“Апчхи!” – очі сльозяться, червоний ніс розбух, руки не випускають носової хустинки, на шиї – товстелезний плетений шарф. Сидить отаке застуджене нещастя, парить ноги в гарячій воді, ковтає пігулки і клятвено собі обіцяє: “Ось вихворіюсь – буду загартовуватись. Із понеділка!” Однак потім за руки хапають робота-дім-диван-телевізор, і до загартування справа, як завжди, не доходить. Знайома картина? Та, на щастя, ще є люди, які не звикли ніжитися в домашньому теплі, для яких свіже повітря важливіше за черговий фільм, а холодна вода бадьорить краще, ніж будь-яка кава. Для них Водохреще – мало не професійне свято, коли тіло, звикле до низьких температур, всотує ту особливу енергетику, що несе освячена вода. Серед усього братства “моржів” свою нішу займають і диканські.
Здолавши страх
і упередженість
Троє чоловіків і жінка – каркас однієї з компаній “моржів” у Диканьці. Найбільш досвідчений – Олександр Шаповал, для друзів – Сан Санич, – високий, жилавий, із мудрою сивиною на скронях. У свої шістдесят два дасть молодим сто очок фори. Усе його життя пов’язане з водною стихією: “Я ж Риби за гороскопом. Як я можу без води?” – жартує. Ще малим хлопчаком бігав купатися на ставок, неподалік якого жив, прямо-таки виріс на ньому, як і більшість його ровесників. Це ж яка благодать – розгойдавшись на “тарзанці”, пірнути розпашілим під літнім сонцем тілом у прохолодну воду. Ніяк не випадало обійти той став ні взимку, ні в теплу пору року. Поки на ньому лід – ходили навпростець до школи, а коли пригрівало, досі тихе плесо вибухало бризками, хлюпотом, змішаним із дзвінкими голосами юних плавців. Не зрадив Олександр Олександрович своїй пристрасті до води й у дорослому віці. Поки працював на Полтавському заводі “Знамя”, частенько бував на Ворсклі разом із товаришем, який жив на Подолі – зовсім поряд із річкою. “Де б я не був – у гостях, у відрядженні, – скрізь знаходжу “калюжу”, в якій можна було б скупатися”, – розповідає про своє захоплення. Був у Бєлгороді – відвідав цілюще джерело, температура води якого в усі пори року не піднімається вище 6°С. Поїхав до сватів у Донецьк – знову натрапив на цілющі джерела у селищі Мінеральне, такі самі холодні, не міг не скупатися. Крім Чорного й Азовського морів, які вже давно приймають відпочивальників, Олександр Шаповал записав до випробуваних ним “калюж” і Біле море – аж ніяк не курортну зону. Про Водохреще і говорити нічого: усе життя Сан Санич пірнає в ополонку цього дня. Уже десяту зиму він регулярно їздить купатися на річку. Хоч і раніше полюбляв зимову воду, системності не вистачало. Та от Олександр Олександрович зустрів однодумців, легких на підйом, і справа пішла на лад.
До Олександра Шаповала приєднався його друг дитинства і сусід Костянтин Купка, приватний підприємець із Диканьки. У нього своя історія загартування, в якій найбільш яскравий спогад – холодні води Охотського моря. Після закінчення Харківського політехнічного інституту Костянтин Миколайович у складі будівельного загону літав у Магадан, там і прийшла в голову думка скупатися в морі, поки біля берега не було льоду. Для нього вода – теж рідне середовище, що дарує здоров’я. І те нестримне захоплення, яке так і струмує від цього чоловіка, перехідне. Під цей вплив потрапила дружина Алла Володимирівна. Вона спочатку купалась у крижаній воді тільки раз у рік – на Водохреще. “Одного разу поїхали з Сан Саничем 19 січня на Ворсклу. Він прихопив із собою доньку Таню, її подружку. Купатись я не збиралася. Так, думаю, подивлюся… А коли побачила, як ці дівчата задьористо, зі щасливим вереском бовтаються у воді, наче надворі й не середина зими, аж самій закортіло. І що ж ви думаєте? Полізла!” – ділиться спогадами Алла Володимирівна. Потім зважилась ступити у холоднющу течію і після свята. І вже три роки складає компанію чоловікові під час зимової купелі, єдина умова – після Водохреща, раніше ніяк не може себе налаштувати на занурення. “Це важко, в першу чергу, психологічно, – роздягнутися на морозі, зайти в холодну-прехолодну воду і не просто попробувати пальчиком температуру, а попливти чи хоча б пройтись, – розповідає жінка. – Для цього треба мати неабияку силу волі й чітко розуміти: чиниш так не тому, що це модно, прийнято чи виділяє тебе з натовпу, а для себе, для свого здоров’я”.
