива Параска (Наталія Сизова), персонажі з повісті І. Нечуя-Левицького “Баба Параска та баба Палажка”. Вони стають своєрідними коментаторами дійства і зв’язковою ланкою між епізодами вистави.
Режисер Владислав Шевченко вводить у “Кайдашеву сім’ю” ще двох персонажів, яких немає у Нечуя-Левицького, – П’ятінку (Світлана Закірова) та Чорта (Сергій Жмурко). Вони спочатку ввижаються Омельку через надмірне споживання оковитої. Та поступово їхня місія масштабнішає: вони “зводять” Карпа і Мотрю, Лавріна і Мелашку, влаштовують їм весілля, правлять свої витівки, сварячи рідних через спадщину та різні дрібниці.
Гоголівці не поставили на сцені славнозвісну грушу, яку зазвичай у більшості постановок ділять сини (у тексті самого Нечуя-Левицького вона згадується лише одним реченням). Замість неї – мальовнича природа, гори і хата Кайдашів. Але хата незвичайна, за задумом художника – це і вози з приданим, і вози, що постійно лагодить Омелько, і вози-хати, адже вони роз’їдуться, коли невістки скомандують розірвати будинок навпіл.
І наскільки б не була трагічною історія про постійні сварки батьків і дітей, про життя, що йде по колу, адже і Мотря з Мелашкою, які б не були до одруження, у хаті свекрухи стають такими ж сварливими бабцями, ладними одна одній горлянки перегризти (чого тільки варта бійка з віниками, з рогачами), про чвари між братами, які під впливом жінок і собі не знаходять згоди між собою, у гоголівців вона зіграна з гумором. Жартами не припиняють сипати герої музичної комедії у втіленні акторів театру, що, безумовно, знайшла відгук у сучасних глядачів. Адже їх кожну мить тримали у напруженні, зацікавлювали яскравим сценічним дійством. Та ще й все це під запальну музику з народними мотивами та веселими танцями.
Через усі жарти не складно було прочитати й прості тези: сварки – це стиль життя Кайдашів, який вони самі обрали. Такі собі запропоновані обставини, розірвати які змогли лише поклавши матір у домовину. Діти зрозуміли, що накоїли, розкаялися… і мати живою лишилася. І тільки тоді вже констатували герої фінальним хором – “скільки б сварок не було – всі помиряться!” Але чомусь у глядачів залишається відчуття, що не в цій сім’ї! Що не обов’язково – “завтра, завтра” – за аналогією з обіцянкою Омелька Кайдаша поставити дітям хати через сіни, що так і залишилася обіцянкою…

Ольга КОВАЛЕНКО
Керівник літературно-драматургічної частини Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М. В. Гоголя