“Гніздом українського руху є Полтава, а в ній – родина Русових”

Видатний статистик, етнограф, громадський діяч Олександр Олександрович Русов (1847–1915) та його дружина, педагог, літературознавець, громадська діячка Софія Федорівна Русова (Ліндфорс) (1856–1940), безумовно, належать до тих особистостей, які хоч і були іноземного походження, та пов’язали своє життя з Україною й усі сили віддавали задля її розбудови. Олександр та Софія Русови зробили вагомий внесок у пробудження національної свідомості громадян, тож цілком природним є те, що й своїх дітей – Михайла, Юрія та Любов – вони виховали палкими патріотами України.
21 жовтня 2015 року виповнюється 100 років, як відійшов у засвіти Олександр Олександрович Русов. На знак його великих заслуг перед Україною та враховуючи слушну нагоду, пропонуємо читачам “Зорі Полтавщини” невелику розвідку про його життєвий шлях і зв’язки з нашим краєм.

Зрозуміло, що у газетній публікації складно представити хоча б коротко біографічну канву цієї постаті. Але вже ті факти, що О. О. Русов входив до так званої “Старої Громади” у Києві, був секретарем Південно-Західного відділу імператорського російського географічного товариства, співробітничав у газеті “Киевский Телеграф”, редагував газету “Труд” у Києві, видав 1876 року в Празі повну на той час збірку творів Т. Г. Шевченка “Кобзар”, активно співпрацював з М. П. Драгомановим, П. П. Чубинським, Ф. К. Вовком, багато вже про що говорять. Маючи вагомий науковий доробок (близько 40 наукових праць), він готувався очолити професорську кафедру в Женеві, але так судилося, що став видатним спеціалістом земської статистики й упродовж тривалого часу (1876–1902) проводив по всій Україні статистичні переписи, оприлюднюючи результати.
Олександру Олександровичу Русову довелося працювати на теренах Полтавщини двічі: у 1891–1892 роках та з 1899 по 1902 роки. У перший період він, як фахівець-статистик, брав участь у роботі статистичного бюро Полтавського губернського земства з опису селянських господарств у Лохвицькому, Пирятинському та Роменському повітах. Але тавро політично неблагонадійного не дозволило йому тоді закріпитися і попрацювати на Полтавщині більш тривалий час. Тому найбільш плідним для Русова став другий період, коли, попри усі політичні обставини, він виконав величезну роботу з оціночних завдань подвірного перепису 1900 року в усіх повітах губернії. Завдяки новаторським підходам О. О. Русова, якості та швидкості виконання поставлених завдань статистичне бюро Полтавського губернського земства на зламі ХІХ–ХХ століть посіло одне з провідних місць в імперії, а у самій структурі на той час запанував справжній український дух.
Питання з працевлаштуванням Русова на Полтавщині вирішувалося досить приземлено. Коли 26 травня 1899 року Полтавська земська управа звернулася до губернатора за дозволом зарахувати на службу головним статистиком земства О. О. Русова, то отримала коротку і чітку відповідь: “Вследствие представления от 31.ІІІ. имею честь сообщить Губ.[ернской] Зем.[ской] Управе, что надворный советник Ал. Ал. Русов на службу Губ.[ернского] Земства допущен быть не может”. Проте зрештою губернатор визнав великі здобутки статистика, і Русова того ж 1899 року було призначено на високу посаду з окладом 3 333 рублі річно.
“Полтава тих років, – оповідає Софія Русова у своїх споминах, – жила досить інтенсивним культурним життям. Олександр Олександрович захоплений був статистикою, як і його помічники: Ротмістров, Падалка, Ркліцький та інші. Зорганізовано історично-етнографічний музей, улаштовано “Гоголівський дім”, з читальнею й книгарнею. В усі ці організації статистики вносили багато українського, і все культурне життя Полтави почало закрашуватися українською ідеєю… З проведенням залізниці, що сполучила Київ з Харковом, почало наїздити до Полтави більше молоді, що приносили нові політичні течії”.
У статистичному бюро Полтавського губернського земства того часу серед постійного персоналу справді працювало кілька свідомих українців, але О. О. Русов їх кількість постійно збільшував. Причому, запроваджуючи загальний перепис губернії 1900 року, Олександр Олександрович став укомплектовувати штати тимчасових реєстраторів за рахунок студентів вищих шкіл, учнів старших класів гімназій і реальних училищ, народних учителів та інших так званих “різночинців” (їх кількість досягала 500 осіб). Є відомості, що до числа реєстраторів головним статистиком земства були також зараховані й деякі учасники нелегальних Шевченківських заходів у Полтаві та Харкові (1900 рік).
