13  грудня віряни молитовно вшановують пам’ять святого апостола Андрія Первозваного. Для українців це – особливий день, адже саме апостол Андрій просвітив світлом істинного Богопізнання наших предків і провістив про створення Києва.
Апостол Андрій був родом із Галілеї. Коли Іоанн Хреститель почав проповідувати на берегах Йордану, Андрій разом з Іоанном Зеведеєвим сподівались знайти у його вченні відповідь на свої духовні шукання. У той час Господь Ісус Христос прийшов до Іоанна Хрестителя на Йордан для хрещення, і пророк, вказуючи на Господа, сказав своїм учням: “Ось Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу”. Почувши це, Андрій з Іоанном пішли за Ісусом. Саме Андрій приніс згодом своєму братові, святому апостолові Петру, величну звістку: “Ми знайшли Месію”. Саме він вказав Христу на хлопчика з п’ятьма хлібами й двома рибками, які потім були чудесним чином помножені, щоб нагодувати численну громаду. Він разом з Филипом привів до Христа деяких еллінів.
Після Зішестя Святого Духа на апостолів святий Андрій вирушив з проповіддю Слова Божого у східні країни. Пройшов Малу Азію, Фракію, Македонію, дійшов до Дунаю, пройшов узбережжя Чорного моря, Крим, Причорномор’я і по Дніпру піднявся до місця, де стоїть тепер стольний град Київ. Тут він зупинявся біля київських гір на ночівлю. Вставши вранці, сказав своїм учням: “Чи бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, буде велике місто, і Бог спорудить багато церков”. Апостол піднявся на гори, благословив їх і поставив хрест.
Пророчі слова апостола збулися. Київ став великим православним центром, з якого проміння Христового благовістя після хрещення Русі розійшлося всією землею Руською і освітило всі слов’янські племена, які мешкали тоді в Русі-Україні. Віру в апостольську і благовісницьку подорож Первозваного на українську землю зміцнював Київський собор 1621 року, який проголошував, що “святий апостол Андрій Первозваний – це перший архієпископ Константинопольський, Патріарх Вселенський і Апостол Русі. На Київських горах стояли ноги його, і очі його Русь бачили, а уста благословляли, і насіння віри Христової він у нас насадив…”
Останнім печальним причалом проповідницької мандрівки апостола стало місто Патри на грецькому півострові Пелопоннес, де він зцілив багато недужих. Оскільки велика кількість жителів Патри увірувала в Христа, місцевий правитель-язичник Егеат запалав ненавистю проти апостола Андрія і засудив того до розп’яття на хресті. Для страти був обраний косий хрест у формі літери Х (відтоді такий хрест і називається Андріївським), а щоб муки були більш тривалими, Егеат наказав не прибивати, а прив’язати руки й ноги апостола. Два дні провисів він на хресті, проповідуючи людям, які збирались навколо нього. Перед розлученням його душі з тілом небесне світло осяяло хрест Андрія, і в цьому сяйві апостол відійшов у вічне Царство Боже.
У народній традиції відзначення дня Андрія Первозваного мало стародавній, дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, ритуальне кусання “калети”. Відомий етнограф Олекса Воропай писав, що від цих обрядів “віє чарівною староукраїнською стихією”.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.