Рушник незабутніх мелодій

Дві величні пам’ятні дати відзначила українська музична спільнота 1 грудня – 100 років від дня народження Георгія Іларіоновича Майбороди та 95 років від дня народження Платона Іларіоновича Майбороди. Музичну творчість двох братів по праву називають епохою становлення і розвитку українського мистецтва, вони обоє удостоєні Національної премії імені Т. Г. Шевченка. Та при цьому кожен ішов своєю стежиною. Старшого брата – Георгія Майбороду – приваблювали великі музичні форми, він став оперним та симфонічним композитором, створивши такі шедеври, як “Милана”, “Тарас Шевченко”, “Ярослав Мудрий”. Платон Майборода – музичний творець десятків пісень, улюблених багатьма поколіннями, – “Київський вальс”, “Білі каштани”, “Стежина”, “Ми підем, де трави похилі”, “Вчителько моя”, а також відомої на весь світ, перекладеної на 35 мов “Пісні про рушник”.
Народилися брати в один день, але з різницею у п’ять років, на хуторі Пелехівщина (нині – Глобинського району). Батько майбутніх композиторів, Іларіон Іванович, хоч і закінчив лише три класи церковнопарафіяльної школи, та був людиною великої душевної краси, багато читав і мав хист до музики – самотужки вивчив нотну грамоту і навчав інших. Мати, Дарина Єлисеївна, співала в церковному хорі. Батьки підтримували музичні традиції родини, знали багато пісень, грали на кількох музичних інструментах. Так і виник у сім’ї Майбородів своєрідний інструментальний ансамбль, що складався зі скрипки, бандури, балалайки та мандоліни.
На початку зловісних 1930-х років родину Майбородів “розкуркулили”, й, передчуваючи недобре, Ларіон Іванович вирішив прощатися з хліборобським життям та перебиратися у робітниче Запоріжжя (у 1938-му за рішенням “трійки” енкаведистів його розстріляють як “контрреволюціонера”). У великому промисловому місті Георгій працює техніком на алюмінієвому комбінаті. Однак не забуває про музику. Вона вабить його все сильніше – нові музичні враження, знайомство з музичними жанрами, про існування яких раніше доводилося лише чути… Платон продовжив навчання в середній школі й брав активну участь у самодіяльному музичному гуртку.
Згодом Георгій їде до Києва, де намагається вступити до консерваторії, але його зараховують на четвертий курс музичного училища. Лише через рік він опиняється в стінах омріяного вузу. Вже в студентські роки пише симфонічні поеми “Лілея” (1939), “Каменярі” (1941).
Закоханість у музику та палке бажання опанувати це високе мистецтво привели до Київської консерваторії і Платона Майбороду, однак і його шлях до музичного олімпу почався з невдачі – у 1936 році юнака не прийняли до консерваторії через брак музичних знань. Утім здібному абітурієнту порадили піти до музичного училища імені Р. Глієра. Наполегливо і з величезним бажанням вивчаючи музичну науку, Платон Майборода освоїв чотирирічний курс училища за два роки й у 1938-му вступив до Київської консерваторії.
Улітку трагічного 1941 року брати Майбороди – вже на фронті. Невдовзі потрапляють у полон, разом із іншими їх женуть у концтабір “Хорольська яма”. Втім утекти звідти їм все ж пощастило. Далі – наступне випробування: Майбородам довелось пізнати тяжку остарбайтерську долю – їх вивезли до польського міста Катовіце, де примусили працювати на заводі. Після визволення Польщі брати – знову в лавах Червоної Армії. Прикметно, що в останній місяць війни Платона Майбороду призначили музичним керівником військового ансамблю пісні й танцю у Відні. Композиторський факультет Київської консерваторії він закінчив у 1947 році.
Повернувшись до мирного життя, всю силу своїх талантів композитори спрямували в музичну творчість. Георгій Іларіонович навчався в аспірантурі й писав пісні на тему війни. У 1950-х роках виступав і як диригент, і як критик та педагог. Створив опери “Милана”, “Арсенал”, “Тарас Шевченко” (1964), “Ярослав Мудрий” (1973). Написав чотири симфонії, кілька рапсодій, сюїт, увертюр, концертів для голосу й скрипки з оркестром, численні хори, романси на вірші Т. Шевченка, А. Міцкевича, І. Франка, Лесі Українки, О. Пушкіна, О. Блока, М. Рильського, В. Сосюри, серед яких справжній шедевр – романс “Гаї шумлять” на поезію П. Тичини.
Творчим неспокоєм живе й Платон Майборода. Пише пісні до фільмів, вистав, для окремих виконавців, присвячуючи їх визначним подіям або конкретним людям. Плідно співпрацює з багатьма відомими поетами. Великим другом і співавтором його був Андрій Малишко. Щирою сповіддю двох сердець – поета і композитора – стали понад 20 пісень. Концерти Платона Майбороди сприймалися як музична розповідь про Україну, про красу її природи, про одвічні цінності українського народу. Щоразу наприкінці концерту лунали пісні про Київ, про Дніпро – “Гімн Києву”, “Дума про Дніпро”, “Київський вальс”. А вже насамкінець композитор сідав за рояль і грав “Пісню про рушник” , яка стала частиною душі нашого народу. Нині вона звучить по всьому світу як символ України.
***
SAM_5495“Шануємо синів Полтавщини” – таким закликом зустріло Полтавське музичне училище імені М.В.Лисенка своїх відвідувачів. Поряд напис – “До ювілею братів Майбородів”. У перший день зими нашим славним землякам Георгію та Платону виповнилося б відповідно 100 та 95 років. З нагоди пам’ятних дат відбувся святковий концерт.
– Для всього мистецького загалу держави це – значима подія. Два видатних композитори є уособленням високого професіоналізму, прекрасних людських якостей і втіленням справжнього талановитого, щедрого українства. Їхні пісні несуть ті цінності, які є найважливішими для нашої нації, – наголосив директор Полтавського музичного училища імені М.В. Лисенка Микола Демченко. – Опери й симфонії, романси й пісні для дітей, композиції для фільмів й обробки народних пісень Георгія Майбороди – це музика, яка супроводжує нас протягом усього життя; пісенна лірика, що встигла стати народною, ораторії, кантати і хори Платона Майбороди – це скарбниця української культури.
На початку ювілейного концерту за ініціативою Українського державного підприємства поштового зв’язку “Укрпошта” й керівництва музичного закладу організатори свята провели урочисту церемонію погашення художнього немаркованого конверта, присвяченого 100-літньому ювілею Георгія Майбороди.
Добро і любов, втілені у нетлінних композиціях двох велетнів української музики, передавали глядачеві хор Полтавського музичного училища імені М.В. Лисенка, капела бандуристів “Любава”, ансамблі “Гротеск” і “Веселкова доля”, викладачі й студенти закладу. Лунали безсмертні “Пісня про рушник”, “Київський вальс”, “Білі каштани”, “Вчителько моя”, “Ми підем, де трави похилі”. Відбулася прем’єра композиції “Запливай же, роженько весела” у виконанні капели бандуристів “Любава” й солістки Вікторії Деркач.

Анна ВАСЕЦЬКА
Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.