А ще Алла Володимирівна – як учитель і просто як жінка – шкодує, що далеко не всі батьки змалку загартовують своїх дітей: хай не методом моржування, він підходить тільки дорослим, а хоча б звичайним обтиранням холодною водою. Більшість її учнів мають слабкий імунітет, як тільки починаються осінні дощі, припікають морози чи віє перший оманливий весняний вітерець, так і чути: у того нежить, у цього кашель, а той з ангіною зліг.
Ще один учасник команди – приватний підприємець Віктор Бокань, якого мимохідь “завербували” Костянтин Миколайович і Алла Володимирівна. “Я з самого дитинства був хворобливим. І коли запропонували на річку серед зими з’їздити, спершу поставився до цього скептично”, – розказує Віктор Іванович. Проте цікавість узяла гору, і він поступово, як нову землю, почав освоювати зимову воду: від того, як ступив однією ногою в прорубану ополонку, і до того, як уперше повноцінно подолав кілька метрів, минуло зовсім небагато часу. Так у 2009 році організувалася ця завзята компанія, яка і далі знаходить однодумців, готова поділитися досвідом. До них час від часу приєднуються й інші. Щоправда, далеко не всім вистачає самодисципліни моржувати систематично і регулярно.
Коли тіло саме
проситься в ополонку
“Для нас погода – не завада, – говорить Олександр Шаповал. – Хоч з неба і каміння падатиме, ми на річку поїдемо”. І це правда. Байдуже, сніг надворі, дощ чи туман, кожної суботи, захопивши термоси з чаєм і теплий одяг, диканські “моржі” вирушають у Михайлівку до Ворскли – така традиція. На березі річки вони облюбували собі місце в невеликій улоговині. Самі розчистили і вирівняли майданчик, прикотили два величезних тополиних пеньки, які служать столами, з трохи менших пнів і колод зробили лави. Окремий куток відвели під багаття, зробили дровітню. З одного боку майданчика закопали кілька жердин, на які у вітряну й особливо морозну погоду напинають брезентовий тент для затишку, а з іншого – облашували східці, викладені корою, щоб не були слизькими. Як тільки приїжджають, відразу ж хапаються
за роботу. Костянтин Миколайович бензопилою ріже дрова, Олександр Олександрович рубає їх сокирою, Віктор Іванович лаштує майбутнє вогнище, Алла Володимирівна розкладає сало з цибулькою на житній хліб для бутербродів. Підготувалися – і
в воду! Добре, якщо ополонка не встигла замерзнути. А якщо таки вкрилася кригою, її попередньо прорізають все тією ж бензопилкою. Пригадують, як одного року лід був настільки товстим, що пилка не діставала до води, доводилося знімати його шарами, вирізаючи цілі брили. Потім з тих блоків склали задню стіну біля столів, тож діставати і напинати брезент не довелося.
