Сьогодні велика сім’я короленківців відзначає славний і поважний ювілей навчального закладу. Чим живе університет нині, як складалася біографія вишу, які події й імена вписані в українську історію за минуле століття, якою була підготовка до свята – про це просимо розповісти ректора університету, письменника і журналіста Миколу Степаненка.
– Сто років – цікава дата. Для вишу наче й небагато, але достатньо, щоб мати неповторне власне обличчя. Чим Полтавський педагогічний вирізняється
з-поміж подібних профільних університетів України?
– Усвідомлюючи ту складну минувшину, крізь яку тягнувся наш народ до знань, і стикаючись із несподіваними, а інколи й незбагненними викликами сьогодення, скажу, що сто років прожити, достойно профункціонувати – не поле перейти… Тож, оглядаючись із сьогодення на те, що було створено за цей час поколіннями наших викладачів і студентів, відмічу основне – фундамент педагогічної освіти нашого краю, можливість гідно й результативно працювати та готувати високопрофесійних і різнопрофільних спеціалістів для школи. І це засвідчує наш основний якісний статус. Водночас “неповторне обличчя” університету зумовлюється географічно, історично, технологічно, творчо, сприяє тому, що виробляється своя “освітня марка”… Передусім відзначу, що наш університет завжди активно долучався до розвитку української культури і науки – серед його випускників є вчені, педагоги, письменники зі світовими іменами, як-от Григорій Ващенко, Юрій Кондратюк, Василь Верховинець, Дмитро Багалій, Іван Рибаков, Григорій Півторак, Петро Ротач, Тарас Нікітін та багато інших. І благородну справу формування, за висловом Ліни Костенко, “гуманітарної аури нації” натхненно продовжують короленківці-сучасники. Мені, як керівникові, приємно, що і в різних куточках України, і в зарубіжжі Полтавський педагогічний сприймається як інтелектуальний, науковий, духовний центр нашого краю. Також наголошу на нашій невідступній національно-патріотичній позиції: ми були, є і будемо українським за змістом навчальним закладом, тому завжди боронитимемо високі скрижалі української державності – культивуватимемо рідне слово, нестимемо правду про нашу історію та її визначних діячів, відновлюватимемо й розвиватимемо народну пісню, танок, художні ремесла, плекатимемо в душах наших вихованців любов до рідної землі, гуманізм, громадянську позицію з чітким розумінням ваги національного єднання. Зауважу також, що з Полтавщини значною мірою почалося виґрунтування педагогічної освіти України, пов’язане з різними її моделями – Антона Макаренка, Василя Сухомлинського, Григорія Ващенка, але однаково продуктивними як для свого часу, так і для загальнонаціональної освітньої та виховної перспективи. У зв’язку з цим згадаю ім’я одного з наших славних ректорів – педагога і трудівника від Бога Івана Андрійовича Зязюна, який особливо опікувався розбудовою педагогічного сегмента діяльності нашого вишу. Не можу не сказати і про інтелектуальну скарбівню університету – бібліотеку, яка є найдавнішою на Полтавщині, має унікальні фонди, гідно конкурує з іншими бібліотеками в Україні й за рівнем інтеграції у світ сучасних технологій і можливостей… Можу подовжувати й подовжувати цей перелік достойностей, і, повірте, у нас є все для того, аби Полтавщина пишалася університетом-ювіляром. До слова, відзначення 100-ліття вишу на державному рівні ознаменується спеціальним погашенням художнього маркованого конверта, який готує “Укрпошта”.
– Саме Вам, Миколо Івановичу, випали ці приємні ректорські турботи щодо відзначення ювілею. Хоч і в непростий час. Яким буде свято?
– Верховна Рада України прийняла постанову про відзначення ювілею на державному рівні. Увесь рік університет готувався до свята: реалізовано чимало цікавих ініціатив і проектів на пошану століття. Презентовано наукові видання, відбулася низка ювілейних науково-практичних конференцій. Ювілею присвячено цьогорічні мистецький фестиваль “Студентська весна”, ректорський бал “Молодь і Освітній олімп”, урочисте дійство посвяти в студенти першокурсників. А 1 липня, у день заснування Полтавського національного педагогічного університету імені Володимира Галактіоновича Короленка, проведено ювілейну урочисту церемонію вручення дипломів магістрам 2014 року, яка розпочалася масштабним флешмобом “ПНПУ – 100” та акцією “Закликаємо до МИРУ”: представники кожного з семи факультетів випустили в небо сім білих голубів миру на знак віри у швидке врегулювання конфлікту на Сході країни, після чого магістри та їхні викладачі долучилися до благодійного збору коштів на лікування випускника історичного факультету Олександра Коби, пораненого в зоні АТО… Вересень-жовтень так само наповнені різними неординарними заходами.
