Хто кому сепаратист

Як відомо, сепаратизм – це політика відділення та відокремлення. В Інтернеті спіткнулася об цитати від блогера Вуйкабойка з цього приводу: “Сепаратисти відділили мух від котлет та з’їли мух. Сепаратисти закрились у бідоні з молоком і відділили сироватку від сиру. Роздільні ванну та туалет також вигадали луганські сепаратисти. У сепаратистів ліва і права півкулі мозку розділені прикордонною смугою”.
Віднедавна в Україні слово “сепаратизм” стало особливо лайливим і в побуті почало означати купу процесів, коли розумна, добра й щедра нація починає з’їдати себе зсередини. Прикладів тому – на кожному кроці.
Покарання “управдома”по-українськи
Років п’ять тому мешканці нашого кооперативного будинку, що на вулиці Ціолковського, 51, у Полтаві, у складчину міняли водогінну систему в підвалі: старий метал на сучасний харчовий пластик. І коли зрізали майже наскрізь прогнилі труби, якими подавалася в будинок гаряча й холодна вода, обуренню і здивуванню не було меж: нутрощі водогону були забиті сміттям – напівгнилими рештками дрючка, іржавими залізними штирями. Таке не могло “припливти” з водою, бо не здолало б першого ж “коліна” на вводі у будинок. А “контрольним у голову” став вилучений із труби, роз’їдений водою, напівокислений поршень двигуна (з технічного алюмінію!), яким та труба була заткнута із незначними зазорами по периметру. Саме через ці зазори й подавалася у квартири вода – з відповідним тиском у трубах. Скільки років люди (і старі, й малі) пили цей настояний “коктейль”, варили з нього борщі – невідомо.
А цього літа у підвалі виявилося протікання, причину якого шукали довго і нарешті встановили. Викликали бригаду знайомих сантехніків. Далі – діалог:
– Так це ти тепер тут “управдом”? І давно?
– Давно. А що таке?
– Та були ми у вашому підвалі років 15–18 тому… Драні труби на подачу “переварювали”. Тільки “управдом” тоді був другий – вусатий. Скупущий!
– Чого зразу “скупущий”?
– Так ми ж спочатку за ціну домовилися, потім роботу зробили, а тоді виявилося, що йому “дорого”. Мовляв, жильці стільки платити не хочуть! А де ти раніше був? Ми ж уже майже все “поварили”! Ну нічого, це йому з рук не зійшло просто так, я навіть старого циліндра із “Запорожця” не пожалів!
Подальший діалог друкові не підлягає… Сантехнік – не москаль і навіть родом не з Донбасу. Українець із полтавською пропискою…
Асфальт, що змітається віником
Вранці 24 серпня виглянули на вулицю і не повірили: під’їзна дорога між будинками яскраво чорніла новісіньким асфальтом. Пізнього вечора під балконом у темряві гомоніли дядьки, цокав якийсь інструмент. А мешканці вже тиждень чекали, коли ж ремонт покриття добереться нарешті до нашого будинку. Збиралися проконтролювати якість, адже нагода позбутися ям в коліно випала вперше за років сорок. Скільки стоїть дім, ні тутешні тротуари, ні під’їзди до будинків не ремонтувалися жодного разу. Проконтролювати не склалося – проспали.
Під вечір святкового дня зібралися “подивитися в зуби” подарованому коню. Понад бордюрами асфальт подекуди ледь прикоткований. А де бордюра немає, там край розповзається навіть під дитячим черевиком. Біля каналізаційного люка товщина покриття така, що крізь асфальт попродавлювався крупний щебінь, тут тріщини і ямки “порвуться” за перших заморозків після дощу. А саме покриття у деяких місцях можна змітати віником на совок. Бачу прозору пластикову запальничку, що, певно, випала поночі з чиєїсь кишені під час роботи. Навіть не тріснула, лежить, вдавлена в асфальт, ціла-цілісінька. Як муха в бурштині. Іду по фотоапарат. Не пощастило – всюдисуща дітвора з сусіднього гуртожитку, не дочекавшись мене, виколупала знахідку і накивала п’ятами. На підступах до кафе “Моменто ріzza” крізь асфальт продавився не тільки щебінь – проглянула несміливо гранітна пилюга. Беру тоненьку паличку, розколупую кількаміліметрову “товщу” асфальту, і світло-сіра дірка на чорному фоні виглядає дуже ефектно. Повз проходять люди. Хтось – мовчки, хтось показує великого пальця: “Во”! Спасибі, що не середнього.
Таких дірок виходить поряд одразу кілька. Фотографую. Повертаюся до каналізаційного люка біля свого дому (Ціолковського, 51). Відламую молоденький пагін тополі від пенька – зелений і хрусткий (старі тополі спиляли лише півтора місяця тому) – і легко втикаю в асфальт. Не дротину і навіть не суху гілку. Галузка вгрузає, не хруснувши, сантиметрів на півтора, і не падає. Глибше ніяк – там щебінь чи старий асфальт. Це було увечері 24 серпня – святковий день, якщо пам’ятаєте, був не надто спекотний. Може, то асфальт був аж настільки свіжий? За кілька тижнів покриття таки затверділо, але віником подекуди змітається ще краще.
Фото посадженої у асфальт тополі є, а от “портрет дірки” втратив актуальність через два дні: розколупані місця (на розі будинку 17 по вулиці 23 Вересня, позаду – кафе “Моменто піzzа”) таки переасфальтували. Заховали гранітну пилюгу під товщу сантиметрів 2. Кількаметрову латку видно й досі. Та якщо сміттєвоз, який їздить тут щодня, завантажити вщерть, він важитиме тонн 12–15 (в Інтернеті вичитала). Відповіді на всі наступні запитання – уже незабаром.