Отож, коли ополонка готова і синьо-чорна вода схлипує в крижаній оправі, настає час не для слабкодухих. Як тільки розігріте фізичними вправами тіло опиняється у воді, мільйони гострих голок впиваються у шкіру, судома так і норовить прихопити м’язи, легені стискаються на вдихові, серце гарячково калатає, мов язичок шкільного дзвоника. Вискакуєш на берег – приємне тепло розтікається судинами. Розганяєш його рушником, і навіть одягатися не хочеться. Потім смакуєш чай із вишневих гілочок, смородинового листя, ягід шипшини, липового цвіту – і стає вже зовсім тепло. “Враження від зимової купелі ні з чим не порівняти”, – наставляючи руки до вогню, хваляться диканські “моржі”. Навіть Новий рік вони зустрічають тут: привозять з дому смаколики, розкладають пишне багаття, ставлять ялинку. Одного разу, коли ніч була особливо місячна і світла, й після півночі купалися, а тоді до самого ранку грілися за душевною бесідою. Романтика!
Скільки пригадують випадків – кумедних і небезпечних, пов’язаних із поїздками на річку: то автомобіль загрузне посеред калюжі, то вилетить зі слизької дороги в поле. А спробуйте одягтися на 20-градусному морозі, ще й із вітром: пальці вмить замерзають і перестають слухатися. І все одно тягне, організм просить чергової дози адреналіну.
Не холодом єдиним…
Та не тільки крижаною водою гартують своє тіло диканські любителі здорового способу життя. Двічі-тричі на місяць відвідують банно-оздоровчий комплекс “Диканська банька”. Щедро натоплена лазня, де повітря насичене ароматом полину і свіжого лугового сіна, розпарені дубові й березові віники, басейн та діжки з холодною водою і той-таки трав’яний чай або березовий сік – що ще потрібно для повноцінного відпочинку після напруженого трудового дня? До речі, віники вони заготовляють самі: в останню декаду червня – першу декаду липня Олександр Шаповал вирушає до диканських лісів по свіжу порцію молодих пагонів, які ще не встигли задерев’яніти. Зв’язані в міцні пучки і висушені, вони чекатимуть свого часу, коли восени “моржі” відкриють банний сезон. Улітку ж їздять велосипедами на Ворсклу купатись щодня. З травня й аж до перших осінніх холодів Костянтин Купка і Віктор Бокань сідлають свій двоколісний транспорт та й рушають у Михайлівку. І, тільки-но приїхавши на пляж, привертають до себе загальну увагу. Поки молодь лежить на піску, попиваючи пиво, ці двоє одним махом перепливають Ворсклу туди й назад по вісім–десять разів. Є чому здивуватися, чи не так? Можуть з’їздити в Полтаву велосипедами або вигадати для себе якийсь витіюватий маршрут, за день долаючи до 80 кілометрів. За сезон же накручують близько 3 тисяч кілометрів. А взимку пересідають на авто? Не обов’язково. Коли дозволяє погода, стають у пригоді лижі, на яких також проходять солідну відстань – по 30–40 кілометрів, інколи продираючись крізь чималі замети. Накидають широкі кола Диканським районом і не тільки, відпочивають душею. Нерідко компанію їм складає Олександр Шаповал чи ще хтось із друзів. “Я не розумію, як можна сидіти цілими днями перед телевізором чи комп’ютером. Нудьга несказанна!” – обурюється Костянтин Миколайович.
Ми – те, що ми їмо
Окремий пункт – харчування. Чи варто говорити про те, що з алкоголем у цієї компанії стосунки специфічні? Максимум, що допускається, – келих сухого вина у свято чи шампанське у новорічну ніч як данина традиції. У лазні – тільки рідини: натуральні чаї і соки, навіть печива з собою не беруть, щоб не обтяжувати шлунків. На річці, крім уже згаданих бутербродів із салом, смакують сухофрукти: домашній ізюм, курагу з абрикосів, зірваних у власному садку, волокна гарбуза-дині, чорнослив, сушені яблука, груші-дички. Цим добром забезпечує друзів Віктор Бокань. З усім, що стосується правильного харчування, слід звертатися до нього. Віктор Іванович, крім традиційних народних страв і продуктів, цікавиться екзотами. Удома він вирощує бамію – бобову рослину, яка зовні й за смаком нагадує спаржеву квасолю і містить багато корисних речовин. А ще він розводить ахатин – гігантських равликів, придатних до вживання в їжу.