– Розкажіть нашим читачам про те, з чого все починалося, як “гартувався” характер вишу.
– Історія Полтавського педагогічного сягає 1914 року, коли за імператорським указом у Полтаві було засновано Вчительський інститут. 1919 року його реорганізували в Педагогічний інститут, 1921-го – в Інститут народної освіти, 1930-го – в Інститут соціального виховання; 1933 року знову з’явився Педагогічний інститут, який 28 грудня 1946 року отримав право носити ім’я Володимира Галактіоновича Короленка. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 року на базі Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка було створено Полтавський державний педагогічний університет імені Володимира Галактіоновича Короленка, а Указом Президента України від 25 листопада 2009 року університетові надано статус національного. Упродовж ста років у стінах навчального закладу підготовлено близько 50 тисяч кваліфікованих учителів багатьох спеціальностей. Випускниками вишу були, як уже зазначалося, видатні педагоги Антон Макаренко та Василь Сухомлинський; працювали не менш відомий майстер освітньо-виховної справи Григорій Ващенко, визначні історики Дмитро Багалій, Іван Рибаков, Наталія Мірза-Авакянц, філологи й етнографи Микола Сумцов і Володимир Щепотьєв, математик Віктор Воропай, фізик Олександр Побєдоносцев, композитор і диригент Василь Верховинець, письменники й літературознавці Григорій Майфет, Євген Сверстюк та інші. Спадщина цих усесвітньо відомих особистостей, творчо заглиблена в навчально-виховний процес, додає статусу національного більшої ваги. Ректорами (директорами) університету в усі часи були талановиті вчені, педагоги, культурні й громадські діячі, зокрема відомий дослідник-філолог В.О.Щепотьєв, академік Національної академії педагогічних наук України, перший міністр освіти незалежної України Іван Андрійович Зязюн, академік Національної академії педагогічних наук України, історик, релігієзнавець Володимир Олександрович Пащенко. Сьогодні університет є визнаним науковим центром не лише в Україні, а й далеко за її межами. На основі договорів про співпрацю він здійснює наукове та науково-технічне співробітництво з-понад 50 закордонними організаціями, з багатьма вишами й науковими установами України. Щорічно тут проводяться міжнародні, всеукраїнські, регіональні наукові та науково-практичні конференції, семінари й симпозіуми. Нa бaзі вишу утворeний науково-оpганізаційний цeнтр Міжнаpодної макаренківcької аcоціації, якa об’єднує вчениx 15 кpаїн Євpопи, Азії, Амeрики. У нас діють високопрофесійні мистецькі колективи, високих результатів досягли спортсмени університету.
– Скільки студентів навчається сьогодні у виші й скільки спеціальностей тут можна отримати, адже давно готуєте не лише педагогів?
– Нині навчається близько шести тисяч студентів за різними напрямками підготовки і спеціальностями. Лише за останній навчальний рік ліцензовано й акредитовано діяльність із надання освітніх послуг у сфері вищої освіти за напрямами підготовки і спеціальностями “Культурологія”, “Фізичне виховання”. Отримано ліцензії на здійснення перепідготовки із 7 нових спеціальностей – “Дошкільна освіта”, “Корекційна освіта” (“Логопедія”), “Культурологія”, “Фізичне виховання”, “Початкова освіта”, “Українська мова і література”, “Мова і література (англійська)”, що є актуальним з огляду на вкрай наспілу потребу в здобутті другої вищої освіти для фахівців різних галузей. Радіємо з того, що ліцензовано спеціальність “Журналістика” за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліст і завершено повний цикл підготовки фахівців. А потреба в них у Полтавському регіоні очевидна. До речі, на обласному радіо, у телерадіокомпанії “Лтава”, у газетах обласних і міських – скрізь наші випускники.
– Статус національного певне ж додає не тільки моральної гордості викладачам і студентам?
– Статус національного справді дає вишу вагомі переваги: дипломи його випускників вище цінуються на ринку праці; університет отримує значну довіру від держави, оскільки акредитацію проходить раз у 10, а не у 5 років; студенти національного вишу в повному обсязі отримують стипендію від держави; такий навчальний заклад має право за наявності коштів збільшувати зарплату викладачам майже вдвічі тощо. Водночас цей статус посилює і відповідальність університету щодо якості професорсько-викладацького складу, зобов’язує постійно дбати про піднесення рівня наукових досліджень, удосконалення освітнього й управлінського механізму, покращення міжнародного співробітництва з науковими установами та навчальними закладами через розширення традиційних зв’язків і розвиток нових напрямів співпраці із зарубіжними партнерами.
