22 березня віряни молитовно згадують подвиг сорока мучеників Севастійських. Це свято є одним із найбільш шанованих у православному світі. У день пам’яті святих страстотерпців полегшується піст і служиться Літургія Ранішосвячених Дарів.
У 313 році святий Костянтин Великий видав указ, згідно з яким християнам дозволялася свобода віросповідання і надавалися такі ж права, як і язичникам. Але його співправитель Лікіній був переконаним ідолопоклонником і вирішив у своїй частині імперії викорінити віру в Христа. Лікіній готувався до війни проти Костянтина і, боячись зради, прагнув очистити своє військо від християн.
У 320 році у вірменському місті Севастії (нині – турецьке місто Сівас) одним із воєначальників був Агріколай, ревний прихильник язичництва. Під його керівництвом була дружина із сорока вихідців із Каппадокії (тепер територія Туреччини), хоробрих воїнів, які перемагали в багатьох битвах. Всі вони були християнами. Коли воїни відмовилися принести жертву поганським богам, Агріколай ув’язнив їх.
Через сім днів до Севастії прибув знатний сановник Лісій і влаштував над непокірними суд. Святі твердо відповідали: “Візьми не тільки наше військове звання, а й життя наші, для нас немає нічого дорожчого за Христа Бога”. Тоді Лісій наказав побити святих мучеників камінням. Але камені летіли повз них. Наступного дня допит повторився, але знову виявився безрезультатним.
Це був зимовий час, отож кати роздягли святих воїнів, повели до озера, що знаходилося неподалік від міста, і залишили під вартою на льоду на всю ніч. Щоб зламати волю мучеників, неподалік на березі розтопили лазню. О першій годині ночі, коли холод став нестерпним, один із воїнів не витримав і кинувся бігти до лазні, але, ледве переступив поріг, упав мертвим. О третій годині ночі Господь послав відраду мученикам: раптом стало ясно, лід розтанув, і вода в озері нагрілася. Всі охоронці спали, пильнував тільки один, Аглаїй. Поглянувши на озеро, він побачив, що над головою кожного мученика з’явився світлий вінець. Аглаїй нарахував тридцять дев’ять вінців і зрозумів, що воїн, який втік, позбувся свого вінця. Тоді він розбудив інших вартових, зняв із себе одяг, сказав їм: “І я – християнин!” та приєднався до мучеників.
На ранок за наказом знавіснілих язичників воїнів витягли з води і на судилищі перебили їм ноги. Свята чотиридесятниця, терплячи страшні муки, не відступилася від Христа. Кати вирішили спалити непохитних християн, а кістки кинути у воду, щоб і праху по них не залишилося. Але Господь, Який “зберігає всі кістки угодників Своїх” (Пс. 33, 21), не допустив жодній їх частці зникнути. Після трьох днів святі мученики явилися єпископу міста Севастії блаженному Петру й сказали йому: “Прийди вночі й винеси нас із річки”. Він домовився із побожними мужами й темної ночі пішов із ними на берег. І ось перед їхніми очима постало дивне видовище: кістки святих сяяли у воді, як зірки.
За українськими народними традиціями добрі господині на честь сорока святих мучеників Севастійських пекли сорок булок із медом у формі пташок. Їх роздавали дітям. Люди вірили, що від цього дня можуть бути ще сорок морозів. А також – що на свято з вирію прилітають рівно сорок жайворонків, віщуючи остаточний прихід весни. Батьки робили дітям дерев’яні іграшки-ластівки, які діти носили з хати до хати, прославляючи й закликаючи весну.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.