Без помпезності, без жодної нотки фальші у словах промовців, без підготовленого сценарію відбувалося відкриття персональної посмертної виставки під назвою “Останній погляд” Валерія Петушинського у полтавському Художньому салоні. Перед тим два тижні вона вже експонувалася в мистецькій галереї “Арта”. Валерію Петушинському було 47, і на цьому відрізку його земного шляху випало наголосити, як це зробив, відкриваючи виставку, голова обласної організації НСХУ Юрій Самойленко, на тому, що:
– Життя вимірюється не кількістю років, а тим, що зробив митець на цій землі… Виставка дуже цікава, бо Валерій Петушинський пройшов визначну школу Львова (закінчив академію мистецтв), але йому захотілося побачити себе і в європейських вимірах, отримавши диплом Академії сучасного мистецтва в Амстердамі. Його життя завершилося в отому польоті – польоті дивному, з високими намірами. Тепер уже живуть його твори – без автора. Тепер він живе в своїх роботах. Маємо говорити про його мистецтво і тим самим, може, потішити душу художника…
Виставка отримала назву від полотна “Останній погляд. Побажай мені удачі”,  створеного 2011 року. Останній погляд пілота перед польотом. Прощальний. Як неусвідомлене передчуття.
Муза, дружина, художниця Юлія Петушинська взяла на себе разом із донькою Анною турботи щодо повернення до Полтави творів художника із Нідерландів та організацію виставок. Друзі й колеги художника, до всього – колишнього “афганця”, тепло згадували митця й високо оцінювали його творчий набуток. Олексій Титаренко у передмові до щойно виданого каталогу живопису Валерія Петушинського порівнює його із Піросмані: “Мабуть, тому, що обидва були, як діти: веселі від природи, відкриті, талановиті. Веселі діти із сумними очима… Валера до всього йшов через серце. Мабуть, тому воно й не витримало”.
Художник помер в Амстердамі. Оформляв документи, щоб повернутися додому. Почувався винним, що не захищає разом із вояками Україну на Сході. Серце не витримало…

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”