– Розумію, що розповідь про традиції й набутки вишу зайняла б дуже багато часу. І все ж – які з них вважаєте найдорожчими, такими, що мають значний виховний вплив на усіх короленківців?
– Найперше й аксіоматичне – це особистісно орієнтований підхід у навчально-виховному процесі. Засадничі положення педагогічних систем Макаренка та Сухомлинського зберігають значну актуальність в умовах гуманізації освіти, залишаються невід’ємними базовими основами гуманістичного виховання особистості. У центрі уваги – унікальна цілісна особистість студента, яка прагне до максимальної реалізації своїх можливостей, відкрита для сприймання нового досвіду, здатна на усвідомлений та відповідальний вибір у майбутній професійно-педагогічній діяльності. Друге – науково-дослідна робота. Через це “дослідницьке чистилище” пройшли майже всі відомі вчені, професори, вчителі вищої кваліфікації середньої школи зі званнями “Заслужений учитель”, “Вчитель-методист”. Серед теперішніх викладачів вишу багато колишніх переможців всеукраїнських фахових олімпіад, конкурсів наукових робіт, учасників міжнародних, всеукраїнських, регіональних науково-практичних конференцій, дискусійних “круглих столів”, проблемних груп, гуртків, творчих лабораторій. Третє – наукові традиції. В університеті працюють аспірантура і докторантура, наукове керівництво дослідженнями здійснюють 35 докторів і стільки ж кандидатів наук. Щороку десятки викладачів та аспірантів у 15 наукових школах, які очолюють відомі в Україні та за її межами вчені, захищають дисертації. Університет входить у топ-200 навчальних закладів України. Щорічно в стінах вишу відбувається близько 70 представницьких наукових зібрань. Молоді вчені формують значний осередок професорсько-викладацького складу, більшість із них має наукові ступені. Для сприяння їхній роботі створено Раду молодих учених. Четверте – формування духовності студентської молоді. Українська духовність є передумовою і рушієм соціально-економічного оздоровлення суспільства, тому саме на духовно-культурному й морально-етичному потенціалі українського народу слід формувати систему цінностей, без яких не можна обійтися жодного дня. Університет проводить велику роботу, пов’язану з естетизацією процесу навчання та виховання студентів, вихованням педагогічної культури майбутнього спеціаліста засобами українського мистецтва, що забезпечує духовний розвій креативної особистості майбутнього учителя. П’яте – національний характер виховання. Він виявляється у формуванні молодої людини як громадянина України незалежно від етнічного походження, розвитку в неї почуття любові до свого народу, шанобливого ставлення до культури, мови, сприяння ствердженню національної гордості й самоповаги. Тому традиційними в університеті є виставки декоративно-ужиткового мистецтва. На факультеті технологій та дизайну функціонує наукова школа, яка вивчає особливості української народної вишивки, діє театр мод, учасники якого щороку реалізують свої наукові знахідки на практиці, готуючи унікальні колекції вишиванок. Університет презентував “Рушник студентської громади” – найдовший цільний рушник, вишитий вручну; цей шедевр увійшов до Книги рекордів України. Започатковуються й нові традиції. Цьогоріч виш утретє став співорганізатором міського параду “Полтава вишивана”. Шосте – естетичне виховання. Воно передбачає розвиток здатності судження про прекрасне, увиразнення смаків, поглядів, формування естетичного ставлення до дійсності, творчої активності студентської молоді й здійснюється не лише під час вивчення дисциплін естетико-культурологічного циклу, а й у процесі роботи художніх гуртків і студій, участі студентів у художній самодіяльності, відвідування театрів, виставок, музеїв, проведення зустрічей із діячами літератури та мистецтва. В університеті традицією стало проведення ректорського балу “Молодь і освітній Олімп”. Організатори дійства ось уже протягом шести років намагаються створити феєрію краси і високого мистецтва, де панує атмосфера вишуканості, звучить класична музика, а всі учасники долучаються до виконання бальних танців європейської програми. Сьоме – робота колективів художньої самодіяльності, їх діє понад 30; 10 удостоєні почесного звання “народний”; більшість визнані й відомі не тільки в Україні. Зокрема яскравою візитівкою Полтавщини став український народний хор “Калина”, репертуар якого добре відомий у Бельгії, Німеччині, Швейцарії, Австрії, Італії, Франції, Туреччині; понад 35 років цей колектив утверджує позитивний імідж України у світі. Лауреатами багатьох міжнародних і всеукраїнських конкурсів і фестивалів є