Упродовж кількох місяців Русовим була пророблена значна теоретична й організаційна підготовка, внаслідок якої влітку і восени 1900 року подвірний перепис було успішно проведено в усіх повітах Полтавської губернії, крім міст Полтави і Кременчука. Цей перепис називався подвірним, оскільки найнижчою одиницею дослідів бралися рільниче чи промислове господарство, що підлягало оподаткуванню, та двір. Операційними базами для статистичних груп слугували повітові земські управи з їхніми інвентарями земельних посілостей і промислових підприємств, а на селах – податкові книги й інші матеріали сільських громад і волосних управ. Проте значна частина дослідження відбувалася шляхом збору відповідних відомостей безпосередньо у населення.
На думку окремих дослідників, подвірний перепис Полтавської губернії 1900 року став на кшталт перегляду культурницьких сил краю. Опитування населення відбувалося, як правило, у доброзичливому тоні, молоді люди не тільки докладно розпитували селян про життя-буття народу, а й при цьому послуговувалися рідною мовою, вороже висловлювалися до будь-якого начальства. Очевидно, ці та інші фактори й викликали у значної частини населення переважно позитивні емоції та почуття. Тож, на нашу думку, саме під час проведення подвірного перепису Полтавської губернії 1900 року Русов довів місцевій громаді не тільки свій високий фаховий рівень і надзвичайну організаційну вдачу, а й свої українофільські симпатії.
Варто наголосити, що родина Русових постійно перебувала під особливим поліційним наглядом. Причому політично неблагонадійною вважалася уся родина статистика: Олександр, Софія, Михайло (Юрко був ще занадто малим). Тож, як зазначали слідчі, у будинку Русових неодноразово збиралися неблагонадійні з політичної точки зору особи (їхній будинок, що містився напроти земської управи, відвідували, приміром, С. В. Петлюра, Б. М. Мартос, М. І Міхновський, В. Г. Короленко, Л. В. Падалка). А одне із зібрань у будинку Русових у лютому 1900-го з нагоди відзначення Шевченківських днів набуло особливого розголосу як серед жандармів, так і серед інтелігенції.
Наступного року постать О. О. Русова знову привернула до себе прискіпливу увагу жандармів, оскільки 30 серпня 1901-го за ініціативою громадськості у Полтаві відбулися урочистості з нагоди 25-літньої діяльності головного статистика краю. І, відповідно, на цей захід відгукнулися десятки відомих представників інтелігенції з усіх кінців імперії.
Ці урочистості, як зазначає газета “Южный край” від 3 вересня 1901 року, відбувалися у будинку Полтавського губернського земства у присутності багатьох гостей. Лише від 12-ї до 15-ї години оголошувалися вітальні листи й телеграми, але навіть і цього часу не вистачило усім бажаючим для вітального слова. Віншували ювіляра заступаючий місце голови губернської управи А. П. Волков, президент Полтавського сільськогосподарського товариства Д. К. Квітка, письменники Панас Мирний, Володимир Короленко; оголошувалися вітальні адреси та телеграми від Данила Мордовцева, Дмитра Багалія, Івана Лучицького, професорів Володимира Левитського, А. Фортунатова, Горб-Ромашкевича, а також Олени Пчілки, Марка Кропивницького, Марії Заньковецької, Миколи Садовського, Миколи Тобілевича, Панаса Саксаганського, графині Уварової (від імені імператорського археологічного товариства) та інших. Після закінчення заходу вітальні адреси, листи й телеграми було вкладено в альбом і урочисто піднесено ювілярові (в альбомі 134 аркуші, на яких уміщено 114 привітань). Ніхто з організаторів цього дійства навіть не здогадувався, що незабаром ці привітання стануть одним із пунктів обвинувачення Русова у революційній націоналістичній діяльності й по кожному з них йому доведеться давати жандармам окремі пояснення.
Як це відбувалося, з гіркотою згадували й Олександр Олександрович, і Софія Федорівна. Ось лише невеличкий фрагмент з їхніх спогадів:
“На питання жандармів: “Чи правда, що Русов намагається відділити Малоросію від Росії?”, статистик відповів так: “Не маю на це ані війська, ані сили”.