Тож здорове харчування, загартування, заняття лижним і велосипедним спортом у комплексі дають свій результат: від цієї компанії так і віє позитивом, світлою життєвою енергією, яку їм щедро дарують гаряче сонце, свіжий вітер, тепла земля і холодна вода. Уміння черпати сили з цих прадавніх джерел незримо пов’язує їх із далекими поколіннями, які вірили у могутність природи і вміли жити в гармонії з нею.
Людмила ЧЕРНИШЕНКО, сімейний лікар Диканської амбулаторії загальної практики:
– Людині властивий страх холодної води. У той же час перевірено, що лікування нею знижує ризик розвитку простудних та інших захворювань більш ніж у 25 разів! Як же моржування дає позитивний ефект і не викликає при цьому важкої застуди? Справа в тому, що при зануренні людини в холодну воду відбувається викид гормону надниркових залоз – адреналіну. Він знижує больову чутливість, прискорює серцебиття, поліпшує кровонаповнення внутрішніх органів і мозку, активує імунну систему, запускає вироблення тепла. Важливо, що “моржі” занурюються у воду лише на короткий час (не більше кількох хвилин), тому організм просто не встигає переохолоджуватися. Проте якщо процедуру продовжити, то вже через 10 хвилин людина виснажить теплові ресурси. Дуже важливо позитивно налаштуватися на моржування. Усвідомлення користі призводить до вироблення в мозку особливих речовин задоволення – ендорфінів. Вони створюють відчуття життєвого підйому, оптимізму.
Однак є й інший бік медалі. Занурення в холодну воду – це щоразу стрес для організму. В результаті багаторічного перевантаження надниркових залоз можуть виникнути розлади гормональної функції. Саме тому медицина не радить залучати дітей до моржування: ще не сформована гормональна система може дати збій. В умовах повторюваного стресу страждає репродуктивна функція, а також травлення. Тому, перш ніж почати моржування, необхідно проконсультуватися з лікарем. Загартування холодом не рекомендоване при холодовій алергії, запальних гінекологічних захворюваннях, туберкульозі, порушеній функції нирок.
Успіх загартовування настає лише в тому випадку, якщо процедури проводяться поступово і систематично. Пам’ятайте, що занурення в холодну воду нетренованої людини може спровокувати зупинку серця, судоми, спазми в області горла. Якщо ви плануєте загартування холодом, то краще стартувати ще в кінці літа, поступово знижуючи температуру води. Почати можна зі щоденного обтирання рук і ніг прохолодною водою, згодом – грудей, спини. Щодня слід знижувати температуру води на градус. Коли тіло звикне до холодних обтирань, можна перейти на обливання водою: знову-таки почати з прохолодної (25°С) і поступово знижувати температуру. З настанням зими можна практикувати короткочасні пробіжки по снігу, а в кінці підготовчого курсу – обливання холодною водою на вулиці. Якщо крижана ополонка не викликає страху – ви повністю готові до моржування. Перед зануренням у холодну воду обов’язково слід розігріти м’язи. Для цього добре пробігтися 10–15 хвилин. Потім ополосніть руки, груди, ноги холодною водою і спокійно зануртеся по шию. Узимку температура води у водоймах не перевищує 4–5°С, у таких умовах новачкам не слід проводити в ополонці більше 10–15 секунд. Закінчивши купання, необхідно витертися насухо, розтерти шкіру, починаючи від кінцівок і рухаючись до грудей, а потім одягтися в сухий одяг. Головне в загартовуванні холодом – не робити тривалих перерв, інакше ефект зникає.

Олександр Воронько-молодший, Юрій Полєвіков, Олександр Воронько-старший, Віктор Бокань, Костянтин Купка, Василь Пугач, Олександр Шаповал.

Тетяна ПРУГЛО
Журналіст