“Киплять мої чуття над “Кобзарем”…

“До 200-ліття предтечі нашої долі – Тараса Григоровича Шевченка” дарує читачам свою нову книгу полтавський письменник і літературознавець Микола Костенко, назвавши її “На неокраєнім крилі”. У вступній частині автор зазначає: “Шевченкіана власна – давно омріяний цикл віршів, дати під якими позначені лише умовно, лише у мить завершення певного задуму. Бо для мене писати про Шевченка – як народові складати думу: увесь процес – ціла наша історія”. І зізнається: “Хочу вірити, що мої сподівання на власну щиру сповідь – у цій книжці відбулися”. Це важливо: усі, хто пише про Тараса Шевченка, десь на рівні власного сумління розуміють, що мають бути сповідально, гранично щирими і відкритими, як у молитві. І тому й назва цієї частини не дивує – “Мій Шевченко”. Кожен із нас має право повторити ці слова для себе, і ми повторюємо – читачі, митці, поети. У кожного свій Шевченко – залежно від того хіба, коли і як ми відкрили для себе глибинну суть національного Пророка та як користаємо з того, йдучи своїми шляхами в житті. І тут неможливо не згадати вірменина за походженням, великого українця за подвигом, 20-річного Сергія Нігояна – досі звучать у пам’яті рядки з Шевченкового “Кавказу”, які він декламував перед тим, як віддав життя на Майдані у День Соборності України: “Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!” Неможливо не згадати, бо так небеса розпорядилися, – Сергій був залучений до проекту режисера Сергія Проскурні з такою ж назвою – “Мій Шевченко”…
Ким став Кобзар для письменника Миколи Костенка – розповість його нова ліро-епічна книга. А що це однозначно індивідуальні відкриття, бачимо уже з першого білого вірша письменника “Садок вишневий коло хати…”, де він, відштовхуючись від восьмого вірша Шевченкового циклу “В казематі”, де “Несамохіть вилита безмежна чоловіча туга за несправдженою домівкою”, розмірковує про “нинішній стан чоловічого єства”: “І в державі безлад, і в сім’ї незгоди. Бо занепали якраз основи чоловічих дбань” і зневажена “українська сімейна традиція як наріжний камінь державності”. Автор сам зазначав, що дати написання його творів дещо умовні, але важливо: під цим твором стоїть “1999”. Наступна тема – “Почалася війна за Шевченка!” – досить популярна в усі часи після того, як Кобзар відійшов у Вічність. Її зріз у авторському баченні – за 10 березня 2013 року. Однак цей твір уже не прочитаєш однозначно – Революція Гідності виокремить акценти дня сьогоднішнього. Із Шевченком завжди так – нікому не вдається, хоч як того прагнули за різних обставин, привласнити його рядки, його любов чи гнів, чи заклики. Він лише з тими, хто з ним – як на сповіді.
Киплять мої чуття над “Кобзарем” старим,
Де сторінки до дір захватано роками…
Живе цей Чоловік, і що не говори –
Помалу зводить нас тремтячими руками.
Ці рядки – з поезії “Над “Кобзарем”, 2002-й. В інших – йдемо за Кобзарем дорогами його долі до останніх днів життя, розмірковуємо з автором про шляхи України, народу, новітніх князів. І щось беремо від Пророка у власних пророцтвах завдяки автору в поезії “Трохи історії” від 2000-го:
Стежок князівських по сей день нема
До покаяння – на Чернечу гору.
В рідному селі автора книги Їсківцях (Лубенський район), як він зазначає в епіграфі до вірша “Як говорила баба Марина”, “є криниця Т.Г.Шевченка. Тут Тарас Григорович пив воду 1843-го і 1846-го років, працюючи над “Живописною Україною”. П’ючи з тієї криниці, Микола Костенко не міг не шукати свого Шевченка.
Книга вийшла у видавництві “Полтавський літератор”. Роздуми автора різних років доповнюють світлини з його рідного села, малюнки Тараса Шевченка.
І ще один новодрук – поема письменниці з Лубен Ольги Хало “Я Вас кохала…”, що побачила світ у видавництві “Миргород” цього року. На обкладинці – два портрети: молодого Тараса Шевченка і Варвари Рєпніної, що відразу ж підтверджує здогад читача: йдеться про світле й нерозділене почуття княжни до поета. Це їй він присвятив поему “Тризна”:

“На память 9-го ноября 1843 года
княжне Варваре Николаевне Репниной

ПОСВЯЩЕНИЕ
Душе с прекрасным назначеньем
Должно любить, терпеть, страдать;
И дар Господний, вдохновенье,
Должно слезами поливать.
Для вас понятно это слово!..
Для вас я радостно сложил
Свои житейские оковы,
Священнодействовал я снова
И слезы в звуки перелил.
Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихостройными речами
Мечты о рае пробудил.

Яготин. 11 ноября 1843″.

Зворушливі сторінки знайомства з поетом, мужня підтримка його у важкі роки випробувань, коло спілкування – історично достовірні події минувшини, подані через спогади Варвари Рєпніної.
Не збулися її сподівання, і вона сама –
Неначе квітка з лісу запізніла,
Затерпла у зимові холоди.

Але вона знає, зустрівши поета, що нагадував старого дідуся по засланні:

Та він титан. Він недосяжний геній.
Йому ні цар не рівня, ні княжна.
Його слова – неначе грім травневий,
Його “Кобзар” – корона осяйна.
Тож Шевченкіана полтавців поповнилася гідним внеском до ювілею Кобзаря.

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.