Підліток не хоче відвідувати гурток

“Донька Лєра (11 років) хоче покинути секцію художньої гімнастики, яку відвідує п’ятий рік. Говорить, що на змаганнях не займає ніяких місць, що їй взагалі набридло, стало важко… А раніше заняття в секції приносили їй задоволення. Дівчата вважають Лєру невдахою, бо у неї нічого не виходить. Дочка мені про це не каже. Чи не “заробить” Лєра якийсь комплекс неповноцінності через те, що вправи у неї виходять гірше, ніж у інших? Чи потрібно змушувати дитину ходити на секцію, якщо вона не хоче? Які знайти слова, щоб переконати, що спорт – це здоров’я, гарна осанка, самодисципліна, і варто займатись ним навіть не заради медалей? Тренер запевняє, що у моєї доньки є перспективи… Чи все-таки краще не змушувати? Як у цьому випадку роблять інші батьки?
Мама Людмила”.
“Важливо дочку підтримати, похвалити, навіть якщо вона всім програла. Не посівши призового місця на змаганнях, вона не стала гіршою і її не стали менше любити батьки. Вона, можливо, просто менш гнучка, ніж інші дівчатка у секції, але вміє виконувати такі складні вправи, які не зроблять тисячі інших дітей, що не займаються гімнастикою. Намагайтеся не “грузити” її критикою, – радить психолог Володимир Каратаєв. – Не виключено, що вона через надмірне спортивне навантаження не хоче ходити на секцію, але боїться, що ви її лаятимете.
Потрібно відділити ваш інтерес у доньці-спортсменці від справжньої потреби. Якщо така потреба є, то варто сказати, що змагання – не головна мета її занять. Головне – здоров’я і розвиток. Але якщо вона втомилася, можливо, варто зменшити навантаження. Нехай дитина сама зробить вибір, думаючи про себе, а не про те, що розчарує маму”.
* * *
А ось що думають батьки на форумах у соцмережах.
* “Я вимагала, щоб моя дитина відвідувала курси англійської мови і спортивну секцію. Тому що англійська стовідсотково буде потрібна у житті. Хлопцю треба бути сильним і фізично розвиненим, щоб уміти постояти за себе, щоб не вважали слабким і в армії, і в цивільному житті”.
* “Моя подруга змушувала свою доньку ходити на бальні танці, сама в дитинстві займалася, але в неї це діло не пішло. Донька виросла і покинула танці. Навіщо було псувати нерви дитині й собі?”
* “Мене батьки змушували ходити до репетиторів англійської і німецької, наполягали на продовженні занять легкою атлетикою, хоча мені було важко все поєднувати. Були моменти, коли до істерики не хотілося нікуди йти, але з часом увійшла в режим. Коли хворіла, мені вже чогось не вистачало. Все-таки батьки діяли з кращих міркувань. Тепер я дуже вдячна їм за це. Прекрасно знаю дві іноземні мови, зуміла потрапити на навчання за кордон, маю хорошу роботу. Спортивний гарт, лідерські якості, організованість, вміння жити за режимом – теж не зайве в житті. Своїм дітям намагаюся максимально дохідливо пояснити, навіщо все це потрібно”.
* “Старшого сина змушувала, якщо він лінувався, відвідувати басейн. З молодшим цей “номер” не пройшов. Не хоче – нізащо не піде. Упертий. У результаті, прийшовши зі школи, він сидить вдома за комп’ютером, це мені не подобається…”
* * *
– Багато в таких випадках залежить і від самих батьків, – вважає тренер-викладач Полтавської ДЮСШ № 3 з плавання “Дельфін”, майстер спорту СРСР Василь Яценко. – Десь дали слабину: нехай пропустить, відпочине, і дитина не повністю отримала навантаження, недопрацювала, невдало, скажімо, виступила на змаганнях, незадоволена собою. І втрачає мотивацію, звідси й небажання тренуватися. Таке буває в перехідному віці, коли юнаки і дівчата дуже хочуть відчувати себе незалежними, дорослими, вони вважають, що на них тиснуть, змушують і таке інше. Треба поговорити, з’ясувати бажання, можливості, зацікавити дитину і все буде добре.

Підготувала
Ганна ЯЛОВЕГІНА.

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.