Російська імперія проти Кобзаря

Відійшов у минуле 2014-й Шевченківський рік. В усьому світі було проведено чимало заходів, приурочених до 200-річчя від дня народження  Т. Г. Шевченка (1814–1861). І, попри складні суспільно-політичні процеси, що відбувалися минулого року в Україні, Шевченківські заходи не відійшли на другий план. Це свідчить про безмежну любов мільйонів людей різних національностей до геніального поета, митця і мислителя.

Під час багатомісячної роботи на тему “Шевченкіана” автором цієї публікації було виявлено цілу низку маловідомих джерел початку ХХ століття, які вкотре засвідчують про несприйняття імперською владою як самої постаті Кобзаря (і це вже після фізичної смерті поета), так і його творчості. Тож, на нашу думку, саме через призму документів та фактів,  представлених нижче, і розкривається справжня сутність імперської російської політики.
До 100-літнього Шевченківського ювілею 1914 року готувалися в Україні й великі міста, й малі містечка; активно бралися до справи міські думи, які напередодні знаменної дати навіть обирали відповідні комісії та асигнували на заходи певні кошти, а в Києві планувалося встановити Кобзареві величний пам’ятник. Але, як кажуть, не так сталося, як гадалося. І справа була зовсім не у тому, що на теренах імперії вже снував привид великої європейської війни.
Першими атаку на Шевченка задовго до ювілею здійснили періодичні (насамперед чорносотенні) видання, що видавалися на початку ХХ століття в Україні. Так, газети “Киевлянин” і “Киев”, полемізуючи щодо значення творчості Шевченка, доходили до абсурду й заперечували навіть існування самої постаті поета. Шпальти тогочасних видань рясніли від штампів: Шевченко – безбожник, богохульник, сепаратист, ворог російської державності… І от мазепинці хочуть такому злочинцеві ставити пам’ятник у святому місті Києві та святкувати ювілей. А у газеті “Киев” автор розлогої статті “Кто выдумал Шевченко?” переконував читачів, що вірші за       Т. Шевченка писав інший письменник, поет, етнограф і фольклорист П. Куліш. До речі, ця резонансна публікація так подобалася шовіністичним російським колам, що її залюбки передруковували навіть деякі полтавські періодичні видання, зокрема газета “Полтавский вестник”.
Отримавши сигнал від чорносотенних клубів, що активно діяли на території України, на адресу російського уряду почали надходити численні телеграми з вимогою не дозволяти проведення Шевченківських свят, звернути особливу увагу на “мазепинський рух”, який посягає на цілісність держави та намагається роз’єднати “дві гілки єдиного російського народу”.
Одним із перших на такі звернення відреагував попечитель Київського учбового округу Деревицький (навчальні заклади Полтавської губернії підпорядковувалися саме Київському учбовому округу. – Т. П.), який своїм циркуляром заборонив учителям і учням брати будь-яку участь у Шевченківських заходах. Міністр внутрішніх справ зі свого боку “порадив” губернаторам не дозволяти проведення ніяких ювілейних свят. А вже ідеологічні акценти для всіх верств населення розставив Святійший Синод російської православної церкви, який своїм Указом від 31 січня 1914 року заборонив проведення тріумфальних панахид та зібрань у духовних навчальних закладах, оскільки “в літературній діяльності малоросійського поета Т. Г. Шевченка помітно простежуються негативні антицерковний та антидержавний напрямки, а в багатьох його творах допускаються богохульні вислови, спрямовані… проти верховної влади у державі”.
Тож чи варто після цього наголошувати, що усі Шевченківські заходи 1914 року (відповідно і їх організатори) ретельно відстежувалися царською охранкою? До того ж циркуляри жандармського управління, що надсилалися на місця, ставили перед приставами чітку і конкретну вимогу: “Без замедления завести надлежащую агентуру, могущую точно и своевременно освещать растущее украинское движение”.
Попри офіційні заборони та переслідування, у найбільших містах губернії влаштовувалися антиурядові мітинги та демонстрації, правилися панахиди, провадилися святкові вечірки.
У Полтаві ініціативу на себе взяв Український клуб (голова ради старшин – Євген Сіяльський), місцева громада напередодні уповноважила його порозумітися з іншими громадськими інституціями міста й впорядити спільне урочисте засідання. Спочатку Шевченківські урочистості планувалося провести в губерніальному центрі 25 лютого 1914 року, але напередодні поліцмейстер повідомив організаторів, що всі промови, які мають бути виголошені, треба подати спочатку на розгляд губернаторові. “Не маючи змоги виконати цього наказу п. поліцмейстера, рада старшин (Українського клубу) постановила загальні збори одмінити, а клуб замкнути на два дні: 25 і 26 лютого”. Як показали наступні події, захід вдалося провести у Полтаві дещо пізніше.
Про те, наскільки ретельно відстежувалися події, свідчать, приміром, документи Полтавського губернського жандармського управління. Процитуємо один із документів – донесення начальника Полтавського губернського жандармського управління Полтавському цивільному губернаторові про вечір у Полтаві 16 березня 1914 року. Водночас звернемо увагу читачів на ті наголоси, що у своєму донесенні робили жандарми.