народний камерний хор імені Павла Лиманського, народний ансамбль танцю “Весна”, народний ансамбль сучасного балету “Марія”, народний ансамбль українського танцю “Козацькі забави”, народні вокальні ансамблі “Тисяча років музики” і “Чебрець”, народний фольклорний ансамбль “Жива вода” імені Павла Бакланова, народний музично-естрадний центр “Вікторія”. Добре знають далеко за межами Полтавщини й України призера чемпіонатів України, світу та Європи – народний ансамбль спортивного бального танцю “Грація”, серед вихованців якого – чемпіони України, учасники змагань на першість світу, лауреати найпрестижніших міжнародних фестивалів. Понад 40 років діє в університеті літературна студія “Заспів”, зачаровують усіх успішні виступи студентських театрів “Факультет F” і “Фабула”, театральної студії “Глобус”. Великою популярністю користуються студентські театри естрадних мініатюр “ФРЕШ” і “БУМ”. Справжнім виквітом краси, мистецтва й таланту стає щорічний фестиваль творчості “Студентська весна”. Восьме – фізичне виховання. В університеті діють спортивні секції з волейболу, міні-футболу, гандболу, пауерліфтингу, легкої атлетики, боксу, плавання, черлідингу, силової гімнастики та інші. Великої популярності серед навчальних закладів області та України набули змагання на Кубок ректора Полтавського педагогічного з міні-футболу, волейболу, черлідингу, художньої гімнастики. Окрема сторінка історії нашого навчального закладу – спортивні досягнення вихованців. В університеті навчаються і працюють 15
майстрів спорту України, 5 із них – міжнародного класу, заслужений працівник фізичної культури та спорту України, 2 заслужених тренери України, учасники, призери та чемпіони України, Європи, світу, чемпіони та призери універсіад, Олімпійських ігор. Успішно виступають у чемпіонатах України жіночі команди з волейболу, спортсмени-веслувальники, плавці, боксери. Випускником університету є олімпійський чемпіон 2012 року з веслування Юрій Чебан, голкіпер національної збірної України з футболу Андрій П’ятов. На літній всесвітній універсіаді в Казані 2013 року наш Едуард Шеметило завоював
срібну та золоту медалі й нагороджений державою орденом “За заслуги” ІІІ ступеня, зокрема “За досягнення високих спортивних результатів, за виявлені самовідданість і волю до перемоги, піднесення міжнародного авторитету України”. Дев’яте – музейна справа. Колекції музеїв українського рушникарства, декоративно-ужиткового мистецтва, історії історичного факультету, археологічний музей, музейні кімнати Івана Котляревського, Володимира Короленка, Антона Макаренка, Василя Сухомлинського, Григорія Ващенка, Юрія Кондратюка, Михайла Остроградського, Василя Верховинця та українського народного хору “Калина”, Андрія Каришина, Леоніда Бразова, Павла Лиманського, Героя України, народної артистки України Раїси Кириченко зберігають пам’ять про видатні події, людей. Десяте – бібліотека. Ми намагаємося зберегти інтерес до книги, розвинути й популяризувати традиційний формат сприйняття інформації і, звісно, піднести нашим вихованцям книгу як засіб навчання, наукового студіювання, максимально забезпечити їхні освітні потреби. Отже, десять традицій, як десять муз, супроводжують наше повсякдення.
– Миколо Івановичу, а якщо спробувати уявити: яким бачите Полтавський педагогічний іще через сто років?
– Кажуть, що в дні ювілею варто відкинути скромність і мріяти вголос, адже та Висока сила, яка дала нам шанс бути в цьому світі, особливо чутлива до наших звернень. Тому – від імені всього великого колективу викладачів, студентів і співробітників Полтавського педагогічного хочу низько вклонитися Долі за ці перейдені 100 років: що вони були для нас і працею, і боротьбою, і наукою, і великим здобутком, і честю, що сприяли розбудові Полтавського краю і всієї України. Хочу, щоб і надалі виш успішно функціонував, щоб у нас вистачило сил інтелектуальних, фізичних, вистачило мудрості й патріотизму відстояти його в сучасних економічних і політичних негараздах, опонувати загрозам і викликам, які, на жаль, не можемо не відчувати… Думаю, через сто років ми процвітатимемо, нас обов’язково добре знатимуть у світі, ми матимемо ще тісніші контакти із зарубіжжям й почуватимемося гідно в широкій спільноті інтелектуалів, культурників, діячів освітньої галузі. Й ті майбутні ювілянти, які вже відзначатимуть 200-ліття, згадають добрим словом нас, як ми – своїх предтеч, за те, що плекали аlma mater, життям і працею своєю слугували її розбудові. Тому – многая літа всім короленківцям у ці трепетні осінні дні на славну будучину!

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”