Нині відзначаємо 70-річчя визволення України від фашистських загарбників. Звільнення нашої рідної землі розпочалося після поразки гітлерівців під Сталінградом. Тоді Червона Армія почала широкий наступ по всьому фронту. Ламаючи опір противника, у лютому 1943-го наші війська звільнили південно-східну частину Донбасу, досягли рубежу – Зміїв, Красноград, Новомосковськ, Синельникове, вигнали окупантів з інших населених пунктів – Балаклеї, Ізюма, Лозової, Павлограда, Слов’янська, Краматорська. Була надія на те, що невдовзі стане вільною і наша Полтава.
Радянське командування у своєму аналізі становища на фронтах вважало, що ворог відведе війська за Дніпро, де закріпиться і створить оборону. До середини лютого радянські війська розтяглися вздовж лінії фронту на 420 кілометрів і значно відірвалися від своїх баз постачання, внаслідок чого відчували нестачу боєприпасів і пального. Розвідка не виявила, що ворог підтягнув до фронту великі резерви танків і мотопіхоти та перейшов у контрнаступ. Ослаблені в попередніх наступальних боях бійці змушені були відходити на схід. Ворог зумів знову відвоювати у нас деяку територію, у тому числі Харків і Бєлгород, де наші резервні частини його зупинили. Внаслідок цих кровопролитних боїв як німецькі, так і радянські війська зазнали значних втрат.
Та ворог не бажав залишати нашу Україну, хотів взяти реванш за свою поразку під Сталінградом. Йому здавалося, що цієї мети можна досягти у битві на Курській дузі, кинувши туди влітку танкові з’єднання, мотострілецькі дивізії, велику кількість артилерії та авіації. Але ця авантюра не вдалася. Червона Армія, перемоловши ворожі дивізії, пішла в наступ і почала звільняти нові землі України. 23 серпня ворог був вигнаний з Харкова. Однак Полтаву він вирішив ні за будь-яку ціну не віддавати. Адже, взявши Полтаву, наша армія не мала б більше перешкод до самого Дніпра. Тому німецьке командування кинуло на допомогу своїм військам, що утримували Полтаву, резервні танкові й моторизовані дивізії з Франції, Італії, Балкан, Голландії і навіть Норвегії. Прибула авіація майже з усіх фронтів. Проти наших військ ворог кинув навіть вогнеметні танки, які напалмом випалювали і знищували усе живе. Треба було витримати таке страхіття. І наші солдати витримали!
Цілий місяць після визволення Харкова йшла велика битва на полтавському напрямку. І нарешті 23 вересня 1943-го місто визволили від фашистських окупантів. Одразу після Полтави війська поспішили до Кременчука, де після звільнення міста відвоювали плацдарм на західному березі Дніпра.
На півночі України були звільнені Суми і Чернігів. На півдні після жорстоких боїв наші з’єднання, повністю очистивши від ворога Донбас, теж вийшли до Дніпра, визволивши Запоріжжя та Дніпропетровськ.
Ворог намагався будь-якою ціною затримати наші армії на рубежі Дніпра, перетворивши його правий берег на неприступний східний вал. Проте наші воїни, не чекаючи понтонів та інших плавзасобів, на човнах, плотах, колодах у багатьох місцях форсували широку і бурхливу річку, захопили плацдарми і, відстоявши їх, пішли вперед. Дуже великою ціною дісталась нам ця перемога. Води Дніпра були червоними. За форсування Дніпра і виявлені при цьому героїзм та відвагу 2438 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 7 листопада 1943-го древній Київ, столиця України, був визволений від фашистів. Місто стояло в руїнах. За час окупації, що тривала більше двох років, фашисти завдали людям великих страждань. Вони замучили в душогубках і розстріляли в Бабиному Яру близько 195 тисяч громадян, своїми злочинами зганьбивши себе перед усім світом. Фашистське командування все ж вирішило відвоювати території, які гітлерівці залишили, відступаючи, і знову заволодіти Києвом. Тому 13 листопада вороже угрупування у складі 8 танкових та моторизованих і 7 піхотних дивізій перейшло в контрнаступ. Всю другу половину листопада йшли кровопролитні бої. В окремі дні противник вводив у бій до 300–400 танків. Ціною великих втрат йому вдалося 20 листопада знову заволодіти Житомиром і до 25 листопада просунутись на 40 кілометрів на схід. Подальше просування ворога зупинили. Треба сказати, що сили у супротивника в той час були ще значні й він воював на Правобережній Україні ще майже цілий рік.
У січні-лютому 1944 року війська 1-го та
2-го Українських фронтів організували для ворога “другий Сталінград” – у районі міста Корсунь-Шевченківський (нині – Черкаської області). В оточенні опинилися 9 піхотних дивізій, танкова дивізія, моторизована бригада та інші частини німецьких військ загальною чисельністю 80 тисяч солдат і офіцерів. 55 тисяч фашистів було убито, 18 – потрапило в полон. Було захоплено значну кількість бойової техніки та озброєння. Тоді ж, у лютому 1944-го, Радянська Армія завдяки активному сприянню українських партизан звільнила Луцьк і Рівне. Одночасно були визволені Кіровоград і Кривий Ріг. 10 березня після кровопролитного бою діждалась звільнення Умань, 24 березня – Кам’янець-Подільський і Чернівці. 26-го числа війська 2-го Українського фронту вийшли на річку Прут на кордон із Румунією. 28 березня був звільнений Миколаїв, 10 квітня – Одеса, Тирасполь, 12 травня остаточно визволили Крим.
Три роки господарювали фашистські окупанти в західних областях України. Три роки населення було під тяжким гнітом. Вогнем і мечем чужоземні загарбники хотіли поставити народ на коліна. Кров’ю ні в чому невинних людей залили вони староруські українські землі, тільки у Львові й області фашисти знищили близько 700 тисяч наших громадян. За планом “Ост” вони намагалися переселити в захоплену Сибір дві третини населення Західної України. Знаючи, що доведеться відповідати за скоєні злочини проти людства, фашисти підсилили оборону на львівському напрямку. Львів був стратегічним пунктом і великим вузлом залізничних і шосейних доріг. Тому фашистське командування здійснювало відчайдушні зусилля, щоб утримати його, але марно. Бої йшли жорстокі. Обидві сторони зазнавали великих втрат. Львів був звільнений 27 липня 1944-го завдяки глибокому обхідному маневру танкових армій та удару по ворогу зі сходу.
Невдовзі радянські війська повністю вигнали ворога з останніх територій України, де він ще залишався. 27 жовтня визволили Ужгород і 28-го досягли кордону з Угорщиною. Таким чином завершилося визволення України, і війська пішли далі – звільняти від “коричневої чуми” народи Європи – й завершили війну штурмом столиці Німеччини – Берліна.
У тривожний час відзначаємо нині славну дату – 70-річчя визволення України від фашистських загарбників. Ветеранів області дуже хвилює нав’язана Україні війна на Донбасі. Цю землю визволяли від фашистів, там гинули, проливали кров наші співгромадяни і земляки. І знову сталася трагедія воєнного лихоліття. Всім людям нашої планети треба боротися за мир, щоб не вибухнула нова світова війна.

Олексій МЕЛЬНИК
Голова ради Полтавської
обласної організації ветеранів