Сергій Скрипай: “Жодного разу не пошкодував, що обрав місцем роботи залізницю”

Справедлива людина, грамотний спеціаліст, мудрий керівник – так характеризують працівники залізничної станції “Полтава-Київська” незмінного наставника, старшого електромеханіка Скрипая Сергія Івановича. Повага підлеглих та шана керівництва цілком заслужені, адже 43 роки життя віддані роботі на залізничних коліях.
– На залізницю прийшов одразу після школи – у 1971 році. Продовжити навчання у вузі не вдалося, оскільки поважного віку батьки, прості колгоспники із села Новокочубеївка Чутівського району, не мали змоги допомогти фінансово. Мене, найменшого серед трьох братів, сімнадцятирічного підлітка привели у локомотивне депо, де я залишився працювати слюсарем-електриком. Та на життя не звик нарікати, сталося так, як повинно було статися, – згадує Сергій Іванович.
Після армії 21-річний юнак прийшов на станцію “Полтава-Київська” на посаду електромонтера. Закінчив курси електромеханіків у Люботині, заочно – Харківський технікум залізничного транспорту. Та всі тонкощі роботи на залізниці пізнавав руками. Нині під керівництвом старшого електромеханіка виробничої дільниці від “Полтави-Київської” до “Краснограда” Сергія Скрипая працюють понад 50 робітників, головне завдання яких – забезпечувати безперебійний рух потягів.
– Робота на залізниці – це у нас сімейне, – продовжує Сергій Іванович. – Саме старший брат, працюючи електромеханіком, допоміг мені влаштуватися у локомотивне депо після школи. Починав він, як і я, з електромонтера, згодом закінчив училище за цією спеціальністю. В ті часи система автоматики на залізниці тільки починала розвиватися, тож професія вважалася престижною.
Своїми нинішніми здобутками Сергій Іванович завдячує колишнім колегам. Олександр Смиков, Василь Білойван, Анатолій Бєлєнький та наставник Вадим Шкуру власним прикладом прищепили йому любов до професії. Не скаржиться старший електромеханік і на нинішнє керівництво, яке дбає про людей.
– Сергій Іванович усе життя працював на одній виробничій ділянці, тому на сьогодні уже став взірцем для наслідування. Ми його цінуємо і як хорошого спеціаліста, і як мудрого керівника, – розповів начальник Полтавської дистанції сигналізації та зв’язку Олександр Фіногєєв.
Схвально відгукуються про роботу наставника і підлеглі Сергія Скрипая.
– 17 років працюємо пліч-о-пліч. Він мудрий наставник. Хоч і сварливий, зате справедливий. Не уявляю роботу станції без нього, – запевнив старший електромеханік виробничої ділянки від “Полтави-Київської” до “Вакуленців” Ашот Арамян.
Для молодшого покоління Сергій Іванович став не тільки старшим наставником, а й мудрим порадником у житті. 22-річний електромеханік Олександр Кравченко мріяв жити і працювати в Австралії, і завзяття від сміливих бажань хлопець не приховує.
– Сергій Іванович переконав мене мріяти про реальні, варті речі. Говорить, що ні Австралії, ні будь-якій іншій державі ми не потрібні так, як тут, удома. Україна – наша Батьківщина, і не Австралію, а її треба навчитися любити, тоді й вона тебе полюбить, – додав Олександр Кравченко.
– Яка Австралія? – коментує Сергій Іванович. – Кому ми там потрібні? Лише Україна дасть нам прихисток. Я, починаючи працювати на залізниці, теж багато мріяв, не планував пов’язати із коліями своє життя. А пізніше став помічати, що у мене виходить, з’явилася зацікавленість. Та я без усіляких інститутів розуміюся на управлінні технікою і знаюся на роботі усіх наших пристроїв. Свою посаду не вважаю високою, у її досягненні не вбачаю надприродного. Головне – це бажання та вміння працювати, і результат не забариться. Наше керівництво вміє помічати роботящих людей. Мені пропонували вищу посаду, та я відмовився, бо відчуваю, що зараз знаходжуся саме на своєму місці. Мені подобається працювати із людьми, мати безпосередній доступ до приладів. Жодного разу не пошкодував, що обрав місцем роботи залізницю. Звичайно, бували моменти, коли щось не вдавалося, але це лише моменти, які швидко минали. Говорять, що зараз через комп’ютеризацію людська праця менше використовується, та нам від цього роботи не зменшується: деталі самі не змастяться і колії самі не відремонтуються. Оглядаючись назад, у минуле, можу з певністю сказати: я досяг у житті того, чого хотів. У мене є прекрасна сім’я, хороший колектив і залізниця, без якої я не уявляю свого життя. Але молодшим поколінням, які прийдуть на зміну нам, необхідно пам’ятати, що за всім цим стоїть невтомна праця.

Світлана БОРИСЕНКО
“Зоря Полтавщини”

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.