“Доношу Вашему Превосходительству на благоусмотрение, что вчера, 16 сего марта, в зрительном зале просветительных зданий имени Гоголя во время чевствования юбилея Шевченко при исполнении хором и солистом Цесевичем переложеннаго на музыку стихотворения Шевченко “Заповіт” все зрители, за исключением немногих лиц, дважды вставали и слушали исполнение стоя; среди лиц встававших особенно выделялись: городской голова Заньковский и все гласные думы, присутствовавшие в театре, а также состоящий на государственной службе старший врач 9-й пехотной дивизии, Статский Советник Шпейер. Исполнители пропели “Заповіт” также стоя, причем заметно было, как хористы подталкивали друг друга, понуждая сидящих встать.
Среди других исполнителей выделялся состоящий на государственной службе чиновник Полтавского Отделения государственного банка Орел (фамилия по сцене Степняк), который позволил себе выйти на сцену в красном кафтане покроя запорожских козаков и, отвесивши глубокий поклон бюсту Шевченко, прочел из произведений Шевченко три стихотворения с особенной интонацией и пафосом, причем особенно воодушевлялся и заметно старался передать это воодушевление зрителям в тех местах, где говорилось или об утерянной свободе, или о необходимости свободы…”
Після проведених урочистостей полтавськими громадівцями планувалося провести й друге Шевченківське свято 25 березня 1914 року. Але, як повідомляла всеукраїнська газета “Рада” від 22 березня 1914 року, вже запланований “вечір заборонив губернатор через те, що на першому концерті 16 марта публіка встала під час виконання “Заповіту”, в чому губернатор вбачає демонстрацію”.
Надзвичайно цікавими для дослідників є також доповіді помічника начальника Полтавського губернського жандармського управління в Полтавському, Костянтиноградському та Миргородському повітах. Так, унтер-офіцер “додаткового штату” в містечку Сорочинці (нині с. Великі Сорочинці Миргородського району) повідомляв своє керівництво, що 25 лютого 1914 року в Миргороді відбулася панахида по Тарасові Шевченку, ініціатором якої були службовці повітового земства. І хоча панахида відправлялася без хору й без особливого “воодушевления”, народу зібралося на панахиду чимало. А напередодні, 24 лютого, – доповнював свого колегу вже миргородський справник, – у приміщенні миргородських земських зборів відбулася вечеря, на якій були помічені місцеві земці С. К. Пасішниченко, А. Я. Бакало, Ф. А. Колесник (за свідченнями справника, типові малороси). На запитання судового пристава Вирського “З якого приводу присутні тут випивають?” Колесник, не приховуючи мотивів, відповів: “Поминаємо Шевченка”.
Варто зауважити, що навіть у таких, по суті незначних, проявах українофільства влада вбачала для себе небезпеку, і про це красномовно свідчила резолюція на цитованому документі: “Узяти всіх на реєстрацію”.
Для виявлення політичних настроїв населення охранка не цуралася й брудних засобів, як-то обшуки у помешканнях неблагонадійних та перегляд листування місцевої інтелігенції (і не тільки інтелігенції). Про виявлені “крамольні” рядки обов’язково доповідалося керівництву, а з листів знімалися копії для подальшого розслідування. Так, у одному з листів, що був відправлений з Кременчука до Києва, увагу жандармів привернув такий текст: “Все Шевченковские торжества рукою свыше, направляемую справа, отменены. Наше студенчество все же готовится к нелегальному чевствованию и поездке на могилу поэта в Канев. В первом, по принципиальным взглядам, я не принимал участия, а в поездке, как не носящей характера демонстрации, я принимаю горячее участие, так как по моему призыву, помещенному в “Студенческом бюллетене”, она и организуется…” Після відповідного розслідування жандармам удалося встановити ім’я анонімного автора, ним виявився син австрійського підданого, колишній учень Кременчуцького Олександрівського реального училища Владислав Маєвський.
А згодом, 25 жовтня 1914 року (за старим стилем), було заарештовано полтавського дворянина, службовця товариства взаємного кредиту Митрофана Довбиша. Підставою для ув’язнення став його лист українською мовою, написаний синові – студентові Одеського університету. Увагу жандармів привернули, зокрема, такі рядки: “Вчи у вільну годину українську літературу, тому що час потребує освічених працівників для майбутньої вільної України”. Під час трусу в Довбиша поліція вилучила декілька примірників українських газет та журналів, портрет Т. Г. Шевченка. Цього було достатньо, щоб людину взяли під варту, а потім відповідно до розпорядження губернатора вислали у східні губернії імперії…
Представлені нами документи яскраво свідчать, що навіть у період жорстокої реакції спинити прояви народної любові до Тараса Шевченка було неможливо. Водночас 1914 рік мав величезне значення у площині духовного і національного самоствердження українців, у тому числі на території нашого краю.

Тарас ПУСТОВІТ
Заступник директора Державного архіву Полтавської області, заслужений працівник культури України, голова Полтавського міського товариства “Просвіта”  імені  Т. Г. Шевченка

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.