– А хто такий Мордовцев?
– Письменник.
– А про що ж він пише?
Молодший ротмістр, який також проводив допит, пояснив старшому жандармові, що Мордовцев пише про все, пише досить цікаво, і вже вийшло 14 томів його творів.
Тож заключна фраза старшого жандарма виявилася досить прозаїчною: “Нині так багато цих письменників розвелося, хіба усіх тут запам’ятаєш”.
На підставі зібраних матеріалів жандармські слідчі у 1901 році дійшли висновку, що гніздом українського руху є Полтава, а в ній – родина Русових. 9 жовтня 1901-го Полтавським жандармським управлінням було ухвалено постанову про проведення у Русових обшуку “с целью розыска вещественных доказательств, имеющих значение” для викриття українофільського осередку, а 17 жовтня 1901 року жандармський підполковник Телєгін з товаришем прокурора Окружного суду Вігурою сформулювали обвинувальний акт проти Русових таким чином:
“1. Відставний надвірний радник О. О. Русов і його дружина Софія Федорівна, уроджена Ліндфорс, що й раніше притягалися до таких же формальних доходжень у містах Києві і Харкові, в справі організації українофільської соціальної партії, продовжують далі свою злочинну діяльність у Полтавській і Чернігівській губерніях щодо повного відділення Малоросії від російської імперії і утворення самостійної держави на конфедеративних основах, поширюючи ці поняття серед молоді, яку вони для цієї цілі постійно збирають у себе вдома, чоловіка з 40 в один вечір, щоб ця молодь ширила ті поняття серед народу шляхом оповідань з народного і селянського побуту, пригадуючи цим простому народові про його самобутність.
2. В тій злочинній діяльності бере участь їхній син, бувший студент Харківського університету, Михайло Олександрович Русов, котрий, за відомостями, що є в цій справі, їздив у серпні 1900 року в Женеву в ролі представника української партії для переговорів з емігрантом Ляхоцьким в справі видання друкованого органу цієї партії “Молода Україна”…
3. Русови брали найдіяльнішу участь в агітації про заведення навчання в народних школах Малоросії українською мовою, а також у виданні і поширенні малоруського букваря, видівок з малоросійського побуту, нот з малоросійськими піснями революційного змісту й інших леґальних і нелегальних творів для народу малоросійською мовою…”
Відповідно до представлених звинувачень товариш прокурор Окружного суду постановив, керуючись 250–251 статтями карного закону, притягнути Олександра, Софію і Михайла Русових до слідства із застосуванням тюремного ув’язнення, щоб не допустити їх втечі за кордон.
Але й це було ще не все. Останньою краплею, що, вірогідно, переповнила чашу терпіння жандармів у справі Русових і що зрештою стало підставою для звільнення статистика з високої посади, стали селянські заворушення на Полтавщині 1902 року: “Полетіли доноси, що селян бунтують статистичні переписи, що це статистики під’юджують їх, а статистики [озброєні] революційними ідеями Русова”. Земську управу змусив прийняти рішення про звільнення Олександра Олександровича усний наказ міністра внутрішніх справ Плеве. Про цей факт читаємо з копії надісланого Русову такого повідомлення: “Господин министр внутренних дел в бытность в г. Полтаве 17.IV.1902 г. изволил лично предложить председателю губернской земской yпpaвы об увольнении вас, м.[илостивый] г.[осударь], от должности заведующего статистическим бюро Полтавского губ.[ернского] земства. Согласно упомянутому предложению его высокопревосходителъство по коллегиальному постановлению 30 апреля, уволив вас, милост.[ивый] государь, от службы в Полтавском губ.[ернском] земстве, имеет честь просить вас о сдаче в 2-х недельный срок дел Стат.[истического] бюро помощнику вашему Гр. Ротмистрову”.
Своїми добрими справами в Україні (Києві, Чернігові, Ніжині, Одесі, Херсоні, Харкові, Полтаві) та за кордоном Олександр Олександрович Русов і Софія Федорівна Русова, безумовно, заслужили на вдячну пам’ять нащадків. Тож у час змін і духовного очищення суспільства висловлюємо таку пропозицію: одну із вулиць обласного центру назвати на честь відомої на увесь світ родини Русових.

Тарас ПУСТОВІТ
Заступник директора Державного архіву Полтавської області, заслужений
працівник культури України,
голова Полтавського міського товариства “Просвіта” імені  Т. Г. Шевченка

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.