Після свята з’явилося якесь начальство, робота закипіла прямо в нашому дворі. Із запитаннями звертаюся до невисокого чоловічка з кавказьким акцентом, чому крізь асфальт попродавлювався щебінь? Відповідь приблизно така: “Жіночко, побійтеся Бога, згадайте, що тут у вас було”.
– Що було, на те ми надивилися, а що далі буде? Другого шару вже не кластимуть?
– Кластимуть-кластимуть, обов’язково!
– Та як же ви його кластимете, тоді ж люк у асфальт закатається!
– А ми його ще раз “піднімемо”! Жінко, не заважайте працювати!
Розумію, що незакінчену роботу дурням не показують, та все ж намагаюсь добитися, чому навколо нашого дому відмостку поновили (ми її самі у складчину два роки тому зробили, але ремонтники, спасибі їм, таки поклали зверху те, що було у проекті), а майданчики перед під’їздом – ні. Аргументи про те, що з міського бюджету можуть фінансувати ремонт тільки комунальних будинків та прибудинкових територій (буцімто ЖБК чи ОСББ не можуть претендувати на такі речі) – блеф. Бо міський бюджет ми наповнюємо всі разом – навіть мешканці приватного сектора.
Питаю, чому в нас, не як у сусідів? Виявляється, наших майданчиків “у проекті немає”. Можливо, тому, що на них дірок було таки менше, ніж у сусідів, – деякий час тому люди скинулися на ремонт, не чекаючи бюджетної щедрості. Коли на переговори пішов голова ЖБК, йому сказали: “Ваш прєдсєдатєль отказався”, – безсоромно дивлячись у очі самому “прєдсєдатєлю”.
Наполягать не стали: будуть класти другий шар – будем говорить. Минув місяць. Небачена асфальтизація покотилася дворами далі, посіріло від пилу затверділе нарешті покриття, й до нього звикли: майже нормальний асфальт! Незабаром – дощі, і другий шар, навіть якщо припустити гіпотетично, що хтось планує його класти, упаде вже в калюжі. Хоча нам не звикати – у Полтаві клали й на сніг. І на результат виборів це не впливало. Путін, звісно, падлюка, але в тому, що буде з цим “твердим” покриттям уже наступної весни, він точно не винуватий.
 Девіз побутового сепаратиста – “Моя хата скраю”
А це означає: “я, такий собі звичайний побутовий сепаратист, відгородився від усіх проблем і стою збоку, спостерігаю. Нехай інші клопочуться, щось там організовують, вирішують, а я сиджу і жду, коли впаде мені на голову щастя”.
…Сусідка, на жаль,  має проблеми з психічним здоров’ям. Вона цілодобово розмовляє за стіною: свариться, дискутує. Доки жива була її мама, жінка періодично проліковувалася. І була звичайною доброзичливою людиною. Наразі її пенсія – мізерна, ніхто не знає, як вона впорується з комунальними платежами й мінімальними потребами, чи оформила субсидію. Проговорити про це не виходить через її агресивний непередбачуваний настрій. У кращому випадку пройде повз без жодної реакції. Періодично виходить щось копати на клумбі, останнього разу – із лопатою й сокирою. Довго розмовляла, обіпершись на лопату, щось рубала-копала сокирою, сварилася на сусідку з першого поверху. Когось проклинала. А поряд бігає дітвора, бавиться у піжмурки… Щоб пролікувати жінку примусово, крім офіційного листа за підписом голови ЖБК, потрібні люди, які засвідчать проблему в суді. Бажаючих немає. Мовляв, як це я піду в суд, а раптом сусіди скажуть, що я на її житло претендую? А раптом ще хтось щось подумає? Та нехай воно якось без мене…
А раптом хвора людина підірве газом квартиру? А раптом вийде на вулицю через балкон? Тоді дружно знизуватимемо плечима: ніхто ж не думав, що так станеться.
…Спливають останні терміни, у домі конче треба організовувати ОСББ, доки не заявила своїх прав управлінська компанія. Наш будинок хоч і старий, проте дах, комунікації спільними зусиллями відремонтовані, тепловий лічильник стоїть і економію дає в сезон щомісяця. Але досі квартплату в ЖБК платили всі порівну, і це було навіть дешевше, ніж у ЖЕКу. В ОСББ, згідно із законом, квартплата буде обраховуватися за квадратний метр житла. І той, хто сьогодні за 2–3-кімнатну квартиру платить стільки, як і мешканець однокімнатної, – проти. Тому наразі він і переконує всіх, що ОСББ – то дурниця, викачування додаткових грошей: “Жили ж якось досі”!  Коли управлінська компанія виграє тендер і постукає у двері по-хазяйськи, мінімальна ціна, за попередніми прогнозами, складе 6–8 гривень за квадратний метр. І розмова буде вже зовсім іншою, як і відповідальність за неплатежі. Але ж то – післязавтра, а сьогодні мене влаштовує те, що є, і я знати нічого не хочу. Одні на зборах кричать, затикають рота тим, хто хоче пояснити чи переконати. Інші мовчки спостерігають, чим це скінчиться. Така собі Україна мікроскопічних масштабів.
Чи такий собі Донбас: одні – кричали, інші – мовчали, дивилися з балкона, як хтось інший, нехай навіть завезений з-за сусіднього кордону, махає триколором. Полтавський варіант – спокійно дивимося, як кладеться за наші гроші під нашими вікнами нетверде покриття або як сусідка копає клумбу сокирою, бо “моя хата – скраю”. І цей “кордон сепаратиста” проходить не по лінії розмежування – він у наших головах. Може, і справді між правою та лівою півкулями?

Ольга ЩЕГЛОВА
“Зоря Полтавщини”

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.